«Лучани воюють з забудовниками, бо егоїсти», - головний архітектор міста

«Архітектура – теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази», - стверджував письменник Микола Гоголь.

З цим важко не погодитись, адже обличчя міст створюють саме будівлі – нові й зведені предками багато століть тому.

Головний архітектор Луцька, начальник управління містобудування та архітектури міської ради Леонід Герасимюк розповів, чому мешканці протестують проти будівництв, для чого зберігати історичну спадщину та яким він бачить Луцьк майбутнього.

ЛУЧАНИ ПРОТЕСТУЮТЬ ПРОТИ БУДІВНИЦТВ ЧЕРЕЗ ЕГОЇЗМ

– Місто зараз активно розбудовується: зводиться дуже багато житлових будинків, офісних центрів. Дуже часто це все супроводжується протестами мешканців. Як гадаєте, чому так – люди проти розвитку чи все ж таки забудовники роблять щось не так, можливо порушують будівельні норми?

– Як головний архітектор, можу сказати однозначно, що в 99% випадків працює чисто людський егоїзм. Якщо запроектований мікрорайон складається з десяти секцій, дев’ятиповерхових будинків, не може кожен з них будуватись одночасно – все по черзі.

Зазвичай доходить до останнього і люди, які вже живуть в нових будинках, не хочуть, щоб будувались наступні. Вони не хочуть, щоб їм краєвид заступали. Хоча нормативи, містобудівна документація дотримані.

Інше питання пов’язане з професіоналізмом проектантів, які можуть порушувати деякі державні будівельні норми, стандарти. Але для цього у нас є інспекція, перевірки. Як правило, це технічні питання. І, якщо є зауваження до проектної документації, за необхідності вона підлягає змінам. В більшості випадків ці питання врегульовуються, але їх не багато.

Я вважаю, що зараз Луцьк отримав поштовх в будівництві і виростають достойні квартали. Це тому, що міським керівництвом своєчасно було прийнято рішення про коригування Генерального плану.

– Передбачається поділ міста на окремі квартали за призначенням: промислові, бізнесові, житлові?

– Такий поділ є і він буде ще більш сконцентрованим. Наприклад, житлова та соціальна забудова здійснюватиметься у центрі, а промисловість сконцентровуватиметься у північному, південному та східному промвузлах, в районі ЛПЗ.

МіськиЙ голова Микола Романюк багато зробив для впорядкуванням господарства міста та впорядкування містобудівної документації. Зокрема вперше з кінця 1970-х була зроблена нова детальна топооснова міста в масштабі 1:2000, яка візуалізувала все, що забудовано за цей час. Це дало можливість архітекторам, проектантам побачити, як місто розвивалось, що зараз є і зробити висновки, куди рухатись далі.

Також зараз на затвердженні у Верховній Раді документи, які встановлюють межі міста. Досі вони були дуже умовними. Так, раніше генеральний план враховував територію навколишніх сіл і передбачалась їх забудова, мовляв місто може все, а село проектувало з свого боку. Вийшло багато казусів, коли село проектує на якійсь території житло, а місто там же – промисловий об’єкт. Зараз ми намагаємось це врегулювати.

Зараз межі міста стабільні і розширюватись воно може лише на умовах об’єднання громад. В цьому випадку ціна квадратного метра ростиме, бо розвиток відбуватиметься за рахунок внутрішніх резервів.


– Тобто місто ростиме лише у висоту?

– В тому числі, хоча в плані зонування будуть вказані допустимі висоти. Моя думка, що для Луцька п’яти поверхів буде вже замало, будемо підніматись до рівня дев’яти поверхів і вище там, де це можливо. Індивідуальна забудова буде, звичайно, нижчою. Все залежатиме від того, чи це приватний власник, чи підприємство-забудовник.

Раніше держава планувала забудову під свої потреби, незважаючи на те, хто власник. Зараз же так не може бути.

Наразі актуальне будівництво житла, але я думаю, що це до певної межі – далі почне розвиватися соціальна інфраструктура.

– Школи, садочки будуватимуться, тому що єдина школа в 55-ому мікрорайоні, яку почали зводити за часів незалежності, досі незавершена?

