Круча: привид волинського обкому. МАЙНО СОВДЕПУ

"Колись тут хотів жити Француз..." - розповідає про горезвісну обкомівську дачу "Кручу" охоронець на прізвище Доля.

У "Кручі" ж доля - своя. Яка? Журналіст "Волинь24" побувала за парканом обкомівського готелю.

НА СИРІТСЬКИХ СЛЬОЗАХ

"Кручу" збудували, щоби поважні гості з ЦК мали не просто де переночувати, а й де розважитися. Покоївки. Більярд. Теніс. Кінозала в підвалі. Тераси з виглядом на заплаву Стиру. Фруктовий сад. Ялини і клумби з ліхтарями.

Офіційно цей об'єкт за адресою м. Луцьк, вул. Дубнівська, 26 називають то оздоровчим комплексом, то профілакторієм. Але народ уперто зве його обкомівською дачею. Жителі масиву на Дубнівській (а вулиця, до речі, колись символічно називалася 50 років СССР) знали: за паркан дачі - зась. Територію пильно стерегла міліція.

Будували "Кручу" при секретареві Волинського обкому Палажченку. Початок будівництва припадає на 1978 рік, а здавали "партійний мотель" під самісінький Новий рік: 29 грудня 1980-го.

Уже в ті роки поруч зі спорудою знаходилася школа-інтернат (так і дотепер, до речі). Тож, відомо, що на будівництві обкомівської дачі працювали ...діти. Тоді учнями школи були сироти та напівсироти.

Через 9 років після здачі в експлуатацію, коли СРСР рухнув додолу, ці вихованці адресували листа тодішньому нардепу від Волині Андрієві Бондарчуку із проханням віддати "Кручу" на баланс інтернату.

"ПОЗВОНЯТ. ПРИВЕЗУТ. ОБСЛУЖУ..."

Бюджету "Круча" обійшла в кругленьку суму: у 1979 році на будівництво було передбачено 100 тисяч карбованців державних капіталовкладень.

Згодом секретар Волинського обкому Леонід Палажченко проситиме виділити гроші з резервного фонду. А після здачі в експлуатацію споруду передадуть на баланс міському об'єднанню готельного господарства.

Офіційно - тут мали приймати іноземних гостей. Але скільки тоді було тих іноземців?... Тому тут бували й інші "особливі гості".



Вже згаданий колишній народний депутат, журналіст та письменник Андрій Бондарчук у газеті "Правда" від 8 травня 1989 р. пише про "Кручу":

«Дом рассчитан на …четыре номера. Излишне, думаю, перечислять всю начинку, описывать роскошные апартаменты. Скажу лишь, что в каждом номере – непохожие гарнитуры, в том числе из карельской березы, есть роскошные бильярдная, кинозал. (…) Балансовая стоимость дома 234.500 рублей, оборудование и имущество оценивается в 60.900 рублей. Полезная площадь гостиницы 795 квадратных метров. Столовая – 99, холл – 63, бильярдная – 103, кроме того – две террасы по 103 квадратных метра. Ежегодно на зарплату персоналу, на отопление, амортизацию уходит 18.600 рублей.

Пустой дворец денно и нощно стерегут посменно шесть дюжих молодцев, за что получают соответствующую зарплату. Службу несет и овчарка, у которой имеется домик стоимостью 175 рублей. Есть и свой работник зеленого хозяйства…»



Посилаючись на слова покоївки Шаварської Г. І., автор каже, що гості бувають у готелі вкрай рідко: «Позвонят, привезут, обслужу…».

Коли у країні сталися "перетрубації", готель для членів іноземних делегацій раптом став на папері "гуртожитком обкому КПУ", в 1991-му під такою назвою "Кручу" передали на баланс загального відділу облвиконкому.

Покоївки виїхали, міліція покинула свій пост, дача лишилася на самоті з привидами минулого.

ДЕ ГАРНІТУРИ З КАРЕЛЬСЬКОЇ БЕРЕЗИ?

Пройшло усього 35 років.

На старій прохідній досі табличка "Без перепустки вхід заборонено".

"Сєкрєтний об"єкт!" - намагається якомога строгіше сказати охоронець, якого мій стукіт у зачинені ворота обкомівського маєтку змусив ліниво вийти із прохідної.



"Та який же він "сєкрєтний"? То ж наше, комунальне, правда?" - почувши мої "залізні" аргументи і переконавшись у тому, що таки дійсно я - журналіст, охоронець пропускає і за паркан.

У буді сердито гавкає Джесіка. Буда в неї, хоч і не за 175 карбованців (як та, про яку згадує газета "Правда"), але теж добротна.

Джесіка і Степан Борисович - єдині, хто господарює на території партійного мотелю чи готелю. Охороняє об'єкт фірма "Безпека Бізнес Центр".

"Що тут дивитися. Он буквально днями ялину вітер зламав: приїжджали з медичного коледжу (а установа два роки тому була передана на баланс Луцькому медколеджу! - авт.), трохи порізали".

Територія - чимала. Але виглядає занедбаною.

