До 100-річчя від дня народження Петра Сміяна - легенди історичного факультету
13 січня, 2018, 13:58
2
1613 січня 2018 року, відзначається 100 років від дня народження людини, яка уособлювала цілу епоху розвитку вітчизняної історичної науки не лише на Волині, а й на Закарпатті – Петра Кіндратовича Сміяна.
Петро Сміян – український історик, краєзнавець Волині, член Волинського обласного товариства краєзнавців від часу його заснування, доктор історичних наук, професор, який пішов з життя у віці 94 роки, 12 травня 2011 року.
З біографії вченого знаємо, народився він 13 січня 1918 р. у м. Борзна, що на Чернігівщині. В 1938 р. закінчив історичний факультет Київського педінституту, а потім там же аспірантуру. Велика Вітчизняна війна змусила тимчасово залишити наукову роботу.
У 1941 – 1943 роках він був членом підпільної антифашистської групи, що діяла на Борзненщині. Після Другої світової війни, в 1946 році, Петро Кіндратович захистив кандидатську дисертацію.
Науковець свого часу був на посаді декана, в Київському державному педінституті та Ужгородському університеті, в останньому, до речі, був першим деканом історичного факультету. Довелось йому працювати в колективах Ніжинського педінституту, Львівського педагогічного інституту та Красноярського педінституту, скрізь педагога згадують з теплотою та повагою.
Життя науковця було не просте. У 1950 р. за використання праць Михайла Грушевського, Петро Сміян був заарештований. Як вирок він отримав десять років концтаборів. Лише в 1955 році його було реабілітовано.
Після повернення з таборів, він приїздить на Волинь і починає працювати у Луцькому державному педінституті імені Лесі Українки. Саме працюючи в луцькому виші він захищає докторську дисертацію, отримує звання професора, працює завідувачем кафедри.
Петру Кіндратовичу Сміяну як науковцю волиняни мають завдячувати за цікаві публікації в праці «Історія міст і сіл УРСР. Волинська область» та доробок в «Історії Волині від найдавніших часів». У 1999 році його обрано академіком Української Академії історичних наук.
Петро Кіндратович і сьогодні є знаною та шанованою в Україні людиною. Талановитий науковець, викладач, добру пам’ять про якого зберігає не одне покоління випускників. Спеціально до 100-річчя науковця, випускники історичного факультету ЛДПІ (сьогодні це факультет історії, політології та національної безпеки СНУ імені Лесі Українки) поділились своїми спогадами про Петра Кіндратовича, як викладача.
![Викладач Петро Сміян в аудиторії]( "Викладач Петро Сміян в аудиторії")
Леся Косаковська (випуск 1982 р.), кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри культурології та хореографічного мистецтва:
«Я впевнена, що на нашому курсі не було студентів, які не поважали П. К. Сміяна. Ми знали, що професор відбував покарання у таборах і це викликало до нього мою пильну увагу і надзвичайно велику повагу.
Вражала його ерудиція і феноменальна пам’ять. Захоплення студентів викликала та легкість, з якою він, не користуючись жодними конспектами, називав досить розлогий список джерел лекційного курсу «Історія СРСР», який у викладав.
Петро Кіндратович був дуже скромною, доброю і лагідною людиною. Теплі інтонації в його голосі, коли він як скоромовку промовляв: «босяки, босяки, босяки» на адресу тих, хто заслужив докорів, чується мені і тепер».
Валентина Приймак (випуск 1987 р.), кандидат історичних наук, викладач кафедри археології, давньої та середньовічної історії України СНУ імені Лесі Українки:
«Петро Кіндратович Сміян викладав у мене на І курсі історію СРСР. Дуже великий курс по 120 годин у 1 і 2 семестрі. Пар ми в нього – не пропускали, бо з папірця він їх ніколи не читав, а вільно володів предметом. Розповідав багато цікавого, у нього було чудове почуття гумору!
Дуже не любив російської імператриці Катерини ІІ, яка понищила гетьманську Україну. Він сидів у тюрмі за Радянського Союзу, бо у своїй дисертації написав неугодне тій владі. Отримати «відмінно» у професора Сміяна П.К. – ми мали за честь! Ще він носив взуття на два розміри більше, бо мав обморожені ноги. І ми - ніколи з цього не сміялися!!!
Ми поважали Петра Кіндратовича, він – чудово співав, мав дзвінкий високий голос! І багатьом нашим викладачам з історичного факультету він допомагав фаховими консультаціями при захисті дисертацій. Петро Кіндратович Сміян – то людина-епоха!».
Ікрам Керим Оглу Агасієв (випуск 1988 р.) – доктор історичних наук, професор Інституту Історії імені А. Бакіханова НАН Азербайджану:
«Він у нас викладав, але не довго. З відомих причин його біграфії, він був скромною людиною, яка вела себе в рамках зі студентами. Пам’ятаю випадок, була лекція по «Історії СРСР», період кінця XVIII століття, часи російської імператриці Катерини ІІ . Наприкінці лекції, він як зазвичай, запитав, у кого є питання? Хтось із студентів запитав про причини смерті Катерини ІІ.
