Як живуть два волинські інтернати, об’єднані в один

У грудні минулого року депутати Волинської обласної ради вирішили реорганізувати Іваничівську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат, приєднавши її до Затурцівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату «Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки».

Ініціатором цього рішення став депутат Волиньради від «УКРОПу» В’ячеслав Рубльов. Депутат каже: два освітні заклади побудовано майже одночасно – в 1960 році. Проте між ними колосальна різниця.

Як так сталося, що однакові за освітнім наповненням інтернати суттєво відрізняються за умовами проживання і навчання учнів? Чи є майбутнє у нещодавно приєднаної іваничівської школи? Відповіді на ці та інші запитання вирішив отримати В’ячеслав Рубльов, здійснивши робочі візити в обидва інтернати.

Ще на етапі приєднання у результаті бюджетних слухань обранці громади виявили, що рік навчання однієї дитини в Іваничах найдорожчий серед усіх інтернатів Волині. За словами начальника управління освіти, науки та молоді Волинської ОДА Людмили Плахотної, в іваничівському інтернаті навчання однієї дитини вартувало 89 тис. грн на рік, а в Затурцях – 68 тис. грн.

«В іваничівській школі – найменша кількість дітей та не найкращі умови серед усіх шкіл-інтернатів, тоді як вартість навчання – найвища. І це не єдиний заклад, який ми реорганізовуємо», – наголосила Людмила Плахотна.

ЗАТУРЦІ: КУХНЯ, ТЕПЛИЦЯ, СТОЛЯРНА ТА ШВЕЙНА МАЙСТЕРНІ

У затурцівській школі-інтернаті чи не кожну вільну хвилину, яка видається у дітей, намагаються заповнити гуртковою роботою, спортивними заняттями. За словами місцевих вихователів, вони намагаються зробити все, аби діти, які вийдуть зі школи-інтернату, мали змогу працювати.

«У нас є випускники, які опанували столярну справу і роблять вироби з дерева. Тобто вони працюють, можуть заробити гроші й адаптуватися до дорослого життя. Ми цим дуже пишаємося», – кажуть учителі.



У швейній майстерні учні інтернату навчаються шити та вишивати, в столярній – робити вироби з дерева. А кухня, для облаштування якої з обласного бюджету виділили гроші, ніколи не буває вільною – тут діти вчаться готувати та смакують власноруч приготованими стравами. У теплиці, що розташована на території закладу, вирощують овочі для споживання дітьми.



«У гуртожитку зробили ремонт, плануємо перекрити дах. І діти задоволені, і батьки», – каже заступник директора з господарської роботи Світлана Прокопчук.

Про іваничівський інтернат, який до них приєднали не так давно, тут згадують неохоче, бо, кажуть, тамтешні умови, в яких живуть діти, «не такі, як в Затурцях».



ІВАНИЧІ: ПОДАРОВАНІ В 2010-МУ НОУТБУКИ ПОЧАЛИ ВИКОРИСТОВУВАТИ ТРИ МІСЯЦІ ТОМУ

Величезна будівля іваничівського інтернату – це і школа, і гуртожиток. Поблизу споруда з колонами – це їдальня. Трохи далі – майстерні та пральня. На території є такий собі спортивний майданчик та поле.

З першого погляду здається, що інтернат ремонтували та намагалися вкласти в нього душу. Проте варто пройти трохи далі коридорами – виявляється, що їх як пофарбували в 1960 році – такими вони й лишилися. Страшні двері, які ледь тримаються на петлях, із позолоченими табличками. На підлозі першого поверху – плитка з радянських часів. Місцеві вчителі радять верхній одяг зачиняти на замок у кабінеті, бо «діти не звикли», натякаючи на нечистих на руку вихованців.



У класах із нового – тільки дошки. Парти, як і стільці, ще з 60-х років. У першому класі, де учні вчаться за програмою «Нова українська школа», половина парт новенькі, решта – старі. Вчителі кажуть, що діти встановлюють чергу, щоб посидіти за новенькими партами.



Йдемо в кабінет інформатики. Він зачинений на решітку та два замки. На столах – ноутбуки ще 2000-х років випуску – товсті, важкі та дуже шумні, попри те, що на вигляд – як новенькі. Виявляється, що вчитися за них дітей посадили тільки три місяці тому. До цього вони просто лежали на складі.



«А ще, коли приїхали сюди вперше, виявилося, що в дітей один телевізор на всіх і він стоїть в кімнаті на першому поверсі. Тобто всі учні приходили в одну кімнату дивитися телевізор. Ми дістали зі складу й перенесли їх у вітальні біля спалень», – розповідає директор тепер уже обох інтернатів Лариса Лопухович.

Гарячої води, як виявилося, до реорганізації в інтернаті діти теж не бачили і щодня милися холодною з кранів. Раз на тиждень в них була лазня. Тепер гаряча вода є щодня. Дитячі спальні – це величезні кімнати без дверей. Їх, з’ясувалося, попередня директорка наказала зняти, бо, мовляв, ставитимуть нові. Проте тих нових і досі нема.



«У Затурцях ти як вдома, а тут – ніби казарма», – констатує заступник директора з господарської роботи школи-інтернату в Іваничах Юрій Луцюк.

На питання, чому ж так сталося, відповідає лаконічно: колективу завжди казали, що немає ні на що грошей.

Колектив, який спочатку був проти реорганізації, тепер думку змінив, бо побачили різницю і хочуть працювати. В’ячеслав Рубльов каже: аби довести заклад до пуття, потрібні мільйони гривень.

«Рішення про приєднання цього закладу до Затурцівської школи-інтернату було правильним – тут почалися зміни, якість яких помітили не тільки працівники закладу, але й діти. Ми будемо працювати над збереженням і колективу, і майнового корпусу», – зазначив В’ячеслав Рубльов.

Та додав: заклад міг би бути в кращому стані, якби попередня директорка зверталася до обласної ради з проханнями про фінансування. Проте таких звернень депутат не пригадує.