Тридцять років зі статусом «дисидент – недисидент»: сьогодні 80 років з дня народження Костя Шишка

Костянтин Тимофійович Шишко – відома особистість мистецького життя Луцька другої половини ХХ століття. Сьогодні, 24 травня, йому мало б виповнитися 80 років. Вже 18 років він приходить до нас лише у віршах і мистецьких роботах.

Про життєвий і творчий подвиг Костянтина Шишка розповідає завідувач Художнього музею Луцька Зоя Навроцька на сайті відділу краєзнавчої роботи Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки.

Волинянин з діда-прадіда, він народився в селі Обенижі на Турійщині 24 травня 1940 року. Від 1944 року і аж до останніх днів мешкав у Луцьку.

У 1957 році успішно закінчив Луцьку середню школу №2. Під час навчання в старших класах активно відвідував художню студію при Палаці піонерів. Педагогічний талант Петра Костянтиновича Сензюка – керівника студії та його авторитет художника-професіонала мали значний вплив на формування творчої особистості Костянтина Шишка, великою мірою визначивши розвиток його естетичних смаків. Набуті в той час знання, доповнені наполегливою самостійною роботою, стали важливим підґрунтям для творчої діяльності.

У 1957 році Костянтин Шишко робить спробу вступити до Львівського університету на факультет журналістики. Набраних балів не вистачило для зарахування у студенти, але історично-філологічний факультет Луцького педагогічного інституту охоче прийняв молодого інтелектуала до себе.

«Роки, проведені на студентській лаві, були найщасливішими моментами мого життя», – згадував пізніше поет. Цікаві друзі студенти, блискучі педагоги (Валентин Мороз, Дмитро Іващенко, Володимир Покальчук) – все стимулювало до самореалізації, експериментування на ниві літератури та мистецтва, до формування амбітних планів та їхніх перших звершень. Закінчуючи у 1962 році інститут, Кость уже був фаховим філологом і відмінним знавцем історії, а ще талановитим художником-початківцем.

У 1963–1964 роках служив солдатом у Радянській армії, де вступив до КПРС. Після звільнення в запас один рік (1964–1965) займав посаду інструктора Волинського обкому ЛКСМУ. У 1965 році під час гучної судової справи, яка була сфабрикована КДБ проти викладачів педагогічного інституту – Дмитра Іващенка та Валентина Мороза за звинуваченням у державній зраді, спочатку проходив як свідок, а потім – як підозрюваний. Повз пильний погляд компетентних органів не пройшли надто приязні стосунки із «буржуазними націоналістами» комсомольця Шишка, його активність на поетичних читаннях та інших заходах, які проводили ці педагоги, а надто його вільнодумна поема «Дума про матір». Завершальні рядки цього твору «Ми ж не підпільна організація. Ми нація! Ми все ж таки нація!» стали вироком їхньому авторові.

Після арешту, допитів, пояснювальних записок 20 вересня 1965 року в Луцьку відбулися показові партійні збори первинної партійної організації Волинського обкому ЛКСМУ «про антирадянські прояви, в національному питанні Шишка К. Т. і його подальше перебування в КПРС», які по суті своїй були завуальованим судовим процесом. Костянтина Шишка було опитано в присутності великої кількості учасників. Все, що відбувалося в залі, старанно фіксувалося стенографістами для протоколу. За свідченнями очевидців, підсудний не був переляканим або ж духовно зламаним. Відповідав на запитання послідовно і з гідністю. Це, безсумнівно, ускладнювало його становище. Однак справжнім вироком стала фраза в проголошеному ним останньому слові: «…народи Африки борються за свою незалежність. Чому це заборонено українцям?».

Рішення так званих зборів було однозначним: Кость Шишко виключається із членів КПРС. Йому заборонено посідати службові посади, займатися викладацькою та видавничою діяльністю. Гриф «неблагонадійного» унеможливлював публікування власних творів та офіційні зустрічі із читачами.

Отримавши цей «вовчий квиток», двадцятип’ятирічний поет зі статусом «дисидент – недисидент», «засуджений – незасуджений» прожив майже три десятки літ. Поруйнована кар’єра, знищене особисте життя, відсутність будь-яких перспектив кар’єрного росту. Однак у нього залишились література й образотворче мистецтво, а це, як він любив повторювати, «зовсім не мало».

Заробляючи на хліб насущний випадковими заробітками, головним чином художньо-оформлювальними роботами, він продовжував багато читати, писав поезію, займався перекладами із іспанської та російської. До широкого читача доносив свої твори шляхом самвидаву, друкуючи їх на власній друкарській машинці, а найчастіше – декламуючи вірші в найрізноманітніших товариствах, в кав’ярнях, дешевих пивницях, шинках. Створив об’ємний доробок авторської та друкованої графіки, більша частина якого нині зберігається в приватних колекціях та фондах Волинського краєзнавчого музею.

Лише в 1993 році внаслідок суспільно-політичних змін приходять переміни і до культурно-мистецького життя, позначившись на творчій долі Костянтина Шишка. Видавництво «Надстир’я» випускає сатиричну поему «Епупея», виходить перша офіційна збірочка віршів «Сльоза олії золота», в газетах, часописах, літературних збірниках з’являються його вибрані твори. Костянтина Шишка запрошують вступити до Волинської обласної організації Національної спілки письменників України. Однак втомлений життєвими випробовуваннями поет уже не хотів ніяких змін у звичному ритмі буття.

«…Все склалося так, як склалося», – часто говорив він, глузливо доповнюючи цю думку: «…необхідно дотримуватись стилю».

Довгоочікувана об’ємна збірка поезії Костя Шишка «Пісня дощу» із передмовою, упорядкуванням та художнім оформленням Анатолія Якубюка з’явилася на світ у 2001 році – за декілька місяців до кончини поета. Вона була своєрідним актом справедливості.

Тяжкохворий Кость Шишко помер 24 січня 2002 року, на 62 році життя.

Активну участь у дослідженні та популяризації творчої спадщини митця бере Художній музей у Луцьку – відділ Волинського краєзнавчого музею. Так, зокрема, вивчено та передано до фондосховища музею великий комплекс художніх творів, постійно поповнюється особистий архів поета. У 2005 році на день пам’яті Костянтина Шишка в музеї було проведено культурно-мистецьку акцію із відкриттям виставки графіки та документів, де Шишко-поет постав як цікавий художник.