За лаштунками луцького ...поки ще Будинку офіцерів. МАЙНО СОВДЕПУ

Хто тільки не вершив долю маєтку в центрі міста, який хоч і слугував за Польщі земельним банком, але, схоже, назавжди увійшов в історію як луцький Будинок офіцерів.

Попри те, що збудоване приміщення було у 1930-му за проектом відомого польського архітектора Мар'яна Лялевича, йому (як і багато яким об'єктам, привласненим у 39-му на благо "родіни") судилося спокутувати гріхи совдепу. Бо як інакше назвати поневіряння будівлі на Винниченка?

Ще кілька років тому розгорілася справжня війна за право володіти спорудою, коридорами якої колись вправно щеголяли совєтські офіцери, а стіни бачили сотні зітхань і перших поцілунків. Війна стихла. Та віз і нині там...

Цікаво було не лише дізнатися хоча б щось про долю польського земельного банку, перехрещеного совєтами під Будинок офіцерів, а - потрапити всередину. Бо дивись - і стане пам'ятка грудою пороху.



ІСТОРИЧНІ ПЕРИПЕТІЇ: БУДИНКОМ З БАНКОВОЇ ПЕРЕЙМАВСЯ НАВІТЬ ЯНУКОВИЧ

Цьому будинку на вулиці Винниченка в Луцьку (а колись він починав вулицю Банкову, яку потім перезвали на Потапова) так і не вдалося сповна виконати функцію, для якої його так на совість будували. Бо земельним банком він побув недовго.

Краєзнавці ведуть його "життєвий" літопис з 1930-го. А вже у 1939-му в Луцьку "прописалася" нова влада, радянська. У стінах банку розташували гарнізонний Будинок офіцерів.

На світлині 40-х років видно, наскільки міцною партійною цитаделлю виглядав у ту пору колишній банківський маєток: увішаний портретами "государствєнних" діячів на чолі зі Сталіним, увінчаний гербом СССР.



Але, за іронією долі, лучанам ці стіни назавжди запам'ятаються не як мури, де гартувалася офіцерська честь, а як місце ...дисктотек. Їх тривалий час оргнізовували у споруді, що у дворі Будинку офіцерів. Ще й у 90-ті тут розважалися, танцювали, закохувалися, розлучалися...

Будинком з 91-го розпоряджалося Міністерство оборони України. І так розпоряджалося, як, власне, і з багатьма об'єктами, які перебували на "оборонному" балансі. Певний час споруду здавали в оренду. Згодом та опинилася у власності приватної фірми і була продана ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Пережили ці стіни і тривалі судові баталії: поки військові, що спохватилися раптом, не довели, що таки будівля має належати Міноборони. А як довели, то поспіхом передали його Міністерству освіти. Ті ж швидко "спрямували" її на баланс Луцького національного технічного університету.

У 2012-му між тодішнім ректором Віктором Божидарніком та Борисом Клімчуком, головою облдержадміністрації, розгорнулася мало не війна за стіни в центрі міста.



Неочікувано на оперативній нараді губернатор заявив, що Президент Віктор Янукович підписав розпорядження, яким "велів" облаштувати у цих стінах обласну філармонію.

Пам'ятка зазвучала на всю Україну. Прес-конференції. Коментарі нардепів. Листи нагору... Університет раптом став демонструвати, який він хороший господар: на подвір'ї почистили бур'яни і навіть швиденько вставили пластикові вікна... Натомість артисти вже мріяли про те, як виселяться із пристосованого під філармонію приміщення колишньої автостанції на Волі...



ЛНТУ виграв ту боротьбу. А за деякий час всі, здалося, знову забули про ці стіни. І хоча замок на воротах промовисто натякав на присутність власника, у вікнах старого будинку вигорало життя. А про те, що це пам'ятка аріхтектури, думалося, пам'ятає (і вибачте за навмисну тавтологію) лише табличка, де це написано...

"ТА ЇХ ЗА ШКУРУ ПОРА БРАТИ ЗА ТЕ, ЩО ДОВЕЛИ ДО ТАКОГО"

Із усіх боків Будинок офіцерів міцно підпирають інші споруди. Котрісь - майже її однолітки, а деякі - новоспечені. Сама ж будівля земельного банку, за проектом, складається з трьох приміщень.

Поки ми у пошуках доступу до споруди "з тилу" бродимо дворами, встигаємо наслухатися спогадів від сусідів. І про те, "як я замолоду туди попоходив", і про те, "які були танці - на весь гОрод", і про винних у тому, що приміщення стоїть під сімома вітрами.

"Та їх пора вже за шкуру брати за те, що довели до такого!" - не цурається міцних слів старшого віку чоловік, доки показує нам рештки того приміщення, де свого часу були славнозвісні танці. Воно вже й без даху...



Кого ж брати, запитую.

"Власть", - каже. Бо "то всьо совмєстно".

Що ж, народу завше видніше...

...Маючи намір побачити Будинок офіцерів зсередини, ми попросили нинішнього ректора ЛНТУ, депутата облради Петра Савчука відчинити двері пам'ятки для "Волинь24".

Той, на наш подив, відмовляти не став. Мало того - запропонував екскурсію стінами тепер уже точно колишнього Будинку офіцерів.

У ПІДЗЕМЕЛЛІ - В'ЯЗНИЦЯ, А ДВЕРІ ДО СКАРБНИЦІ ДОТЕПЕР ВІДКРИТИ НЕ МОЖУТЬ

І зовні, і всередині будівлі таки відчувається, що є у неї господар. На території - прибрано. У коридорах - теж...

"Нашим студентам тут добряче довелося попрацювати", - коментує один із працівників вузу, поки ми оглядаємо кожен закуток старого приміщення.