– Був період, коли в місті було актуальним будівництво супермаркетів. Тепер люди ними наситились і, якщо десь і з’являються нові, то вони мають бути з кінотеатрами, спортивними майданчиками тощо. Тобто на цьому ринку потрібно займати нову нішу.

Так само зараз будується житло, а потім підтягнуться і соціальні об’єкти. Школи і садочки у нас плануються, в детальних планах закладаються. Але необхідно, щоб держава або місто мало кошти на їх будівництво. Я думаю, що 27-а школа обов’язково буде завершена.

Якщо це питання стане дуже актуальним, я думаю, що кошти будуть виділені. А поки є можливість поступово виділяти кошти і так само поступово будувати школу. Це великі кошти і відразу їх знайти можна лише забравши з інших галузей.

А для покращення благоустрою зараз величезні суми вкладаються в ремонт прибудинкових територій, який не проводився вже багато років. Це також впливає на якість життя в місті.

– Чинний Генеральний план і ті зміни, які пропонується до нього внести, більшою мірою передбачають нову житлову забудову, збереження історичних пам’яток чи можливо якісь інші речі?

– Потрібно розуміти, що Генеральний план – не стовідсоткова догма, тому що життя завжди йде вперед. Я ж своє завдання бачу в тому, щоб максимально врахувати існуючий стан забудови міста, порахувати все, що ми отримали, зробити правильну аналітику. На мою думку, розвивати місто повинне житло. Це заключається в будівництві нового, реконструкції старого і капітальних ремонтах.

В Генеральному плані це все потрібно передбачити, адже старі мікрорайони певною мірою втрачають свою актуальність, матеріальну цінність і житло у них повинне трансформуватись. Також потрібно обмежити промислові райони, визначити комунальні заклади. Окремо ми плануємо вперше створити історико-архітектурний опорний план міста, який майбутнім поколінням задасть основу для збереження існуючої історичної, архітектурної спадщини.

– Що цей документ передбачає?

– В першу чергу в ньому буде проаналізовано усі пам’ятки державного, місцевого значення, будуть визначені зони обмеженої забудови навколо них, закладено перспективу реконструкції, реставрації, відбудови. Ми звикли, що стара частина міста належить до заповідника, але й за його межами вже виявлено велику кількість пам’яток. Наприклад, хрущовська забудова на проспекті Волі – це теж історія і ці об’єкти є не менш цінними. Усі споруди повинні бути проаналізовані, пронумеровані, а висновки щодо них вписані в опорний план міста.

Спираючись на цей документ, чиновники зможуть формувати обмеження для забудовників. Тому що зараз ці всі обмеження часто стосуються суб’єктивних речей – там десь не зроблено, там не дороблено. Ми створюємо цей основний документ, яким зможуть користуватись архітектори, історики, археологи.

РЕСТАВРАЦІЯ ЗАВЖДИ ДОРОЖЧА ЗА БУДІВНИЦТВО

– А чи готові наші люди будувати, відновлювати будівлі із збереженням історичного вигляду, адже це все ж значно дорожче за так звані «євроремонти»?

– Нове будівництво завжди дешевше, ніж реконструкція. Тому що в другому випадку потрібні дослідження, відповідні матеріали.

З цим боротись не треба – має бути спрямована дія людей, яких обирають керувати містом, які мають вплив на маси людей. В нас часто на цьому роблять піар і рекламу, приходять і кажуть: «Давайте зупинимо будівництво». Але це зробити насправді дуже складно, тому що зупинка будівництва пов’язана з консервацією, іншими дорогими речами.

– Хто ці люди?

– Є такі депутати, які приводять громаду і намагаються перешкодити роботі будівельного крану. Це небезпечно, як мінімум.

Потенціал цих людей потрібно спрямувати в підвищення якості будівельників, архітекторів. Потрібно змушувати використовувати якісніші будівельні матеріали, якіснішу документацію робити, ставити вищі професійні вимоги. Це важливо, а не зупинка розвитку міста! Зараз керує капітал, тобто гроші, але питання має перейти в якість.

– На Вашу думку, люди, які зараз при владі, можуть це забезпечити? Тому що наші владці часто бояться протестів мешканців міста і йдуть на поступки, часом не зовсім правильні.

