Сирно-молочний експеримент на луцькому ринку: купити з асфальту, дати хабаря...

Чи реально продати на території ринку продукцію невідомої якості і без жодного контролю?

Усе колись буває вперше... Якось не випадало мені торгувати на базарі. Та ще й сиром чи молоком. Купувати молоко " з рук", чесно кажучи, теж. Тому мої уявлення про особливості цієї торгівлі - так би мовити, приблизні. Не те, щоби я вже геть наївно думала, що все на ринку підпорядковується чинним правилам чи вимогам законодавства.

За логікою, молочною продукцією невідомої якості торгувати мало б бути заборонено. Тим паче влітку, коли "молочка" швидко псується і несе загрозу здоров'ю. Але... Тепер я точно знаю: все на ринку підпорядковується одному правилу - БАЗАР.

1. Літо. Спека. Сир на асфальті і ...вибори

Ранок. Зібратися не як на роботу, а як на ринок. "Простіше. Халата якогось нормального напнеш... Ну, щоб не впізнали, бо ще спалять", - згадую поради редактора і хаотично півгодини перебираю одяг, а "нормального халата" так і не знаходжу. Що ж: джинси - теж варіант. Наостанок беру з собою фартушка (пристойна ж господиня як не як) і ... газету. За базарним етикетом, сир мусить лежати на газеті. Не інакше. Вперед.

О пів на девяту. На асфальті під стінами павільйону, де зазвичай торгують молочними продуктами, городиною та м'ясом, торгівля куди жвавіша, ніж усередині. Муніципалами, які час від часу "розганяють" ці стихійні острівки, сьогодні й "не пахне".

– Ото видно, що вибори, бо раньше ми тут так би не стояли, - чути як між собою їхню відсутність тлумачить народ. Як вибори на Поліссі стримують луцьких муніципалів, ніхто й не замислюється.

Швиденько скупитися просто на стоянці для автівок допомагає колега (для конспірації): півторачку молока за 10 гривень, півлітри гладишкової сметани за 15 (+3 грн за банку) і кілограм сиру за 20. Забираю товар і прямую всередину.

Де б то стати?.. Таких, як я "одноразових" продавців тут мінімум. Всі вже зуби зїли і місця мають, так би мовити, насиджені. Ще б не прогнали. Спершу прошуся поряд із жінкою у якої сирів - до кольору й до вибору. Та не заперечує. Викладаю газету, свою молочку і почуваюся, як шпіон...

Щось не те. Треба перебазуватися на крайній ряд, а то за моєю пляшкою молока ніхто сюди добиратися не буде. Збираю речі і стаю скраєчку прилавка, на самісінькому проході.

Цікаво, як швидко мене помітять контролери, які беруть гроші за місце для торгівлі, і лаборанти-ветеринари, які мали б відбирати зразки продукції для досліджень?


2. Пароль: "Тільки стала"

У павільйоні Центрального ринку дуже шумно. Десь цокає сокира, бо м'ясники рубають "свіжину", поміж рядами постійно рухаються покупці. В основному, це люди старшого віку. Ніхто, до речі, не цікавиться документами, що підтверджували б якість продукції.

– У вас сир - який? - підходить до мене бабуся.
– Гладишковий, - відповідаю, а сама точно знаю, що - ні.
– А спробувати?

Я киваю на торбинку - і бабуся зі знанням справи лізе пальцями в сир, відщіпує шматочок і куштує... Потім кривиться і йде. За більш як дві години людей зо двадцять так пробуватиме той сир. А мене тим часом не покидатиме думка: "Як же його після цього можна їсти?".

Ідентичний алгоритм куштування спостерігаю у сусідів, торговців із досвідом та чималим асортиментом. Єдине, що сметану дають пробувати ложечкою - на руку, а молоко наливають у кришку пластикової пляшки.
Нікого не дивує і те, що молоко - у пластиковій тарі. В іншій його і не продають. Час від часу поміж рядами з'явлються і продавці самої тари: пенсіонери не дуже охайного вигляду з пакетами, набитими пляшками...

Минає година кволих торгів (більшість часу я витрачаю на спостереження і забуваю привертати увагу потенційних покупців)...

Як раптом жінка, яка вже разів зо три повз мене раніше проходила, спиняється:

– Ви ще не платили.
– А скільки? Бо я не знаю...
– 15-ть.
– Ой, може я краще - так? - бігом простягаю жінці заготовлену десятку.

