Куди зникло мільйонне майно споживспілки, або Волинська імперія Горгута

«Усе розікрали!», «Подерибанили!», «Заводи порізали на металолом!» – за 25 років незалежності волиняни тисячі разів чули і говорили схожі речі.

Бо й направду – з карти промислової Волині зникло не одне підприємство. Колись потужні заводи і фабрики в прямому значенні слова – поросли мохом та бадиллям.

Та волиняни, принаймні, пам’ятають про претензії до держави, яка залишила їх «з носом», умовчуючи всі «прихватизаційні» оборудки 90-х.

Але мало хто знає про іншу господарську «махіну», масштаби діяльності якої у СРСР важко переоцінити. Це споживча кооперація - об’єднння пайовиків, у власності якого були колосальні цінності.

Бо споживча кооперація – це не лише відомі усім ще з радянських часів сільмаги з позначкою «УКООП». Зрештою, гастрономи, магазини, ринки споживспілки обслуговували половину країни.

У споживчу кооперацію входила також система навчальних установ – технікумів та вишів. А основу майна становила потужна виробнича база – заготівельні бази, заводи, транспортні підприємства тощо.

Тільки на Волині було півмільйона пайовиків споживспілки. Сьогодні вони вже й забули, яка потужна машинерія була збудована їхнім коштом.

Яка доля цього майна? Колишні працівники Волинської спілки споживчих товариств розповідають: більшість об’єктів давно продали за копійки. Тим, що лишилося, розпоряджаються лише кілька осіб, зокрема, нинішнє керівництво облспоживспілки: Володимир Горгут і Марта Кандиба.

ЗАЛИШКИ "МАХІНИ" СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ

Станом на 1991 рік майно Укоопспілки оцінювали в 5,1 мільярдів карбованців, йдеться у дослідженні кандидата економічний наук Андрія Пантелеймоненка. Крім того, було зафіксовано ще 2,6 мільярди обігових коштів. Для порівняння: за весь період приватизації державних підприємств Україна до 2003 року отримала 6 мільярдів карбованців.

У 90-х роках пайовиками Волинської спілки споживчих товариств було близько півмільйона волинян. Кожен із них мав право на майно та обігові кошти, які накопичилися за час діяльності – відповідно до розміру частки. Про своє право не забули лише одиниці активістів, які й погодились розповісти про схеми та обуродки з "дерибану" колись колективного майна.

Та на початку 2000-х керувати облспоживспілкою став Володимир Горгут, тоді й розпочалась "реструктуризація" волинської кооперації. Рік за роком обов’язкові пайові внески збільшували, встановлювали непідйомні суми (доходило і до 1,5 тисячі гривень), аби власників майна кооперації ставало менше.

Районні спілки вивели із засновників обласної споживспілки: тихо-мирно, нічого не пояснюючи пайовикам, віддавши в їхнє підпорядкування дрібні об’єкти – магазинчики в районних центрах та селах.


У власності облспоживспілки лишилися ринки у Ковелі, Володимирі-Волинському, Нововолинську, Горохові та Луцьку. Окрім того - величезна міжрайбаза на вулиці Вахтангова у Луцьку площею 11 тисяч кв. м та з холодильним обладнанням потужністю на 1,2 тисяч тон, база тресту громадського харчування на вулиці Яровиця, Ковельська торгова база, триповерхова турбаза на Світязі в урочищі Гряда.

«Керівна верхівка на всіх рівнях споживчих товариств – починаючи від Укоопспілки, обласних спілок, районних – перестали займатися основною діяльністю – заготівлею, переробкою та торгівлею. Тепер тут просто здають приміщення в оренду. Організували тіньові схеми незаконної приватизації кооперативного майна, яке мало б бути розпайоване і роздане людям. Вони тримають в своїх руках контроль над об’єктами, які ще не продали, серед яких найприбутковіші – ринки. Здають деякі магазини, торгові бази в оренду за «чорну» готівку. А все решту – заводи, бази, склади, інші приміщення – розпродали за безцінь для споживчої кооперації і величезні «відкати» у власні кишені», – розповідає колишній керівник однієї із райспоживспілок Волинської області.

ХТО-ХТО? ПАЙОВИКИ? НІ, НЕ ЧУЛИ

Наразі засновниками Волинської облспоживспілки є десять дрібніших товариств, кожне із яких створена протягом останніх років.

У свою чергу, засновниками цих споживчих товариств є десяток-другий осіб, серед яких найчастіше зустрічається ім’я Володимира Горгута (заступник голови правління), Марти Кандиби (голова правління) та їхніх родичів.


«Зверніть увагу: якщо таке собі споживче товариство «Волинькоопторг», яке має у власності невеличкий Маневицький ринок, то серед прізвищ власників – більше працівників. Якщо ж «крупніші» об’єкти – Нововолинський і Ковельський ринок, Завокзальний у Луцьку – тут вже фігурують прізвища Горгута і Кандиби. Та й інші засновники – не прості працівники, а наближені до керівництва – голова профспілки, головний бухгалтер, інженер тощо», – розповідає колишній працівник адміністрації облспоживспілки.

А ДЕ Ж ЗАВОДИ-ФАБРИКИ?

В мережі волинської кооперації працювало шість заводів із переробки овочів та фруктів. У Луцьку – «Харчопродукт», плодоконсервні – в Горохові, Голобах та Колках, і овочесушильні в Головно та Заболотті. Продукцію реалізовували в торгових закладах кооперації, а також забезпечували військові частини, лікарні, виконували інші держзамовлення. Консерви та сушені овочі йшли навіть на експорт. Балансова вартість цих об’єктів тягнула на кілька мільйонів.