– В більшості випадків стихійні або ще гірше – керовані протести мешканців, на яких оперують політики, приводять не до підвищення якості. Хтось на цьому заробляє собі політичний багаж, а на перспективу для міста – риє яму. Коли ми обираємо представників громади, в першу чергу ми повинні обирати фахівців у різних сферах.

Зараз до влади приходять менеджери, юристи, а фахівців мало. Я давно на цій посаді і 20 років тому на виконкомі сиділи керівники крупних підприємств, за якими стояли тисячі працівників. Я боявся слово сказати, бо вони мене бачили наскрізь. Зараз переважно все вирішується між собою і професійних рішень немає.

Коли ми відсунемо політику в сторону і займемось безпосереднім вирішенням питань, тоді ситуація поступово мінятиметься. Але мають вирости кадри.

Такі кадри молоді є, але на рівні держави нульове відношення до тих, хто очолював би структурні відділи. Раніше при управлінні архітектури було технічне бюро, а зараз функції управління – це на 80% функції цього бюро. Тобто ми виконуємо технічні речі, а на кваліфіковані речі не вистачає часу. Потрібно вносити зміни до Генерального плану, а я ходжу і розставляю по місту кіоски.

ЛЮДИНА НЕ СТВОРЕНА ЖИТИ НА СОТОМУ ПОВЕРСІ

– У Вас, як в людини з величезним досвідом, як архітектора, яке бачення розвитку міста на найближчі 10, 20, 50 років? Яким Ви його уявляєте?

– У мене син архітектор, працює в «Діпромісто» і каже, що в житті не піде на роботу міську раду. Під час однієї з останніх розмов він розповів про свої враження від приватної поїздки до Варшави. З його слів, дуже видно, що будувалось в Варшаві 30 років тому, а що – нещодавно.

Те, що ми будуємо зараз у Луцьку, це вже старі підходи. Ми йдемо по інерції. Міста розвивались раніше як ремісничі осередки і десь в цьому є істина. На мій погляд, сучасне місто повинне уособлювати технології в першу чергу, тобто науку (школи, садочки, інститути, наукові підприємства, установи) і все, що з цим пов’язано. Людина, на моє глибоке переконання, не створена жити на сотому, п’ятдесятому чи навіть десятому поверсі.

Людина, щоб нормально жити і розвиватись, має не обмежувати висоту стелі, тому що за всіма дослідженнями, це чинить на нас щонайменше психологічний тиск. Кожна людина повинна мати певний об’єм простору, що в житлі, що в інфраструктурному оточенні. А це повинно привести до розвитку міст в першу чергу, як торгових, промислових, офісних, наукових осередків, а житло повинне бути на окраїнах, в осередках, пов’язаних з природою.

Ми всі США пов’язуємо з хмарочосами, висотною забудовою, але насправді 70-80% населення там живе в приватних будинках. Вони з’їжджаються, працюють і роз’їжджаються. Тому нам потрібно розвивати інфраструктуру транспортну і забезпечити людям максимально комфортні умови.

Коли приїжджав у Польщу, в мене завжди виникало відчуття, що землі там багато і це при тому, що країна менша. А в нас, якщо з’являється десь район, то все один в одного на голові ставиться.

Село завжди тягнулось до міста через більш комфортні умови проживання – транспорт, благоустрій, інфраструктуру, школи, лікарні тощо. Місто в нас завжди вважалось чимось престижним, а село – чимось другорядним і принизливим.

А по суті своїй село – це наша основа і майбутнє. Нам потрібно розвивати місця, де живуть хлібороби, до того рівня, щоб там престижно було жити. Тоді зникне багато проблем в місті. А для того, щоб зручно було дістатись до якихось медичних закладів швидко, потрібно розвивати медичну авіацію.

В цьому випадку зникне потреба житлової висотної забудови. Тобто така забудова повинна бути, але для банків, офісів, підприємств. Відпрацював – і поїхав додому на природу. Але це можливо лише тоді, коли поміняється соціальна ситуація та установки в головах.


– В цьому контексті як в розвиток міста вписується історична забудова, яка її роль? Для чого взагалі зберігати історичні будівлі, тому що для багатьох це просто усталена норма, мовляв треба і все?