Та натренованим рухом бере. І, озираючись, каже:
- Добре. Якщо хтось інший підійде, скажеш: "Тільки стала".

Як виявилося, торгувати без чека можна. Зекономила, а те, що гроші за місце пішли в кишеню контролеру, не за призначенням, так би мовити, це таке...

Через півтори години я таки викликаю довіру в жінки старшого віку.

– Гладишкова? З якого села?
– Рокині, - кажу перше, що в голову збрело. - Мамина...
– Нормальна ж, ніби не гірчить, - жінка простягає мені 15 грн і баночку з кришкою - навзаєм.

– Почекайте, - я знаходжу в пакеті під столом торбинку і пакую до неї баночку зі сметаною.

– Оце ти добре робиш, по-хазяйськи, - всміхається вона. А я - у відповідь. Як згодом виявиться, це буде єдиний мій покупець на сьогодні.

Поміж тим натхненно шукаю, хто ж поцікавиться якістю мого сиру... Тричі помічаю у павільйоні жінку в білому халаті. У руках - пластикові склянки. Але підходить вона лише до деяких продавців.

Таке враження, що вибірково. Ось мед, схоже, на пробу взяла. Ось підійшла до сирного прилавка навпроти. Простягнула дві склянки, продавець наповнила їх сиром по вінця, механічно й ніби між іншим дала 50 грн. Не буду стверджувати, що то плата за щось. Можливо, жінки знайомі. Але пані зі склянками щезає у приміщенні під вивіскою "Лабораторія ветеринарно-санітарної експертизи №1" і більше на мої ясні очі не показується...

Торгую далі.




3. "Ти шо? Я б їм ні х..ра не дала. Це державний базар!"

Якби не вона, я б ніколи не пізнала усієї екзотики базару.

– Марля! Кому - марля? - упродовж тих двох з половиною годин, які я провела за прилавком, час від часу мимо проходить жіночка на вигляд років 60-ти. Огрядна. З нафарбованими губами і навіть нігтями. Голосиста така. Відразу видно: на ринку - профі. Хоч і рухається вже важко. Іноді спиняється відпочити. Й постійно з кимось вітається. На якомусь "енному" колі продавчиня марлі стає у проході поруч зі мною.А за кілька хвилин починає і на мене скоса позирати. Певне, думає: "Чого вона стоїть з пляшкою молока і торбинкою сиру як сирота казанська?"

Вирішую розговорити колоритну продавчиню. Нахиляюся і тихо пояснюю у відповідь на здивовані погляди:

– Слухайте, я тут перший раз. Взагалі-то молоком моя мама торгує іноді. А оце приїхала і щось погано себе почувати стала вранці. Кажу: "Сидіть вже, мамо, вдома, я ваш сир продам". Ну, щоб не переживала.

За мить та повертає голову і голосно шепче:

– Чуєш-но. То в твоєї мами клімакс. Скільки їй років? Вона мене точно знає! Кажи, хай зранку і ввечері п'є пару крапель валер'янки...

...Десь хвилин зо п'ять мені треба було, щоб оговтатися і не впасти під стіл. Тим часом намагаюся мило усміхатися до тих, хто проходить мимо. Здається, присутність "товаришки з марлею" тільки відганяє від мене потенційних покупців.

– Чуєш-чуєш? Дайно-но я помацаю! - каже та. І я не встигаю отямитися, як вона шмак-шмак - рукою пощупала торбинку з сиром, пом'яла пляшку з молоком...

– Я тако як на тому ряду помацаю, то вертаюся назад - вже нічого нема! Бачиш он мати з сином тамо? Вона мене аж просить помацати!..
Вірте чи ні, а чари починають діяти. На нас все більше звертають увагу. І після запитання: "По скільки марля?" частіше запитують: "А сир у вас - який?". А чули б ті люди, що їм каже в спину продавчиня, коли ті відвертаються і йдуть або, не дай Боже, кривлять носом!.. Слів не добирає.

За наступних півгодини я вже знаю чи не всю її біографію, хто кому коханка на базарі, хто чим дише, хто у неї зять і тд.

– Марля їм дорога! Хай підуть в магазин і куплять дешевше. Оно бачиш: мужик з мисками ходить. Він там навулиці в однієї миски бере, а тут перепродує, то щось і виходить. І я тут вже не один рік ходжу. Я в торговлі давно. Ще колись в 2-му та 7-му гастрономах продавала. Ото часи були!.. А ти шось платила? А-а-а.. Щоб чека не давали, заплатила так. А скільки? 10 гривень?! Я б їй ні х...ра не дала! Чуєш? Державний базар: де хочу, там ходжу. Та в тебе нема з чого давати! А лабораторія то взагалі: пройдеться сиру набере і пре додому. Які там аналізи... - і "благословляє" те все чередою смачних слів.

