«А він мене на посміховисько?!»: Романа Скрипіна запрошують на гостини в «убогий» магазин під Луцьком

Після того, як Роман Скрипін «розрекламував» магазин у волинському селі мало не на всю Україну, гріх було його не знайти.

Що відповіла господиня крамниці Людмила Борисова на блог Романа Скрипіна? Ким насправді виявився «глухенький господар»? І чим ще дивує магазин, крім «гімну на скотчі»?


Нагадаємо, столичний тележурналіст Роман Скрипін, побувавши на Волині, описав магазин у Рованцях, як яскравий приклад «живого совка».

«Магазин вбогий. Невдоволена господиня, глухенький господар. Все, здається, звалене до купи, гараж. Наливає квас на розлив повільно... Але на стіні на скотч приліплено кілька сторінок з державним прапором та текстом гімну»

З такими думками відомий телеведучий Роман Скрипін пив квас у звичайному сільському магазині під Луцьком. Заплатив. Вийшов. А за тиждень-другий ославив крамницю на весь Фейсбук.



"КУПУЙ УКРАЇНСЬКЕ"

Розшукати магазин виявилося непросто. Він – на тій вулиці в Рованцях, де живуть корінні селяни, а не заможні «віпи». Довелося пробратися у самісіньке «серце» приміського села, що тепер ховається від міста за «шеренгою» добротних замків над Стиром.

Складно було й уявити, яким він має бути, той «живий совок». Та якщо вже таке враження на гостя «Бандерштату» він справив, то точно «щось страшне». Приблизно за таким орієнтиром я рушила на пошуки. Прошу допомоги у дівчат з ошатного магазину «Бісквіт» край траси.

«Краще він би до нас зайшов!» – сміються красуні.

Довго пояснювати, що саме шукаю не довелося. Запевнили: бачили, читали, все знають… І диву даються: мовляв, а що він хотів побачити у звичайному селі?

Магазин, де частували квасом самого Романа Скрипіна, - на подвір’ї сільського обійстя. Навпроти – розкішний продуктовий маркет з промовистою назвою «Джем». А над невеличкою спорудою ще більш промовиста вивіска «У Михайла. Продукти на всі смаки. Купуй українське».



Зачинено. На літній терасі, що поруч – нікого. За мить перехожі підказують: треба у дзвінок подзвонити, то «або Люда вийде, або дід». Дід? …Тут згадався «глухенький господар» за Скрипіним. А ще за мить за фірткою із написом «У дворі злий пес» з’явилася жіноча постать.

Сценарій розвитку подій я «заготувала» наперед. Ось зараз, вирішила завчасно, тут скажуть, що поняття не мають, хто такий Скрипін, що їм байдуже до журналістів, відправлять подалі - і я почимчикую на зворотню маршрутку писати щось про совок у стилі «У дворі злий пес».



«ТРИМАЮСЯ КІГТЯМИ. І НЕ КРАДУ В ДЕРЖАВИ»

Людмила Борисова, власниця магазину «У Михайла» про скандальний допис Скрипіна – ні сном ні духом. Та як дізналася, що це – «на всю Україну» і що в її рідних Рованцях про вердикт Скрипіна вже знають…

У її тісному магазині – все на світі. І продукти, і канцелярія, і дрібні дитячі іграшки чи речі першої необхідності. На літній терасі – кілька столиків. На розлив – квас, пиво… Для гурманів – кава… Нехитра пропозиція звичайної крамнички.



"Совок" чи не "совок"... Тут радше витає привид 90-х. Коли підприємливі українці з останніх сил намагалися втриматися на плаву і вижити у вихорі реформ. Магазин облаштувала на подвір’ї батьківської хати ще 15 років тому.

«Я першою почала тут торгувати хлібом. Спитайте у людей. Тут же хліба не було де купити», - розповідає емоційно.

«Убогий магазин?! Звичайно, я не можу тут поробити євроремонти. Він хоче, щоби все було за євростандартами? Той хай дасть грошей. Який розумний. У мене магазин уже 15-ть років. І я зараз, як можу, так і тримаюся. Вони поробили мінімалки, а проценти до оплати ж не змінили. Я ж мушу платити щомісяця які гроші. І акцизний збір, і військовий збір, і все інше… Тим паче, що пиво прирівняли до алкоголю.

