«Мам, побігли зі мною…». Історія лучанки, яка бігла на півмарафоні з хворим сином. ОБЛИЧЧЯ МІСТА

Вона бігла на луцькому півмарафоні. Бігла і всі 10 кілометрів складної дистанції, що не під силу багатьом чоловікам, тендітними руками тримала візок із сином, хворим на ДЦП.

Одразу після півмарафону, що відбувся нещодавно, їхнє фото облетіло соціальні мережі. Побачене вразило тисячі людей. Світлина, від першого погляду на яку йшли «мурашки».

Хто вона: луцька мама, яка має таку силу духу?.. І для чого вона так гордо вийшла на цю бігову дистанцію разом із сином-інвалідом?



***


... "МЕНІ ЗДАВАЛОСЯ, ЩО ЦЕ ВСЕ", - так взгадує той момент, коли у їхній родині з’явився Сашко, Галина Улаєва.

Так, це та сама мама, яка днями вразила Луцьк. Майже щодня вона зносить свого 15-річного сина на руках із 3-го поверху. Не звикла до поразок. Не звикла до співчувань. Звикла з дня у день переборювати труднощі.

«Заходьте. Кави?» – з усмішкою відчиняє двері тісненької квартири у 5-поверхівці на Привокзальній у Луцьку Галина Улаєва.

У коридорі – той самий спортивний візок для неповносправних, у якому разом з мамою «бігає» і Сашко. Живуть удвох. У квартирі – гарно і затишно. І всі клопоти з догляду за 15-річним сином, у якого найскладніша форма ДЦП, - на її плечах.

«Ми з Сашком найлінивіші. У нас всі заробляють гроші, а ми – нічого…» - сміється.

Сашків тато (Володимир) – військовослужбовець, тому більшість часу мимоволі проводить за межами рідного дому. Зараз несе службу в столиці, а якщо точніше – перебуває в Ліберії у складі миротворчих військ. Тому свою дружину і сина бачить вкрай рідко.

Вона вже навіть бабуся. У Галини – двоє синів. Щоправда, старший Андрій, у якого з Сашком 14-ть років різниці, вже має свою сім’ю, живе у працює в Києві. Народилася в Казахстані, деякий час жила в Росії, разом із першим чоловіком-військовослужбовцем свого часу приїхала на Волинь і залишилася тут.

Хвороба меншого сина – мало не стала для неї вироком. Бажана дитина, довгожданна – і раптом…

«Я завжди чомусь вважала, що це у когось погано, а в мене все має бути добре. І тут – раз! Він народився раніше заплановано. Думала, що Бог мене образив, що підрізав крила. Я така людина, яка не може сидіти вдома. Люблю, щоб світ крутився довкола мене і я крутилася довкола нього. Усвідомлення того, що твоя дитина не така, як всі, що вона не піде в школу, що вона не зможе спілкуватися з іншими дітьми, лякало», - розказує Галина Улаєва.

Найважче було тоді, коли Саша був маленьким. Але треба було навчитися з цим жити. І вона вчилася!

***



... "І ВІН СКАЗАВ: "МАМ, ПОБІГЛИ ЗІ МНОЮ", - так вона згадує, як старший син Андрій уперше запропонував їй зайнятися бігом.

Галина не є професійною спортсменкою. І біг у її життя прийшов не так давно. Переконав «побігти» старший син, коли разом із ним поїхали забирати стареньку матір (а йому бабусю) в Україну, бо вона вирішила жити ближче до рідних.

«Було шкода маму, шкода те кладовище, на якому поховані всі рідні і яке вона мусить залишити. Було важко морально… Коли раптом Андрій сказав: «Мам, а побігли зі мною. Ти ж давно хотіла почати бігати», - каже.

Вирішила спробувати, щоб «переключитися». Так, вранішніми пробіжками вона рятувалася від перевтоми і важких думок. Кілометр, другий… Після повернення до Луцька, як тільки чоловік піднявся на вранішню пробіжку, збиратися стала і вона.

Направду, для багатьох мешканців вулиць Гулака-Артемовського та Арцеулова жінка, яка біжить разом із сином на візку, – аж ніяк не дивина. У холодні дні, коли Галина не наважується ризикувати здоров’ям Сашка і вибігає на вулицю сама, її часто навіть запитують: «А де ваш хлопчик?»…

Бігати разом із Сашком вона почала випадково. У церкві «Фіміам», де цій родині часто допомагають і морально, і матеріально, якось раптом запропонували …спортивну каляску для неповносправних.

І спершу вона подумала: «Нащо?»

«Де я тут, в Луцьку, буду бігати, ще й з каляскою? Цими дорогами? А потім пішла якось із Сашею гуляти і побачила, що на Арцеулова якраз зробили нові двори. Поміряли з чоловіком відстань – якраз один кілометр 200 метрів. І ми стали бігати на Арцеулова та Гулака-Артемовського…» - згадує.

