Лучанин зробив унікальний всюдихід-амфібію

Лучанин Павло Віюк який змайстрував іменну машину-амфібію, розповів про своє дітище.

Чоловік врятував від забуття автомобіль-амфібію, виготовлену на Луцькому автомобільному заводі, - повідомляє Таблоїд.

Понад 30 літ дивує лучан і мешканців приміських сіл 87-річний раціоналізатор і винахідник Павло Віюк.

Унікальний всюдихід має дивну назву «Віпазін-5» – за першими літери свого імені: Віюк Павло Зіновійович. Номер п'ять, бо склав експериментальну автівку за п’ятою спробою.

До всього, модель за технічними характеристиками дещо схожа на всюдихід «Волинь» ЛуАЗ-969-М. Однак «Віпазін-5» – справжня амфібія з ліпшими технічними показниками, яку виготовляли на луцькому автозаводі до 1970-х.

«Під капотом стоїть двигун на 40 кінських сил. Вантажопідйомність амфібії сягає 600 кілограмів. Трасою на 100 кілометрів бере дев’ять літрів бензину А-76 або А-92. У воді плаваюче авто споживає 12 літрів пального», – пригадує господар амфібії.

Автомобіль став відомий років десять тому, коли Павло Зіновійович уперше презентував амфібію журналістам. Хоча насправді унікальне авто здавна стояло в гаражі родини – десь із 20 років. Згодом батько передав машину синам у спадок. Проте сам до останніх років катав онуків і правнуків на машині, «яка плаває озерами і ріками».

Історія раритетної амфібії сягає середини минулого століття. У 1946 році батько врятував 14-річного Павла від ГУЛАГу. Той тихцем пішов до повстанців УПА. А потому батько відвіз юнака подалі від криївок.

Молодий Павло Віюк став професійним водієм – до служби в армії закінчив водійські курси ДОСААФу. Потім трудився на військових полігонах Сибіру, шоферував на Луцькій бурякобазі.

Проте справжньою пристрастю Павла Зіновійовича було конструювання. Вечорами занурювався в читання технічних журналів і книг. Якось на роботі замислився: як зарадити поломці коліс причепа? І винайшов електромеханічний сигналізатор.

Прилад у кабіні попереджував водія про спущені скати на причепі. Встановив винахід у своєму ЗІЛі й одразу потрапив на дошку пошани. Павла разом із технічною новинкою відправили до Москви.

«Три дні експерти копирсалися в сигналізаторі. Нарешті повідомили, що подібне вже винайшли в Америці 1937 року», – пригадує винахідник.

Столичні науковці СРСР порадили чоловікові запатентувати раціоналізаторську ідею. А самого посадили працювати кілька днів у закритому патентному архіві. Мовляв, читай і вигадуй іще щось. Там Павло не знайшов жодного радянського винаходу. Усі з маркуванням «французький», «німецький», «англійський».

«Наша «полуторка» – копія американського форда. Славнозвісні автомобілі заводу імені Сталіна «ЗІС-5» – то французький «АМО-Ф15», – констатують автоексперти. Отоді Павло Віюк задумав створити суто вітчизняний автомобіль.

Тим часом винайдений волинянином сигналізатор встановили на більшості вантажівок України. У 1968 році на ВДНГ у Києві раціоналізатора нагородили грамотою Ради Міністрів УРСР. А рік по тому взяли на роботу на Луцький автозавод.

Луцький автозавод тоді випускав санітарні джипи-амфібії для армії. Слабеньке авто плавало зі швидкістю три кілометри за годину. Павло пішов до директора і запропонував створити принципово нову амфібію.

«Пообіцяв, що моя амфібія не протікатиме і плаватиме утричі швидше, – розповідав Павло Зіновійович. – Мав уже п’ятеро дітей. Їх годувати треба, а тому постійно носився з ідеями».

Над новою модернізованою моделлю трудився впродовж двох років. Збільшив коефіцієнт тяги у воді, додав амфібії гвинта, встановив задню підвіску власної розробки, удосконалені амортизатори і кузов. Чотири рази переробляв машину. На п’ятий повіз авто на випробовування.



Амфібія винахідника розвинула швидкість на воді понад 12 км/год – рекордну для тогочасних амфібій. Директор був вражений. Готується технічна документація до Києва. Аж раптом Міноборони надсилає телеграму: припинити розробки і виробництво амфібій.

Тобто плаваючий всюдихід зняли з озброєння, а Павлові Віюку подарували його експериментальну машину. Згодом він назвав свій винахід на честь свого імені – «Віпазін-5».

Винахідник ніколи не полишав мріяти про раціоналізаторство. У власному гаражі склав удосконалений трактор, виготовив до нього борону та плуг.

Деколи скаржився на здоров'я, бо літа вже не ті. Хоча натомість завжди запевняв: «У молодості в Карпатах циганка нагадала, що проживу 94 роки і сім місяців. Сподіваюся, не надурила, бо вже майже 90».

Автор: Роман Жижара