Хай радуються, що я в тій Україні ще тримаюся. Тримаюся кігтями. І не краду в держави грошей. Він би краще написав, що підприємець з останніх сил працює. Хай дізнається, скільки треба платити. Це ж не базар. Була торік перевірка, кажуть: «Не вигідно вам, то закривайтеся». Придурок. Хай мене Господь простить».



ЗА ЯКІ "ШИШІ" "ПОКАЗУХА НА ЛУЗІ"?

«Магазин як магазин, - знизують плечима відвідувачі, зачувши нашу розмову. – Без таких у селах – ніяк».

А Людмила Борисова шкодує, що не запам’ятала Романа Скрипіна. Щоправда, каже, був один чоловік в пору «Бандерштату».

«Сидів тут, он за тим столиком хтось. Дивився на прапор там за нашим гаражем. Кивнув тако головою. «Змініть прапора», - каже. Мовляв, старий він уже. Я йому ще відповіла, що ще не День незалежності, десь ближче до того часу зміню. Навіть подякувала, що нагадав. І ось уже й замінила. Правда, не той. Бо він так, до магазину не має стосунку ніякого. А тут – біля входу», - показує новеньке полотно.



З атмосфери навколо закладу та всередині магазину відчувається, що господиня роками намагалася надати йому народного колориту. Тут і прапори з прапорцями, і бандура, і різні речі старовини (рубель, глечики, плетені кошики, баняки, радіоли, старі платівки і всяка-всячина)…

«У мене нема ні депутатів, ні впливових родичів. Що змогла, те й відкрила. Ніхто й ні копійки не поміг. Звичайно, оці олігархи, які он луг уже забудували – інша справа. А тут - старе село.

Кому не подобається, той не йде до нас. Я смисла не бачу щось тут строїти. Тим паче, що довкола – війна. З мене «відстьогують» кожного року військовий збір. Які можуть бути зміни, коли в нас війна? Я думаю, чим мені пропалити батьківську хату за зиму!» - розповідає власниця крамнички.

У селі пригадують, як два тижні тому сусідствували з фестивалем «Бандерштат», який проходив на лузі за селом і де було заборонено вживати алкоголь. Коли гості фестивалю розвідали, що поруч продається пиво - так і рванули у сільські крамниці.



«Канєшно, вони зробили показуху на лузі. Хай скажуть, скільки вони з того заплатили, скільки коштів від того – державі! За які це все «шиші»? Євросоюз тут треба?! Моя сестра вже до двадцяти років сидить в Італії. Правильно: вона збудувала собі хату, купила квартиру і «мала десь» ту Україну. А я, дура, тут тримаюся, бо шкода те все покинути. Три тисячі доларів заплатила за документи, які треба було зробити. Це ж непросто магазин у себе на подвір’ї відкрити. І батько старий - не покинеш. А він мене на посміховисько? То це «відомий журналіст»? Журналіст має знати, чим живуть люди, і їх розуміти», - заявляє жінка.



«ГЛУХЕНЬКИЙ ГОСПОДАР» – ЦЕ 82-РІЧНИЙ ДІД, ЯКИЙ СЛУЖИВ НА ПІДВОДНОМУ ЧОВНІ

…А найбільш «зачепило», зізнається, про «глухенького господаря». Як виявилося, то її старий і немічний батько. Коли Людмила мусить відлучатися з хати, він допомагає їй у магазині. «Глухенький»? Не сперечається. Борис Антонович і справді недочуває. Бо йому - 82. На слух вплинула тривала служба на підводному човні.

«Дай Боже ще тому Роману дожити до 82-х в такому здоров’ї, щоб могти в такому віці торгувати», - каже.



У вересні у Бориса Антоновича - черговий день народження. Кожному прожитому поруч із батьком рокові родина радіє неабияк.

Кажуть: запрошують на гостину і Романа Скрипіна. Розкажуть більше про «совок», «стандарти» і «нові підходи» в умовах українських реалій.

***

Та все-таки, здалося, що є у дописі Романа Скрипіна ще одні слова, що безпосередньо стосуються Людмили Борисової із Рованців.

Хіба ні? Вчитайтеся: "Я хотів би пишатися Україною не лише під час виконання гімну. Не лише під час спортивних звитяг. Тим більше, я їх не заслужив. Це досягнення цілком реальних людей: які дістають "золото" не завдяки, а всупереч".

Всупереч - це про таких, як вона. І як 82-річний Борис Антонович.

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.

Передрук матеріалу заборонено.