Навіщо путіну Херсон

Зараз всі переймаються тим, що відбуватиметься у Кремлі після поразки в Херсоні. Одразу висловлю застереження: зараз нерозсудливо говорити про наслідки події, яка ще не сталася і характер якої ще невідомий. Можна зупинитися лише на тому, що значить для росії утримання окупованої Херсонщини і які цілі на даному етапі війни є важливими для України, пише НВ.

Окупована Херсонська область, зокрема, правий берег Дніпра має для росіян важливе значення як: територія, звідки вони можуть продовжувати атаки в бік Миколаєва/Одеси та Кривого Рогу/Південноукраїнської АЕС.

Водночас — це також територія, в разі втрати якої росіяни опиняються перед неприємною дилемою: захищати окупований Крим конвенційною зброєю чи застосовувати зброю масового знищення з усіма супутніми ризиками (повна економічна та гуманітарна ізоляція від світу, гірше, ніж КНДР, продовження війни). Якщо стисло, то це крах всього правління 20-річного Путіна та його кліки, коли обриси нового «смутного времени» з гіпотетичного перетворяться на серйозний політичний ризик.

Розуміючи це, Кремль вимагає від військових зробити все, щоб цього не допустити і ліквідувати цю загрозу, особливо після вдалих дій українських сил оборони і опору в окупованому Криму.

Але російські генерали, як будь-які бюрократи у деспотичній системі, хочуть аби правитель сам обрав і ухвалив рішення, яке вони будуть потім виконувати. Аби путін сам наказав чи то відновити наступ на Херсонщині, чи то подвоїти зусилля на іншому напрямку і примусити українські війська оборонятися, а не наступати.

Це крах всього правління 20-річного путіна та його кліки
Таким чином, Кремль утретє (після рішення про вторгнення і рішення завоювати повністю Луганську та Донецьку області) має ухвалити рішення, що визначить подальший перебіг війни.

Для цього Кремлю знадобиться якомога точніше знання про плани союзників України, США та ключових європейських держав. Чи будуть надані Україні восени достатні засоби для контратаки? Тобто, чи готовий Захід інвестувати у серйозну військову поразку росії на півдні?

Якщо так, тоді путін знову спробує за своєю старою логікою «вдарити першим» там, наказати своїм генералам виправити становище російських військ тем, де воно найбільш хитке. Якщо ні, війна триватиме «по плану»: продовжиться повільний наступ на Донбасі, ракетні обстріли українських міст та критичної інфраструктури з метою руйнування економіки та зриву підготовки до зимового періоду, енергетичний шантаж Європи, підрив політичної стабільності в країнах ЄС.

Наступ у Херсонській області. Що відбувається на південному напрямку
Напевно, найгіршою для Кремля новиною, з цієї точки зору, може стати дуже скупе повідомлення для преси за підсумками нової зустрічі у форматі «Рамштайн» на початку вересня. Якщо Захід вирішить все-таки інвестувати в рішучу перемогу України необхідною кількістю та якістю зброї, трубити про це ніхто не буде. Навпаки, почнеться хвиля «телефонної дипломатії»: містер/герр/мсьє путін, ми радимо вам пригадати, що говорив Михайло Горбачов, коли виводив війська із сусідньої країни, зазнавши поразки.

Для України ситуація зовсім інша.

По-перше, українська армія і вище військове керівництво не є рабами і мають можливість діяти так, як цього вимагає мистецтво війни, а не забаганки однієї особи. Це гарантує перемогу, хоча ніхто не назве дати звільнення міст, напрям наступу чи точне число знищеного ворога. Нехай цим займається російське міністерство «жестів доброї волі».

По-друге, навіть найоптимістичніший результат вересневої і наступних зустрічей «Рамштайну» та повна заборона шенгенських віз не гарантує завершення війни на бажаних для України умовах. Треба постійно пам’ятати, що НАТО прагне, щоб війна не вийшла за межі нашої держави. Тому практично всіх, окрім нас і наших найвірніших союзників, влаштує мир, навіть якщо він не відновить усі наші державні кордони.

По-третє, в українському суспільстві триває болісний процес пристосування до війни. Немає вимоги завершити війну «під ялинку», більшість готова терпіти матеріальну скруту заради свободи, майже 90% українців попри війну бачать своє майбутнє у своїй державі. Влада має зрозуміти свої помилки наприкінці минулого року і думати не перспективою перших повоєнних виборів, а працювати заради збереження держави, демократії та довіри головних союзників в умовах тривалої війни.