Викладач спочатку почервонів, а потім сказав, що історики повинні знати і цю сторону історії. Не зважаючи на те, що це була людина дуже скромна, але відчувалося, що в ньому був якийсь внутрішній бунт проти існуючого порядку. Напевно, в нього були на це свої причини».
![Вадим Кудь та Петро Сміян разом з випускниками історичного факультету 1978 року (1998 р.)]( "Вадим Кудь та Петро Сміян разом з випускниками історичного факультету 1978 року (1998 р.)")
Микола Бармак, (випуск 1989 р.), доктор історичних наук, професор кафедри історії України ТНПУ імені В. Гнатюка:
«Дуже добре його пам’ятаю. Петро Кіндратович був одним із тих викладачів, який захопив мене історією, показав, що вона може бути цікавою. Це була осінь 1983 року, ще старий корпус в центрі, коли з нетерпінням чекали його цікавих розповідей... І його усмішку, і його «єх, босяки...». Петро Кіндратович – легенда і ціла епоха історичного факультету, без якого напевне не було б тих яскравих випускників, якими пишається історичний...».
Анжела Масиник (випуск 1991 р.), директор Комунального закладу «Луцька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №19»:
«Петро Кіндратович був дуже компетентним, знаючим викладачем. Він не користувався конспектами. Мав неабиякий авторитет серед студентів нашого курсу. Легко у нього здавали, ті, хто добре вчив предмет. Добрий, толерантний до всіх та простий в спілкуванні. Матеріал знав без пам’яті, напевно це була ще та академічна «закалка». Не дивлячись на цензуру, намагався об’єктивно навчати нас історії. За це йому велика подяка».
Володимир Собчук (випуск 1991 р.) – кандидат історичних наук, доцент, директор бібліотеки СНУ імені Лесі Українки:
«Петро Кіндратович Сміян досконало володів матеріалом. Лекції читав без конспектів. Поважав студентів. Я не пам’ятаю, щоб він піднімав на когось голос. Студентів називав «босяками…» У нього було цікаво на лекціях і семінарських заняттях. Пам’ятаю, його предмет називався «Історія СРСР» (від часів Київської Русі до нової доби включно)».
Михайло Яцишин (випуск 1993 р.), доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії держави СНУ імені Лесі Українки:
«Петро Кіндратович в мене викладав! Його легендарне «босяки» об'єднувало не одне покоління студентів. Його любили і поважали за енциклопедичні знання, дивувались життєві мудрості у непрості часи. Він поєднував різні епохи залишаючись в них професором і людиною!»
Тетяна Яцечко-Блаженко
Петро Сміян – український історик, краєзнавець Волині, член Волинського обласного товариства краєзнавців від часу його заснування, доктор історичних наук, професор, який пішов з життя у віці 94 роки, 12 травня 2011 року.
З біографії вченого знаємо, народився він 13 січня 1918 р. у м. Борзна, що на Чернігівщині. В 1938 р. закінчив історичний факультет Київського педінституту, а потім там же аспірантуру. Велика Вітчизняна війна змусила тимчасово залишити наукову роботу.
У 1941 – 1943 роках він був членом підпільної антифашистської групи, що діяла на Борзненщині. Після Другої світової війни, в 1946 році, Петро Кіндратович захистив кандидатську дисертацію.
Науковець свого часу був на посаді декана, в Київському державному педінституті та Ужгородському університеті, в останньому, до речі, був першим деканом історичного факультету. Довелось йому працювати в колективах Ніжинського педінституту, Львівського педагогічного інституту та Красноярського педінституту, скрізь педагога згадують з теплотою та повагою.
Життя науковця було не просте. У 1950 р. за використання праць Михайла Грушевського, Петро Сміян був заарештований. Як вирок він отримав десять років концтаборів. Лише в 1955 році його було реабілітовано.
Після повернення з таборів, він приїздить на Волинь і починає працювати у Луцькому державному педінституті імені Лесі Українки. Саме працюючи в луцькому виші він захищає докторську дисертацію, отримує звання професора, працює завідувачем кафедри.
Петру Кіндратовичу Сміяну як науковцю волиняни мають завдячувати за цікаві публікації в праці «Історія міст і сіл УРСР. Волинська область» та доробок в «Історії Волині від найдавніших часів». У 1999 році його обрано академіком Української Академії історичних наук.
Петро Кіндратович і сьогодні є знаною та шанованою в Україні людиною. Талановитий науковець, викладач, добру пам’ять про якого зберігає не одне покоління випускників. Спеціально до 100-річчя науковця, випускники історичного факультету ЛДПІ (сьогодні це факультет історії, політології та національної безпеки СНУ імені Лесі Українки) поділились своїми спогадами про Петра Кіндратовича, як викладача.