У цих стінах ще витає дух епохи.

Радянської? Чи все-таки - польської?.. Широкі сходи. Важкі світильники. Колони підпирають стелі. У деяких залах на підлозі - плитка ще з 30-х років минулого століття.



Працівники вузу запевняють: коли ЛНТУ прийняв естафету власності на цю споруду, тут добряче "погосподарювали" попередні власники. Після Міноборони тут не лишилося жодної ...батареї. Певне, гріють тепер стіни якоїсь офіцерської дачі за Луцьком. Або комусь добряче вдалося нагріти на цьому, як мінімум, свій гаманець.

З металевого всередині колишнього Будинку офіцерів не зосталося нічого. Ну, такого, що ще для чогось було б годне... Єдине, що не піддається злодіям, - двері до банківської скарбниці.



Кімнату, що слугувала скарбницею для луцької філії польського державного земельного банку, "опізнали" саме за важкими металевими дверима.

Власне, у цій кімнаті було двоє ідентичних дверей. Одні дотепер зачинені, а від інших зостався хіба слід у стіні: видерли з живим. Тому зайти до приміщення, де зберігали банківські капітали, таки можна. І саму скарбницю давно "почистили" не тільки від грошей, а й від меблів чи будь-чого іншого.

У підвалах цього будинку є ще одні дивні приміщення, що привертають увагу. Це - з десяток маленьких кімнат, розташованих вище рівня підлоги. Зовні, схожі на ...келії.

Але це ніякі не келії: у підземеллі пам'ятки колись діяв каземат. Така собі в'язниця. Очевидно, тут банківські служителі мали право утримувати боржників чи інших злочинців.

Кого тримали за гратами (а, за спогадами працівників ЛНТУ, вхід до кожної з цих мурованих камер був загратований) радянські офіцери, доводиться лише здогадуватися..



Нема всередині й жодних свідчень про радянський період життя цієї будівлі. Подейкують, ще донедавна був десь у цих коридорах чималий бюст Леніна. Та оскільки, попри замок на дверях, втрапити всередину споруди надто охочі таки знаходили можливість, та й за Леніним вже сліди схолонули.

По-сирітськи виглядає і вицвілий стенд зі словами Державного гімну в коридорі на першому поверсі. Це те, що не знадобилося нікому.

ПЕТРО САВЧУК: "ФОТОГРАФУЙТЕ, БО ЗА РІК-ДВА НЕ ВПІЗНАЄТЕ"


Попри те, з якою завзятістю тодішнє керівництво Луцького національного технічного університету виборювало право володіти стінами Будинку офіцерів, після "війни заяв та розпоряджень", як виявляється, ніхто так і не брався всерйоз за основне - впорядкування документації.

Нинішній ректор ЛНТУ Петро Савчук стверджує, що цей об'єкт є одним із ключових для розвитку вузу в найближчому майбутньому.

"Сьогодні ми готуємо грантову пропозицію для участі у конкурсі за програмою "Україна-Польща-Білорусь". Паралельно завершуємо вносити зміни до проектно-кошторисної документації. Оскільки, на жаль, на той момент, коли я прийняв вуз, документи не були належно впорядковані. Надіємося, що міська рада і депутатський корпус у плані впорядкування документів щодо землі нам допоможуть якомога швидше владнати ситуацію", - зазначає Петро Савчук.



Розраховуючи на участь у міжнародних програмах, Петро Савчук покладається на допомогу польських партнерів. Зрештою, будівля - частинка історії і сусідньої держави.

"Попрацювавши з польськими партнерами (та й зрештою, і польське консульство бачить в цьому доцільність), прийшли до висновку, що будемо облаштовувати тут центр вивчення польської та інших іноземних мов. За нашою концепцією, це буде центр для спілкування, коворкінг-центр і, можливо, частково - готель, щоб можна були в комплексі поєднати всі ці напрямки. Нещодавно, ми відкрили військову кафедру, тому паралельно важливо розвивати і напрямок національно-патріотичного виховання.

Уже декілька місяців поспіль намагалися знайти інвестора, щоб не чекати грантової програми. Було бажання польського консульства долучитися до реконструкції цього об'єкту, але воно так і залишилося бажанням. А кошти міжнародної технічної допомоги за програмою "Україна-Польща-Білорусь", як виявилося, здобути найбільш реально.

Кілька днів тому я був на відкритті програми. Маю домовленості з трьома польськими інституціями та громадськими формуваннями, які виявили бажання з нами співпрацювати у цьому сегменті. Думаю, що ми обов'язково сюди залучимо кошти", - зазначає Петро Савчук.

Суми очікуваної інвестиції він поки не називає. Але й неозброєним оком видно, що споруда потребує мільйонів для того, щоби бути придатною до життя. Попри те, що вона тривалий час з дірявим дахом - під снігами і вітрами, балки та крокви - неушкоджені.

Уже в процесі впорядкування паперів з'ясувалося, що хоча і сам будинок знаходиться за адресою Винниченка, 8, документація на цю споруду оформлена на адресу по вулиці Потапова. Ще один нюанс, який, каже ректор, стримує.

Знаючи досвід участі Петра Савчука у різних міжнародних грантових проектах, навряд чи можна вважати можливість реанімації пам'ятки та її перетворення в об'єкт гордості ЛНТУ аж надто нереальними.

"Фотографуйте, пишіть, бо за рік-два ці стіни вже не впізнаєте", - кидає на прощання Петро Петрович.

Дай Боже. Бо якось дивно споглядати покриті мохом стіни і викарбувані на охоронній таблиці слова "пам'ятка архітектури та містобудування місцевого значення охороняється державою, пошкодження карається законом"...

Олена ЛІВІЦЬКА
Фото Павла БЕРЕЗЮКА