Губи намальовані. Зубів - так собі. Очі ловлять потенційних покупців. А руки міцно тримають шмат цупкої марлі...

– Сир - сепараторний? А молоко за скільки віддасте? - цікавиться несподівано моїм сиром молодий чоловік. Молоко "за 10" його не влаштовує, та й сир не смакує - іде собі далі.

– Шо? Не хоче за 10-ть? А шоб йому! О, дивися, пішов до неї (мужчина тим часом куштує сир та сметану напроти, - авт.). Ну-ну, ото дурень, там же з розпушувачем! Е ні-і, не ду-урень: пішов далі, - вона задоволено усміхається. А я роблю висновок: так, як ця жінка вміє смачно коментувати базарні справи, не вміє, мабуть, ніхто в світі.

Далі слухаю про тітчиних кавалєрів, шо там в кого і як. Про те, які файні сюди приходять "мужики в костюмах", а які "страшні" в них жінки... Видно, сподобалося тітці мені впасти на вуха. Бо за мить каже:

– Поміняй десятку!

Бігом розбиваю ту десятку на дрібні купюри, бо думаю, що їй треба, може, кому здачу дати. А та бере жменю грошей і давай трусити ними над моїм сиром і пляшкою молока...

– Отако, отако... Це помагає. Ну, шо ж ніхто не бере. Зараз-зараз... - вона рухає газету, переставляє пляшку в інше місце, поправляє торбинку, а мені стає соромно, що я така бездарна в торгівлі.

Таки-так. Бездарна. Того дня я більше нічого не продала. О пів на першу вирішила, що пора вже і честь знати. Все, що мала, з'ясувала.

– Знаєте, піду я, мабуть, надворі спробую. Спасибі вам за все, - прощаюся з товаришкою. Та киває головою. Мовляв, давно пора...


P. S...

Після експерименту роз'яснити правила торгівлі молочною продукцією на луцькому Центральному ринку попросила завідувачку лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи №1. Дуже вже хотілося дізнатися, чим теорія експертів і фахівців відрізняється від практики продавців. І, так би мовити, не повірила своїм вухам...

Коментар завідувача Державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи №1 Тетяни Зарубайко:

– Якщо людина приходить до нас зі своєю продукцією, наприклад, молоком, то ми обов'язково вимагаємо довідку. Коли хтось торгує такою продукцією протягом місяця чи взагалі довше, то має мати обов'язково паспорт на тварину та довідку про її стан здоров'я. Продавець приносить продукцію (сир, сметану чи молоко) до нас у лабораторію - і ми відбираємо проби, проводимо ряд досліджень, виписуємо експертний висновок.

Кожна людина має свої експертні висновки. Ви, напевне, бачили: такі лежать біля молока чи сиру. Якщо це територія ринку. Якщо ж ні, то за цю продукцію лабораторія не несе відповідальності. Адміністрація ринку не має права надати місце для торгівлі без експертного висновка, тобто контролери не мають права "оталонити" такого продавця. Покупець може вимагати експертний висновок, а продавець зобов'язаний йому показати цей документ. Часто продавці клеять ці висновки на каструльки, кладуть біля сиру, так що вони є на виду.

Але буває так, що проходить певний час, поки людина займе місце, розкладеться... Якщо ж вона не приходить до нас, тоді до неї фахівець сам підходить.



Проблема - торгівля молоком у пластиковій тарі. На реалізацію молочної продукції у пластиковій тарі не даємо дозволу. І ми з цим боремося, і адміністрація бореться. Прийшли, сказали - люди пляшки забрали. Ми відійшли - люди їх знову виставили.

Безкоштовними є тільки радіологічні дослідження абсолютно на всю продукцію. Інші - платні. Наприклад, експертиза молока коштує 4,85 гривні, сиру-сметани - 6,04 гривні.

* * *

...А так усе чи ні, судіть самі. Щодо мого експерименту, то просити пояснень у Тетяни Василівни я не стала. Що тут пояснювати? І так зрозуміло. Як казала моя "марлева" подружка - "державний базар"...

Олена ЛІВІЦЬКА
Фото Віти САХНІК