– В першу чергу потрібно подивитись, як інші народи до цього ставляться. Років 20 тому я побачив, наскільки скрупульозно німці зберігають історичну спадщину, і це мене вразило. На мій погляд, без збереження нашої історичної спадщини ми ніколи не будемо народом. Лише коли ми збережемо історичну спадщину, не лише архітектурну, ми матимемо підтвердження того, що наші діди, прадіди, наша мова тут завжди були.

Якщо в нас є князівські споруди, ми можемо стверджувати, що наші предки будували їх і ми хоч крупинкою причетні до цього. Це треба зберігати для того, щоб передати новим поколінням, щоб вони знали, якого вони роду і племені. В цьому плані ми нічим не відрізняємось від інших народів – так само наші діди, прадіди творили, будували і передавали нам. Раз воно дійшло до нас, мінімум, що ми можемо зробити, зберегти і передати далі.

Оберігати пам’ятки потрібно від необдуманого прийняття рішень і забудови, тому що багато інвесторів хочуть вкласти гроші і вже завтра отримати якісь дивіденди з того. Але необдумане вкладання може призвести до руйнування історичної спадщини, що дуже актуально в наш час. Тут дуже важлива роль рівня розвитку суспільства – самоврядування повинне виступити за самозбереження.

Інвестори повинні прийти до високого рівня розвитку і хотіти залишити за собою шедеври. А в нас переважна більшість інвесторів хоче збудувати за дешево, а продати – за дорого. Нам потрібні інвестори патріоти з високим духовним рівнем розвитку. Але вони нізвідки не прийдуть, їх потрібно тут виростити.

Мені імпонують слова Святослава Вакарчука про те, що нам потрібно дивитись на наше місто, Батьківщину не як на землю своїх дідів, а як землю своїх дітей. Їдь закордон куди завгодно, але ти там будеш ніким, бо там є свої діти, тому треба вкладати в розвиток власного.

Я БОЮСЬ ПОВЕРНУТИСЬ ДО СІРОСТІ…

Проспект Волі намагались зробити яскравим

– Перейдемо від глобальних речей – до локальних. Що можна зробити саме зараз для збереження архітектурних пам’яток? Наприклад, у Львові мешканці центральних вулиць навіть не можуть поставити собі пластикові вікна, в нас же це повсюдно, є засилля реклами. Як бути з ремонтом фасадів в історичних будинках?

– Така заборона є не тільки у Львові, а й закордоном. Велика кількість пластикових вікон – це недопустимо і образливо мені особисто. Коли ми робили реконструкцію проспекту Волі, з’явились перші кольорові фасади, тоді ми боролись з ДАІ, аби зробити яскравішими ті ж турнікети, а нас переконували, що по ГОСТу воно повинне бути сірим. І таке ж сіре було суспільство. Я тоді був молодший і якось намагався додати кольорів.

Коли будинок на Волі, 12 пофарбували в сіро-зелений, він дуже виділявся і здавався дуже яскравим. Тепер же він зовсім не виділяється. Я боюсь повернутись до тієї сірості. Тоді ми все підбирали під колір фасадів, дерев’яні вікна були. А потім всюди почали з’являтись пластикові.

На жаль, у нашому законодавстві немає таких умов, які можуть обмежити власників приватних будинків, квартир в таких діях.

–А на місцевому рівні це можливо врегулювати, адже Львову якось це таки вдалось?

– Законом це непередбачено і складно. Можливо у Львові розробили якісь правила на своєму рівні. Це все потрібно проінвентаризувати, прописати умови експлуатації кожної пам’ятки і тоді ставити вимоги. Це справа часу і так буде зроблено, але на сьогодні треба, як мінімум, зберегти конструкцію, а з часом вже заміняти вікна. Хоча треба було б це зупинити.

– Люди, які живуть в історичних будівлях, можуть поміняти їхній зовнішній вигляд, фасад?

– Звичайно, що не можуть. Зараз це складніше, тому що створена інспекція в місті та й громадські організації, не дозволять щось зробити непоміченим. Раніше, напевно, треба було б, щоб більше працювали «ЖЕКи» над цим, тому що з одного кабінету ціле місто не проконтролюєш. Це питання потребує детального вивчення і вирішення.

СТАРИЙ РИНОК – ЦЕ КЛОАКА

– На Вашу думку, що потрібно зробити із Старим ринком – знести, перенести, залишити на тому ж місці, реконструювати?