Так залучила до бігу меншого сина. Це непросто: кожного разу треба підняти дитину з ліжка, вмити, почистити зуби, одягнути, посадити в каляску і …знести її разом із сином з 3-го поверху.

«Але тепер, коли біжу, то є таке відчуття, що чогось у руках не вистачає», - сміється вона. Сміється!

Луцький півмарафон – аж ніяк не перший для Галини і її сина. Торік, 9-го жовтня вони бігли втрьох на півмарафоні у Києві: тато, мама і Сашко. Саме там познайомилися з цілою командою аматорів-марафонців з такими ж дітками з Білорусі. Так команда «Крила ангелів» стала для них натхненням.

А потім якось знайомий випадково спитав, зустрівши її під час пробіжки в Луцьку: «Галю, куди готуєшся?».

Саме він і підказав про те, що днями (а це було влітку) стартує у місті благодійний забіг, під час якого збиратимуть гроші на лікування хворої дівчинки. Спершу відкинула навіть думку про свою участь, але прийшла додому і таки попросила чоловіка зареєструвати їх із Сашком на забіг. А згодом і на півмарафон. Що він і зробив – з Ліберії, до речі.

***


...«Я СТАЛА БІГАТИ ІЗ САШКОМ НЕ ТОМУ, ЩО Я ТАКА СИЛЬНА і я така хороша. І не тому, що я хочу, щоб про мене щось десь сказали. Не тому. Я просто хочу, щоб батьки, в яких є такі діти, задумалися.
Якими б важкими ці діти не були. Тільки треба знайти щось своє. І необов’язково це спорт», - наголошує Галина.

Догляд за такими дітьми вимагає не тільки надзусиль від батьків і неабиякої сили волі й терпіння, а й чималих витрат. Але Галина Улаєва не нарікає.

"Добре, що для нас це не проблема, але є тисячі батьків, які дозволити собі лікування дитини не можуть", - каже жінка.

Один курс лікування у відомій клініці Козявкіна обходиться родині в ...40 (!) тис. грн. А якщо ці всі процедури треба проходити найкраще раз на три місяць? А не проходитимеш, то приречеш твою кровиночку на ще більші муки?..

І тому вона відверто каже: можна було б їхати на "безкоштовне" лікування у санаторій в Дачне, що на Ківерцівщині. Але найчастіше буває так (і цього ніколи не приховували батьки неповносправних діток), що за кожну "безкоштовну" послугу мусиш правдами-неправдами платити, аби твоїй дитині приділили більше "державної" уваги і чуйності.

Біг, півмарафон - далеко не єдина спроба цих батьків разом зі своїм Сашком вийти за «рамки». Їдуть на Світязь відпочивати в палатки - беруть його з собою. Всі дивуються, а вони беруть. У квартирі Улаєвих - чимало виробів, які мама разом із сином роблять під час творчих студій при церкві "Фіміам". На 15-річчя Сашкові батьки подарували неймовірну поїздку в Єгипет, а звідти - в Ізраїль. Було складно подорожувати, але вони це зробили.

«Але спочатку я побачила цей фільм», - Галина простягає мені планшет.

Каже, знайшла спеціально. Відео про батька і сина Діка і Ріка Хойтів. Батько, який зробив усе, щоб син «не відчував себе інвалідом», і пробіг з ним не одну сотню кілометрів, здолав не один марафон і навіть більше. Історія, що стала натхненням для таких, як Галина і її Сашко.

"Просто Дік – тіло, Рік – серце. Разом вони біжать…" - на останній фразі з фільму я все ніяк не можу видати «на-гора» чергове запитання про її життя. Мовчу.

Вона тим часом годує шматочками печива свого Сашка.

«Йому було простіше з сином», - каже жінка. Мовляв, хвороба була милосерднішою до Ріка, зберегла йому інтелект.

А згодом додає: «У нас знаєте, що погано: смертність серед таких дітей зменшили. Відкачають, дадуть тобі на руки, а ти далі не знаєш, що з ним робити. І деякі батьки закриваються, сидять у своїх квартирах і думають, що життя закінчилося».

І, може, комусь ці слова здадуться жорсткими. Але для таких, як Галина, - то реалії.

***

…Він, коли чув, що ми про щось веселе, і собі сміявся. Коли чув, що ми про нього, пробував погладити себе по голівці. Іноді казав "Вова" і, видно, так згадував татка, який далеко.

І хто зважиться сказати, що він не розуміє і не відчуває, як натхненно ця мама старається відкрити синові світ? І заперечити, що його серце б’ється у неймовірній радості? Б’ється, поки вона біжить.

Олена ЛІВІЦЬКА
Фото автора, Ірини КАБАНОВОЇ та з сімейного альбому Галини УЛАЄВОЇ.
Передрук заборонено.