Викладач Петро Сміян в аудиторії
Леся Косаковська (випуск 1982 р.), кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри культурології та хореографічного мистецтва:
«Я впевнена, що на нашому курсі не було студентів, які не поважали П. К. Сміяна. Ми знали, що професор відбував покарання у таборах і це викликало до нього мою пильну увагу і надзвичайно велику повагу.
Вражала його ерудиція і феноменальна пам’ять. Захоплення студентів викликала та легкість, з якою він, не користуючись жодними конспектами, називав досить розлогий список джерел лекційного курсу «Історія СРСР», який у викладав.
Петро Кіндратович був дуже скромною, доброю і лагідною людиною. Теплі інтонації в його голосі, коли він як скоромовку промовляв: «босяки, босяки, босяки» на адресу тих, хто заслужив докорів, чується мені і тепер».
Валентина Приймак (випуск 1987 р.), кандидат історичних наук, викладач кафедри археології, давньої та середньовічної історії України СНУ імені Лесі Українки:
«Петро Кіндратович Сміян викладав у мене на І курсі історію СРСР. Дуже великий курс по 120 годин у 1 і 2 семестрі. Пар ми в нього – не пропускали, бо з папірця він їх ніколи не читав, а вільно володів предметом. Розповідав багато цікавого, у нього було чудове почуття гумору!
Дуже не любив російської імператриці Катерини ІІ, яка понищила гетьманську Україну. Він сидів у тюрмі за Радянського Союзу, бо у своїй дисертації написав неугодне тій владі. Отримати «відмінно» у професора Сміяна П.К. – ми мали за честь! Ще він носив взуття на два розміри більше, бо мав обморожені ноги. І ми - ніколи з цього не сміялися!!!
Ми поважали Петра Кіндратовича, він – чудово співав, мав дзвінкий високий голос! І багатьом нашим викладачам з історичного факультету він допомагав фаховими консультаціями при захисті дисертацій. Петро Кіндратович Сміян – то людина-епоха!».
Ікрам Керим Оглу Агасієв (випуск 1988 р.) – доктор історичних наук, професор Інституту Історії імені А. Бакіханова НАН Азербайджану:
«Він у нас викладав, але не довго. З відомих причин його біграфії, він був скромною людиною, яка вела себе в рамках зі студентами. Пам’ятаю випадок, була лекція по «Історії СРСР», період кінця XVIII століття, часи російської імператриці Катерини ІІ . Наприкінці лекції, він як зазвичай, запитав, у кого є питання? Хтось із студентів запитав про причини смерті Катерини ІІ.
Викладач спочатку почервонів, а потім сказав, що історики повинні знати і цю сторону історії. Не зважаючи на те, що це була людина дуже скромна, але відчувалося, що в ньому був якийсь внутрішній бунт проти існуючого порядку. Напевно, в нього були на це свої причини».
Вадим Кудь та Петро Сміян разом з випускниками історичного факультету 1978 року (1998 р.)
Микола Бармак, (випуск 1989 р.), доктор історичних наук, професор кафедри історії України ТНПУ імені В. Гнатюка:
«Дуже добре його пам’ятаю. Петро Кіндратович був одним із тих викладачів, який захопив мене історією, показав, що вона може бути цікавою. Це була осінь 1983 року, ще старий корпус в центрі, коли з нетерпінням чекали його цікавих розповідей... І його усмішку, і його «єх, босяки...». Петро Кіндратович – легенда і ціла епоха історичного факультету, без якого напевне не було б тих яскравих випускників, якими пишається історичний...».
Анжела Масиник (випуск 1991 р.), директор Комунального закладу «Луцька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №19»:
«Петро Кіндратович був дуже компетентним, знаючим викладачем. Він не користувався конспектами. Мав неабиякий авторитет серед студентів нашого курсу. Легко у нього здавали, ті, хто добре вчив предмет. Добрий, толерантний до всіх та простий в спілкуванні. Матеріал знав без пам’яті, напевно це була ще та академічна «закалка». Не дивлячись на цензуру, намагався об’єктивно навчати нас історії. За це йому велика подяка».
Володимир Собчук (випуск 1991 р.) – кандидат історичних наук, доцент, директор бібліотеки СНУ імені Лесі Українки:
«Петро Кіндратович Сміян досконало володів матеріалом. Лекції читав без конспектів. Поважав студентів. Я не пам’ятаю, щоб він піднімав на когось голос. Студентів називав «босяками…» У нього було цікаво на лекціях і семінарських заняттях. Пам’ятаю, його предмет називався «Історія СРСР» (від часів Київської Русі до нової доби включно)».
Михайло Яцишин (випуск 1993 р.), доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії держави СНУ імені Лесі Українки:
«Петро Кіндратович в мене викладав! Його легендарне «босяки» об'єднувало не одне покоління студентів. Його любили і поважали за енциклопедичні знання, дивувались життєві мудрості у непрості часи. Він поєднував різні епохи залишаючись в них професором і людиною!»
Тетяна Яцечко-Блаженко
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Коментарі: