Він став першим волинянином, який відійшов до Небесної сотні

Щомиті було чутно вибухи гармат, феєрверків і петард. Майданівці йшли на вулицю Грушевського, де на них уже чекав «Беркут». Там на Водохреще 2014 року почалася одна з найкривавіших сторінок Революції гідності. 22 січня у перші ряди Небесної сотні відійшли вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський. На стадіоні «Динамо» почали конструювати перші барикади.

Під час сутичок поранили десятки протестувальників. Серед них був і волинянин Олександр Бадера, який не міг стояти осторонь беззаконня, що відбувалося в країні.

***

Олександр Бадера народився у княжому місті Володимирі-Волинському. Там він зростав та здобув освіту електрозварювальника у професійно-технічному училищі. Опісля Олександр Миколайович переїхав до столиці, де і залишився жити.

Дружина Героя Небесної сотні з особливою теплотою розповідає про Олександра, з яким прожила кращі роки життя. Каже, що він був людиною активною і завжди усім цікавився. Хоч у столиці Олександр Миколайович здобув ще й економічну освіту, але працював у різних сферах. У 90-х роках був підприємцем, тривалий час разом із товаришем займався кінопрокатом, а через деякий час вони спільно почали створювати власні кінофільми.

Олександр понад усе любив свою країну, хотів аби діти й онуки не шукали кращої долі за кордоном, мріяв, щоб оте краще було тут, на рідній землі. Тому Олександр Миколайович тяжів до усього українського, цікавився етнографією та прагнув зберегти пам’ять про рідну йому Україну. Олександр Бадера входив до кола столичного товариства «Просвіта», та й будинок його був зовсім поруч, неподалік Хрещатика.


«Майдан – невід’ємна частина щоденних справ»

Завівши знайомство із почесним гетьманом українського козацтва Володимиром Мулявою, Олександр Бадера захопився козацьким духом та згодом став отаманом галицько-волинських козаків. Мріяв створити музей Січових стрільців.

А ще Олександр Миколайович захоплювався народною медициною – його учителем був відомий ясновидець дід Петро із села Дивин, що на Житомирщині. Олександра ясновидець навчав різних премудростей цілительства. Ці уміння знадобились йому під час Майдану. Для поранених і застуджених він варив лікувальні відвари, чаклував над помічними мазями від кашлю, робив чай з ехінацеї, що зміцнює імунітет. Трави для цього самотужки заготовляв ще влітку.

З перших днів Євромайдану Олександр був активним учасником народного спротиву. «На Майдан ми не могли не ходити, адже жили поруч, але ходили порізно, а дітям навіть забороняли, бо ж небезпечно. Спочатку це було цікавістю, згодом стало невід’ємною частиною щоденних справ», – пригадує Світлана Григорівна.
Дружина Героя зазвичай працювала у жіночій частині: допомагала робили заготовки для кухні, чергувала в будівлях. Олександр кілька разів вирішував проблему доставки дров, займався збором пляшок для «коктейлів Молотова», навіть місцевих безхатченків до цього залучив, а з дому виніс усе, що було, зокрема, колишні радянські пляшки з-під кефіру та молока.

«Думав, що сам себе вилікує…»

На Новий рік Олександру Миколайовичу виповнилося 66 років. Після того кілька днів було спокійно, на Різдво більшість роз’їхалася по домівках. Але 16 січня після ухвалення низки «драконівських» законів, що згортали права громадянського суспільства, майданівці почали з’їжджатися до Києва.

На Водохреще Олександр прийшов додому увесь мокрий після водометів, до того ж, отримав отруєння газами. А на День Соборності України, 22 січня, повернувся побитим – так намагався визволити якогось хлопця. До лікарні не звертався, бо боявся, щоб не заарештували, та ще був упевнений, що сам себе вилікує. Незважаючи на тяжкий стан, він був при свідомості, ще спілкувався з рідними.

Олександр Миколайович пробув удома шість днів. У день його смерті, 28 січня 2014 року, дружини поруч не було. Вона саме вирішила розвідати ситуацію у Кабінеті міністрів, непомітно пробралася у приміщення, а там її затримали аж на шість годин. У той день Олександр відійшов у інший світ.


«Коли минуло дев’ять днів, знову пішла на Майдан»

Поховали Олександра поруч із могилою матері у селі Мала Солтанівка Київської області. Провести в останню путь побратима приїхали козаки.

«Посиділи за столом, випили по чарці, погомоніли, – розповідає Світлана. – Я тоді до них не виходила, ще не могла нікого бачити. Коли минуло дев’ять днів, знову пішла до людей на Майдан».
Світлана Григорівна каже, що Сашко не зробив нічого героїчного, він просто був там, куди кликало його серце. І загинув, ні про що не шкодуючи.

Олександр Бадера перший з волинян відійшов до Небесної сотні...

За матеріалами видання «Слово правди» і сайта Небесної сотні