– Питання ринку давно актуальне і ще довго таким залишиться. Просто туди зайти з бульдозером і знести навряд чи вдасться. Це дуже комплексне питання. В першу чергу повинна назріти соціальна складова – поки буде актуально торгувати там якимось дрібним крамом і з того жити, доти воно буде вилазити з усіх щілин. Коли ж люди стануть достатньо забезпечені для того, щоб не мати необхідності зимою стояти в ятці і мерзнути, натомість отримуватимуть нормальні пенсії і зарплати, тоді можна буде почати реконструкцію.

Ті самі ринки були і в Польщі, але розвиток держави, економіки спонукали їх закритись. Залишились укрупнені торгові заклади, оптові ринки, а такі просто щезли. Не вирішивши питання людей, які там торгують, аби заробити якусь копійку, ми нічого не зробимо.

– Тобто найближчим часом нічого не можна зробити?

– Я думаю, що тільки поступово. Ми можемо приводити його з якимось успіхом до норм утримування території, торгівлі, але щоб повністю зруйнувати і побудувати щось інше– ні. Можна пробувати об’єднати підприємців і побудувати ще один торговий центр. Приблизно так ми і робили на «Варшавці» з «Ювантом». Думали, що зробимо це і ринок щезне, але так не сталось.

Треба думати про розвиток економіки і тоді потреба в таких ринках відпаде. Якщо в мене буде можливість зайти в супермаркет і отримати бажаний товар за вищу плату, але з гарантією на якість, то я піду туди, де цю гарантію дадуть. А поки людина бореться за кожну копійку, вона шукає, де дешевше.

– В ідеалі, як би на Вашу думку, повинен виглядати ринок чи місце, де він знаходиться, щоб це поєднувалось з замком, Старим містом?

– В ідеалі в найближчі рік-два-три потрібно було б забирати звідти всякий секонд-хенд, в якому немає необхідності, і поки залишити продуктову частину. Решту потрібно прибирати, переносити, а поступово можна буде вирішити й питання з продуктами.

Продукція з городу залишиться, але, напевно, одна п’ята, а то й десята частина від того, що зараз є. Можливо буде торгівля з розвагами, ярмарками. Але повинна бути відповідна архітектура, яка розкриє замок принаймні. Бо на сьогодні – це клоака, яка, на жаль, актуальна для людей.

Там потрібно буде розчистити територію, зробити благоустрій, парковку.

БАГАТОПОВЕРХІВКА МОЖЕ ПОСТАВИТИ ХРЕСТ НА ПАНОРАМІ СТАРОГО МІСТА

– А що можете сказати про скандальні забудови? От нібито на Ковельській, 17 планують звести багатоповерхівку, яка перекриє панораму Старого міста. Це дійсно так?

– Є великий ризик. Планується будівництво 10-12 поверхів і мені здається, що тут потрібно працювати з забудовником. Було засідання Спілки архітекторів з цього приводу, в якому брали участь колеги. Я розділяю позицію, висловлену архітекторами. Заборонити будівництво не можна, тому що це приватна ділянка. Але питання повинне стояти так – що там будувати і яка його висота?

Матеріали наразі лежать у Києві, в Інституті історико-архітектурних досліджень. Ми почитаємо їхні професійні заключення, але рано чи пізно я змушений буду винести це питання на розгляд виконавчого комітету. Я доповім все, як є, і решта залежатиме від кваліфікованого рішення виконавчого комітету.

– Яка висота там прийнятна, яка не перекриє панораму?

– Там, де розкривається панорама, може бути три-чотири поверхи, а від вулиці Ковельської може бути в межах п’яти. В принципі те, що там планується торгово-розважальний комплекс, може бути вдалим рішенням. Оживити заповідник ми повинні і в архітектурному плані, і в функціональному значенні. Але наразі той проект, що поданий, цьому не відповідає.

Але я держслужбовець і повинен дотриматись містобудівного законодавства. Повинні бути достатньо професійні рішення, зауваження, на які змушений був би зважати виконком, який приймає рішення. Як мінімум, поверховість потрібно ділити на два. І я думаю, що громада тут може наполягти. Але я не бачу активності в цьому питанні. В нас так завжди – поки проекти висять на сайтах, всі мовчать, а коли вже починається будівництво, протестують. Потрібно більш активними бути.