"Цього року яблука не вродили", - бідкається Степан Борисович.

За обкомівськими яблуками "полює" дітлашня зі школи, що по сусідству. Оце найбільший клопіт для охорони, каже. Бо більше ніхто сюди не навідується.

"Щоб не лізли сюди, я їм нарву пару відер яблук, поставлю за паркан: так більше толку", - розповідає.



Двоповерхова споруда готелю (площею 846 кв м) виглядає "по-чорнобильськи". Обдерті балкони. Розбиті ліхтарі. Зарослі кропивою клумби.

Степан Борисович на моє прохання відчиняє двері обкоміських апартаментів:

"Он бачте, які двері. Як колись у гастрономі. Тепер у будь-якого дядька на Рованцях ліпші", - коментує, пахкаючи цигаркою.

Згодом він все дивуватиметься: нащо мені бачити ці стіни?..



На перший погляд, усередині "Кручі" й справді нічого цікавого. Але тільки не журналісту. Сліди розкоші ще видніються. Паркет і плитка на підлозі. Дерев'яні сходи із вірізьбленим на дереві візерунком.

Деревом обшиті і стіни. Тут усього чотири номери. З душем і туалетом.

На першому поверсі - обідня зала і кухня. За скляною стіною - гілля дерев і небо. А колись виднівся Стир поміж крутими берегами (тому й "Круча", зрештою).

Далі Степан Борисович показує, де розважалися партійні боси та люди "з органів": у підвалі - окрема більярдна зала і кінозал зі звукоізольованими стінами.

З того часу, коли у "Кручі" був так званий оздоровчий центр чи профілакторій, на дверях кабінетів зберіглися вивіски на кшталт "Гальванічна кухня", "Маніпуляційна".

Що цікаво: коли кілька літ тому стався вибух у багатоповерхівці на вул. Рівненська, у "Кручі" з речами перебувало кілька сімей. Тимчасово, звичайно. Але хтось із них речі так і не забрав: вони ще чекають власника у одному з холів.

Кругом - суцільна цвіль. Старе дерево рипить під ногами. На голову сиплеться стеля.

"Нічого вже не буде. Дешевше з нуля будувати", - по-філософськи каже охоронець... За його ж таки словами, коли цю споруду "забрали у водоканалу", її вартість сягала 11 мільйонів гривень. Тоді ж майно, яке тут було, вивезли.



ХОТІВ "КРУЧУ" ФРАНЦУЗ, А ПРОСЛАВИЛИ ...ГРИЦЮК І ШИБА

Розповідає охоронець і про те, що "Круча" дуже цікавила волинського губернатора Анатолія Француза. Мовляв, коли приїхав на Волинь, то оглядав це місце, щоб облаштувати тут собі маєток, резиденцію, так би мовити. Але поруч за парканом на ту пору була хлораторна водоканалу, запах хлору чути було на подвір"ї, і це відлякало потенційного власника.

Історія «Кручі» стала «достоянієм» народу лише тоді, коли через цей об’єкт побили горщики Луцький міський голова Богдан Шиба та тодішній голова облради Анатолій Грицюк. У 2008-2010 рр. між Луцькою міськрадою та облрадою затіявся спір: кому ж належить горезвісна дача.



Готельне господарство передало «Кручу» облводоканалу. Коли цю структуру реформували, вона перейшла на баланс «Луцькводоканалу» і вважалася оздоровчим комплексом. 2003-го міськрада оформила право власності на цей об’єкт. А 22 жовтня 2008-го міські обранці прийняли рішення продати його з аукціону. Публічні торги мали бути проведені 29 грудня цього ж року. Однак прокурор області повважав ці рішення незаконними і звернувся з позовною заявою до суду в інтересах громади та Волинської обласної ради.

Баталії тривали два роки. Зрештою, крапку поставила колегія суддів Вищого господарського суду України: позаяк обкомівський готель документально передано загальному відділу облвиконкому, то право на «Кручу» має облрада.

Після судових розборок майно "Кручі" та гектар землі передали на баланс та у користування Луцькому медичному коледжу. До сьогодні ситуація лишається незмінною. Поки ні в обласній раді, ні в міській не озвучують планів щодо обкомівського готелю. Хоча, такий об'єкт навряд чи лишився непоміченим.



* * *

У Степана Борисовича, який нині чатує спокій "Кручі", особливе прізвище - Доля.

Поки ми з ним бродили у тіні ялин та шукали свідчення гучного компартійного минулого цієї споруди, дізналася, що служив чоловік на підводному човні. А далі 30 літ (!) працював у пошуково-рятувальній службі. Простіше - водолазом. Бачив різне..., а от про долю "Кручі" Степан Доля говорить єдине:

"Не пишіть, то, може, ще трохи постоїть. Нам добре, бо трохи попрацюємо, хоч і платять тут небагато. А їм (киває багатозначно кудись у бік головою, - авт.) - бо час іде, а обкомівський маєток ... дешевшає".

Олена ЛІВІЦЬКА
Фото автора