Жага прибутку: наслідки діяльності глобальних аграрних монополій

Компанії ADM, Bunge, COFCO, Cargill и Louis Dreyfuss Company разом контролюють 70—90 % світової торгівлі комерційним зерном. Вони мають між собою щільну інтеграцію, керують ланками міжнародних постачань, і за 3 останніх роки заявили про рекордні прибутки на тлі глобальних викликів, що постають перед сільськогосподарським сектором. Які ще цікаві факти та цифри можуть свідчити про «добровживання» світового рівня та «турботливу» аграрну політику, розповідає «Альтаїр Плюс» — український виробник обладнання для елеваторів.

Які проблеми людству створюють світові корпорації заради надприбутків

Засуха, необхідність дотримання екологічних вимог, вартість енергоносіїв, урбанізація — все це переважно об’єктивні чинники, що впливають на продовольчу політику та аграрну галузь в глобальному масштабі. Але дещо інше, на наш погляд, спричинено навмисне і зовсім не йде на користь розвитку та безпеці людства:

• за даними почесного професора продовольчої політики Тімоті Ленга, виробники кінцевої аграрної продукції отримують лише 8 % її вартості — все інше належить перевізникам, посередникам та санінспекторам;
• 50 % всіх підвищень цін спричинено виключно зростанням прибутків продовольчих та енергетичних мільярдерів, кількість яких також збільшується під час подорожчання сільськогосподарської продукції;
• за словами члена Європарламенту Мартіна Шердевана, у світі нема продовольчої кризи, є криза цінова, що викликана штучним завищенням вартості, навмисно складними логістичними ланцюгами та монопольним становищем;
• світовий ринок насіння та хімікатів на 60 % контролюється трьома компаніями — Bayer/Monsanto, Dupont/Dow і Chem/China Syngenta;
• під час пандемії Covid-19, на тлі мільйонів смертей та світової голодної кризи через безробіття, компанія Cargill похвалилася про найбільший прибуток за свою 156-річну історію — всього за рік він збільшився на 64 %.
• 70 % землі сільськогосподарського призначення зосереджено у 1 % найбільших агропромислових компаній світу;
• 1/3 всього продовольства викидається, коли проблема голоду залишається актуальною;
• одна з вимог Всесвітньої торгової організації до нових членів — це прийняття законодавства про захист сортів рослин як інтелектуальної власності, що змушує фермерів та агропідприємства використовувати лише патентоване насіння від монополістичних виробників;
• США, Канада, Швейцарія та Японія мають угоди щодо економічного, політичного тиску на інші держави (Зімбабве, Індія) з метою їх вступу до ВТО.

Чому це відбувається і що робити?

Конспірології у зазначених фактах нема. Є природне прагнення бізнесу очолити харчову піраміду, а на обмеженість ресурсів та добробут оточуючих він не зважає. Великі компанії схильні об’єднувати капітал, домовлятися про розподіл сфер впливу, координацію зусиль для досягнення однакової мети. У Західних країнах законодавче лобі інтересів бізнесу чи транснаціональних корпорацій — цілком легальна послуга парламентаріїв, за яку беруть офіційну плату.

Щоб цьому протистояти, потрібний економічний суверенітет: все, від лабораторного обладнання до добрив має бути своїм, а не імпортним. Кожен законопроєкт має проходити експертну перевірку на відповідність національним економічним інтересам. Брати участь заради престижу у міжнародних організаціях не варто, адже вони спеціально створені не для допомоги людству, а для міжнаціонального контролю за урядами країн та обслуговування глобальних гравців. Також потрібно виховання поколінь, позбавлених споживчого міркування, зневажливого ставлення до праці та природи.