Не буде офісу, не буде й підземель

– Як Ви ставитесь до будівництва офісного центру на Кафедральній, 13, тому що це питання розглядалось в міській раді безліч разів і щоразу викликало хвилю суперечок?

– Я вже виступав на засіданні виконкому. Чисто політичні ігрища тут! Питання не стояло в архітектурній виразності, у висоті, ширині, питання стояло в чому завгодно, аби тільки зупинити будівництво. Моя думка – однозначно треба будувати, але можна ставити вимоги до проекту, брати заключення, скликати містобудівну раду. Якщо так підходити, як до цього питання, то нічого в місті не побудується. Чи може бути там офісний центр? Може! Висота там нормальна запроектована – до трьох поверхів. Питання може стояти лише в фасаді та матеріалах, а про це ніхто не говорить. А все тому, що говорять непрофесіонали.

А підземелля під цим будинком повинні бути збережені і доступ для міста до них буде. Це ті умови, які можна ставити, а не просто забороняти, бо тоді не буде ні підземель, ні будинку.

– Як щодо підземних переходів в центрі міста і біля «Там-Таму»?

– Підземні переходи треба робити і біля «Там-Таму», і в центрі, і біля «Променя» з часом. Питання ж не втому, що переходи непотрібні, питання в торговому центрі. А тут погляди розділяються: інвестор хоче вигоду, а місто – перехід. Якась торгівля там повинна бути, але потрібно прийняти спільне рішення. Ну чому рада не може прийняти участь в будівництві разом з інвестором – виділити кошти, але зменшити площу торгівельну. По «Там-Таму» «Континіум» обіцяв збудувати, але наразі не вийшло.

– Зі смертю Ігоря Єремеєва розмови про це припинились?

– Так, фактично. Сталось, як сталось. Вони мали там розбудовувати ще одну чергу і одночасно – перехід. А так, місто Луцьк, напевно, єдиний обласний центр, який не має підземних переходів.

У МІСТІ НЕМАЄ ПЕРЕЄМНОСТІ ВЛАДИ

– Як бути з вже «легендарним» фонтаном на Театральному майдані, що з ним можна зробити?

– Планувався нормальний фонтан з застосуванням сучасних технологій. Микола Романюк правильну ідею давав, але треба цьому фонтану задати якоїсь тематики. Я б його пов’язав з творчістю Лесі Українки, з «Лісовою піснею». Можна вибрати персонажів, зробити світломузику. Я думаю, що цей фонтан там треба, але зараз на нього немає коштів.

Також має бути переємність влади. Наприклад, Микола Романюк доробив перехід над залізничними коліями, яким люди зараз активно користуються, а попереднє керівництво міста думало, що його потрібно розібрати. Так само і тут сталось. Якщо переходу не можна добитись, то і фонтану також.

– А як взагалі повинен виглядати Театральний майдан?

– Ми колись починали класти плитку вишиванкою, але не доробили і поклали просто сіру плитку. Зараз доробимо вулицю Лесі Українки і підійде черга Театрального майдану. Ясно, що він має бути парадним, для молоді. Це повинне бути місце для відпочинку, зібрань молоді, де можна було б зустрітись, провести якісь акції, в тому числі політичні за необхідності, але здебільшого культурні.

– Таку історичну несправедливість, через яку в нас пам’ятник Лесі Українці встановлений біля театру імені Тараса Шевченка, а біля університету імені Лесі Українки – пам’ятник Шевченку, можна якось виправити?

– Тут хіба що назви поміняти (сміється, - ред.). Так вийшло, але я думаю, що це не основна проблема міста. Я вважаю, що іменні назви, в тому числі вулиць, повинні бути лише щодо людей, які тут жили, працювали, зробили свій внесок в розвиток, а все решта – це політичні рішення. Я проти того, щоб в кожному місці був пам’ятник Шевченку, так само, як і Степану Бандері. Це просто нівелює значення людини.

А Леся для Луцька і Волині – це величина неймовірна, вона та, хто заслуговує і на назву театру, і університету, і пам’ятник, і вулицю, і площу. Вона, напевно, найбільше значення має для Луцька, хоча є й інші достойні люди.