«Головнянський завод продали за 180 тисяч гривень, хоча його вартість була не менше 2 мільйонів. Там одного обладнання можна було здати на металолом – нержавіючі котли, автоклави – на суттєво більшу суму. А багатогектарна територія? А свердловини води, башні? За такі ж копійки продали і решту заводів, буквально за кілька років, як головою облспоживспілки став Володимир Горгут», – розповідає свідок тих подій.

Існували й хлібопекарні, підприємства із виробництва ковбаси, вина, безалкогольних напоїв, меду. Ковбасний цех в Луцьку (на вул. Лідавській) виготовляв до 10 тон ковбасних виробів за добу.



Луцький завод «Харчопродукт» (на вул. Володимирській) виготовляв вино, оцет, а також консерви з домашньої птиці.

«Тут уже три чи чотири власники змінилося. Все порозкрадали. Під землею було два поверхи із чанами, де виготовляли вино. Ті здоровезні чани просто порізали і вивезли на металолом, а вино виливали прямо в каналізацію. Із-під паркана теж продавали – запаси там були немалі», – розповідає дідусь, що мешкає по сусідству.

«Луцький завод «Харчопродукт» як цілісний майновий комплекс свого часу став об’єктом внеску облспоживспілки до статутного фонду спільного українсько-польського підприємства «Харчопродукт-Хусар», а потім був проданий цим підприємством іншій комерційній структурі», – пояснила свого часу Марта Кандиба в одному з інтерв’ю. Проте статутний внесок поповнюють лише співваласники, без яких рішення про продаж майна не приймається.

Крім того, у споживчій кооперації існувала потужна система заготівельних контор. Заготовляли 50 найменувань продукції: пух, перо, макулатура, м’ясо кроля, свинина, яловичина, всі види шкіри, овочі тощо. В кожному селі існував прийомний пункт.

Одним із найбільших виробничих підприємств облспоживспілки був завод «Буддеталь» (вул. Вахтангова). Тут виготовляли залізобетонні конструкції, з яких будувалися універмаги, торгові центри, міжрайбази.

За словами колишніх працівників, завод продали по частинах: цехи, техніку. Як показала невеличка екскурсія до колишнього заводу, виготовлені будматеріали в солідних обсягах лишили просто поза парканом. Сотні бетонних плит заросли густими чагарниками.



Поруч з заводом «Буддеталь» у 2005 році на вулиці Вахтангова збудували автотранспортне підприємство. «Його щойно збудували, і відразу ж продали за 480 тисяч гривень. Проектний інститут на той час оцінював об’єкт в 1 мільйон 150 тисяч гривень. Найактивніші пайовики писали із цього приводу скарги, була порушена кримінальна справа. В результаті перевірок довели, що лише по цьому об’єкту в результаті його продажу було нанесено збитків на 3 мільйони гривень», – розповідає один із невдоволених пайовиків.

За словами очевидця, пізніше інші власники під заставу цього АТП брали кредит у банку в розмірі 3 мільйони доларів. Така сума вказує на справжню ціну об’єкта.

Крім того, існувала й мережа районних АТП, які, стверджують працівники, так само продали – «без аукціонів, в тиху і без суттєвих сум для каси облспоживспілки, але з вигодою для власних кишень».

Серед майна Волинської облспоживспілки було і Цуманське звірогосподарсто. Тут числилося близько двох мільйонів звірів: лисиця-чорнобурка і норка. Це господарство щороку давало мільйонні прибутки, працювало до 200 людей. Територія із лісом займала близько трьох гектарів, був збудований комплекс житлових будинків для працівників, комунікації, очисні споруди. Господарство купили тернопільські бізнесмени, які також викупили і «Цуманський ДОК».

У мережі торгових закладів облспоживспілка лишила за собою найбільші ринки та кілька приміщень колишніх гастрономів і магазинів. Деякі торгові заклади – продали, як приміром магазин «Сільгосппродукт» на вул. Лесі Українки у Луцьку, де нині – салон краси «Ортеол» та піцерія «Теревені».

«Торгівлю в сучасній системі кооперації ніхто не здійснює. Тільки здають залишки майна в оренду», – бідкаються колишні працівники і вказують на такі об’єкти. Це – колишній магазин «Дари природи» на вул. Ветеранів у Луцьку і найбільший торговий заклад області – колишній магазин «Кооператор» на просп. Волі (зараз тут – «Банк інвестицій та заощаджень»).



«Створили нове «Луцьке міське споживче товариство» із трьох осіб. Засновниками стали Горгут, Кандиба і Завацька. Передали магазин цьому споживчому товариству, а воно – здає в оренду банку. Ще коли я працював в споживспілці, то вартість оренди становила 95 тисяч гривень в місяць. Зараз, наскільки знаю, сума зросла до 150 тисяч. От ці три людини, не вдаряючи палець об палець, щомісяця мають 150 тисяч гривень! А хіба ж такий магазин один? І чому прибутки від нього отримують окремі люди, а тисячі пайовиків лишилися ні з чим», – коментує ситуацію колишній працівник облспоживспілки.

* * *

Деякі пайовики облспоживспілки неодноразово зверталися до правоохоронних органів, вказуючи на перелічені вище факти та надаючи прямі докази. У результаті було порушено декілька кримінальних справ, проте жодна із них так і не була передана до суду. Правоохоронці навіть не надали правової оцінки усім подіям, що відбулися із «реорганізацією» Волинської спілки споживчих товариств та майном системи споживчої кооперації.

Людмила ЯВОРСЬКА