МОЇ ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ: Володимир Бондар

У кожної відомої людини є те, що завше залишається за кулісами. Дитинство. Шкільні друзі. Кохання. Хобі. Спогади. Фобії. Є свої життєві історії. Непублічне життя завжди сокровенніше, важливіше. Бо може розказати про людину більше.

Волинський політик Володимир Бондар хотів бути геологом. Вступав на журналістику. Тільки з восьмого разу підкорив історичний. Дотепер зберіг стосунки із армійським другом. Називає себе демократичним тестем. А одним із вчителів вважає Антона Кривицького


...ПРО ШКОЛУ

Мені зараз важко уявити, як, починаючи з 1-го класу (батьки мої живуть на вулиці Мамсурова, я там і жив, це біля підшипникового заводу) мені неодноразово доводилося ходити до школи пішки, бо їздив лише один автобус. Бо 16-та школа, що на Вересневому, була далеченько від дому. А вже з 4-го класу я навчався в 14-й школі, це теж неблизько. І ми теж часто ходили пішки, й нічого надзвичайного в цьому не було.

Це зараз ми уявляємо: мікрорайон, дороги, тротуари, цивілізація... А в наш час не було цього. Там були дачі. Ми йшли просто через городи, повз приватний сектор і дачі.

І виростали, і чогось добивалися... Мріяв стати геологом, але це дуже дитяча мрія. Тоді мені хотілося романтики, відкриттів, походів. Хотілося робити щось таке, як не всі, у чомусь бути першовідкривачем. Але життя саме розставляло акценти.

...ПРО ІСПИТИ

Спробував вступати на історичний факультет Луцького педінституту одразу після школи. Це було у 1985-му році. І не поступив. Пішов в училище, отримав спеціальність слюсаря контрольно-вимірювальних апаратів і декілька місяців до армії попрацював ще на заводі електриком 5-го розряду.

Уже потім я вступав ще раз. І, до речі, не тільки на історичний. Про це мало хто знає, але пробував вступати і на факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, і на філософський факультет... На історичний я вступив з восьмого разу, хоча мав диплом з відзнакою.

...ПРО АРМІЙСЬКОГО ТОВАРИША

Служив у Німеччині. Навчання проходили у Дрездені, а потім - в містечку Пергеберг. Був танкістом, механіком-водієм, старшим механіком-водієм...

Не скажу, що ми дружимо крепко. Але є така людина, яку я можу назвати саме армійським товаришем, а не інакше. Йшли в армію, познайомилися тут в Луцьку, у військомматі. Це - Юра Пастушевський.
Ми з ним разом пройшли підготовку, разом потрапили в "учебку" в Дрездені, хоч потім нас життя розкидало по різних військових частинах. Але зустрілися згодом в Луцьку і навіть удвох їздили поступати до вузу.

Тепер Юрій - підприємець, займаються з дружиною своєю справою. І сьогодні ми час від часу спілкуємося. Не так часто, як би хотілося, але принаймні такий колега є. Саме той, з яким ми пройшли всі ці армійські моменти, і це достатньо приємно.

...ПРО СІМЕЙНИЙ ТИЛ

Це те, що лишається твоїм до кінця. Де себе почуваєш максимально вільно і до якої ставишся максимально відповідально. Нам в різний час доводился жити і в ...різних історичних обставинах.

Бувало, ми мешкали всі разом: я, дружина Світлана і донька Ольга. А бувало, що всі троє - окремо і з'їжджалися тільки час від часу. І тут треба було мати витримку. В таких умовах проходять випробування почуття. Тобто це те, що продовжує нас робити єдиною одиницею.

...ПРО ЗЯТЯ

Донька вийшла заміж, живе в Києві. Мені складно оцінити, який я тато, а тим паче - тесть.

З одного боку, я намагаюся бути демократичним, зрозуміти всі доньчині потреби (а тепер і їхньої сім'ї). З іншого боку, це далеко не завжди вдається, тому що є характер, є власне бачення і доводиться іноді його відстоювати у більш категоричний спосіб.
Це все буває. У будь-якому разі, навіть коли ми не зовсім маємо хороший режим спілкування, завжди зберігаємо гарні, шанобливі стосунки. Я так сподіваюся. Відчуваю це, ціную і горджуся.

Ставлення батька до вибору доньки завжди є складним, до того, коли вона має йти заміж, бо це дуже відповідально... Ти до цього ставишся завжди навіть надто прискіпливо, шукаєш якісь недоліки в кандидатурі зятя. Кожен чоловік, який відповідає за свою сім'ю, підсвідомо (а, може, і свідомо) не хоче допустити когось недостойного, щоб не дай Бог твою дитину не образили.

І я не позбувся цієї позиції. Але на сьогодні можу сказати, що Оля і Андрій, її чоловік, проживають у взаємоповазі. Мені подобається, як будуються їхні сімейні стосунки.

Я не в усьому, скажемо так, згідний. Але це моє питання. Люди йдуть вперед, вони будують своє життя. Так само, як і ми робили свого часу, і в чомусь тоді батьки теж не були з нами згідні. Але цим забезпечується поступ. Тому я можу тільки підставляти плече, допомагати, мати таку, знаєте, другорядну функцію - актором другого плану.

...ПРО ДРУЗІВ І ВОРОГІВ

Не знаю, чи я маю ворогів. Мені доводиться мати політичних опонентів. Це є той стиль життя, який я собі вибрав. Нікого не вважаю своїм ворогом. Не бачу таких людей. І думаю, що і я не є комусь ворогом.

У мене були такі політичні опоненти, з якими ми в житті навіть товаришували. І такі моменти були... Тому все дуже відносно. Може, хтось мене вважає ворогом? Ну, це дарма.

Друзі - це теж глибоко особисте. Я вважаю, що є декілька людей, яких я можу назвати друзями. Є люди, з якими дружба далека, і вона навіть не вимірюється відстанями.

Чи проходила у мене переоцінка понять друзі та вороги? Так, проходила. В молодші роки я був більш категоричним. Тепер я розумію, що життя дуже складне, має багато відтінків, це тільки в молодості ти думаєш, що воно - чорно-біле.

...ПРО ВІРУ

Навряд чи можна виміряти глибину віри. Тут або ти віриш, або ні.
На жаль, не все, що мав би виконувати християнин, вдається робити.

Кожен раз, коли приходиш до сповіді й чуєш, що є гріхом і за що треба понести покаяння, то розумієш, що це дуже великий перелік. Є над чим працювати.

Віра - це моє, це глибоке. Тут я залишаюся сам собою і непублічний.

...ПРО РИБАЛКУ, ЛІС І МАРКИ

У мене тато все життя збирав марки. Оце справжнє хобі. Собі щось я не зайшов такого, щоби так захоплювало. Це треба чимось жити.

Полювання - то не моє. Я любив і люблю просто в лісі походити, але вбивство тварин у мене не викликає захоплення.

Часом, коли є змога, посидіти з вудкою можу. В хорошій компанії. Але тут, чесно скажу, більшу роль грає компанія, ніж риболовля. Серед моїх друзів є люди, для яких риболовля - це дуже серйозна справа. За будь-якої погоди вони встають,їдуть, ловлять... Я - не такий.

...ПРО СВОГО ВЧИТЕЛЯ

Вона була першою з тих вчителів, яка вчила нас життю, багато часу приділяла дітям і мала нестандартні підходи. Федоришин Марія Миколаївна - мій класний керівник з 14-ї школи. Вчила відстоювати свою думку, а не робити, "як положено". Ну, і національне виховання у неї було на високому рівні.

Не пішов я академічним шляхом, не став істориком у плані науки, тому я вчився у своїх вже університетських викладачів від них більше життєвих принципів, як правильно приймати рішення. Мій науковий керівник Віктор Васильович Панасюк, вчив руйнувати штампи. Потім - і Анатолій Петрович Ткачук, і Володимир Васильович Пришляк, і Людмила Іванівна Боярчук. Їхні життєві уроки були важливі. Я свідомо не кажу, хто з них хто.

...Є ще одна людина, яку я тепер хотів би визнати за свого вчителя. Це - Антон Федорович Кривицький.

Потрапив до нього після роботи в облдержадміністрації в управлінні молоді та спорту, коли пішов працювати у відділ молоді та спорту міської ради. От в цей час я багато від нього взяв як управлінець.
Я не скажу, що ми часто спілкувалися. Міський голова і відділ молоді - це тоді були величини, абсолютно несумісні. Але він чомусь вважав своїм обов'язком не тільки приймати рішення, а кликати мене, молодого спеціаліста, пояснювати, чому він його прийняв і як діяти...

Дуже багато в чому потім мені знадобилися його слова і якісь настанови. Багато чого пам'ятаю з тих його уроків і буду завжди за це вдячний. Бажаю йому здоров'я, як і всім своїм іншим вчителям.

Довідково. Володимир Бондар - один із найбільш досвідчених і загартованих волинських політиків.

Лучанин. Нині депутат облради та в.о. заступника керівника Держлісагенства України. У минулому - народний депутат України, голова Волинської облдержадміністрації (2005-2007рр.), радник Президента Ющенка (2008 р.).

Певний час займався громадською діяльністю та підприємництвом у сфері енергозбереження, а Революція гідності знову привела Володимира Бондаря у коридори влади.

Записала Олена ЛІВІЦЬКА