– Ви згадали про пам’ятник Бандері. Як гадаєте, наскільки доречно його встановлювати на площі біля РАЦСУ?

– На мій погляд, це політичне рішення. Хоча Бандера – це символ нашої незалежності і він однозначно заслуговує на відзначення, але ж воно різне буває. Невеличкого пам’ятника біля прокуратури було б достатньо, я думаю. Раз є вулиця, можна подумати і про пам’ятник.

А взагалі я більше схиляюсь до камерної скульптури, паркової, філософської, а не політичної.

ДО НОВОГО «ПРОМЕНЯ» ПОТРІБНО ЗВИКНУТИ

– Після реконструкції «Променя» багато хто говорить про те, що пам’ятник Михайлу Грушевському більше не вписується на тій площі, зважаючи на строкатість будівлі?

– Не треба там нічого зачіпати. Поставили – то хай буде. По великому рахунку він і раніше туди не зовсім вписувався. Але Грушевський – це Грушевський і площа там загальна, тому нічого з цим робити не треба. По масштабу до кінотеатру він підходить. А щодо строкатості, то багато кому не подобається, але є інвестор і це його приватна власність. Наприклад, я будую будинок за свої гроші, чого я маю питати когось, як мені фасад зробити? Звичайно, коли цей фасад на площі, деякі аспекти потрібно було врахувати.

На даний момент цей фасад сприймається дещо неоднозначно, а далі можливо сприйняття зміниться. Ми ж не можемо інвестора змусити збити дорожезну плитку. Спробуємо до неї придивитись, звикнути. Це не той об’єкт, який зараз можна оцінити. Хоча цілісності я спробував би йому додати, але це задумка автора і теж творчість.

Перші роботи Пікассо і кубістів дотепер неоднозначно сприймаються.
Головне, що кошти вкладаються і щось робиться. А якби громадське обговорення почали, «Промінь» досі не побудували б. Нам потрібно не заважати, а спрямовувати.

– Тема зелених насаджень дуже актуальна зараз для міста. Суто теоретично, могли б депутати через 5, 10, 20 років змінити цільове призначення частини центрального парку і забудувати його через брак місця?

– Я думаю, що це нереально, бо закон цього не дозволяє. А по-друге, якщо зростатиме вартість землі під забудову, так само зростатиме і вартість землі під озеленення. Баланс повинен зберігатись. По тій містобудівній документації, яка є і яка розробляється, межі парків, скверів у нас затверджені. Це вже накладає обмеження.

– Власне, як Ви ставитесь до реконструкції вулиці Лесі Українки в контексті вирубки дерев, тому що реакція лучан все ж здебільшого негативна?

– Дуже позитивно ставлюсь. Питання вирубки дерев навіть не стоїть, це все політики розігріли. Якщо ми прийняли рішення про реконструкцію, рада виділила кошти і ми починаємо знімати старе мощення, стелити якесь нове, то коли міняти озеленення? А по суті озеленення раз на 25-30 років потрібно міняти.

Потрібно лише вибрати нормальні дерева і забезпечити посадку, після якої вони ростимуть і розвиватимуться. Стовбури там вже криві, коріння підриває плитку. А якщо знімемо плитку, доведеться підрізати коріння, то яке ж те дерево після того буде? А хто їх мінятиме вже після того, як покладемо нову плитку? Тут треба не боятись, а міняти старі дерева на сучасні, молоді. Треба боятись тільки того, що воно залишиться таким, як є зараз.

– Можете сказати, які на Вашу думку, найгарніші будівлі в Луцьку і які найгірші?

– Найгарнішим, я вважаю, зараз є житловий комплекс, який зводить «Яровиця». Там хороші оздоблювальні матеріали, сама архітектура. Для Луцька – це крок вперед. Також вокзал мені дуже подобається. Не дарма Андрій Іванович Бідзіля – Заслужений архітектор України. А найгірші ті будівлі, які стоять зруйновані і занедбані. Щоб нікого не образити я скажу, що перспективний напрямок розвитку – такий, як на Яровиці, а все інше – вчорашній день і поступово потрібно міняти позиції.

Спілкувалась Віталія САХНІК