«Стріляли у повітря та воду, але ми не зупинялись», - військовий з Волині про втечу від окупантів

Військовий з Володимир-Волинського Олександр Бойчук розповів про окупацію Криму і те, як намагався вираватись з лап окупантів.

Про відважного командира корабля «Генічеськ», який разом з екіпажем намагався вирватись з лап окупантів у Криму, писало чимало ЗМІ, а нещодавно один з телеканалів зняв про нього фільм, - повідомляє "Володимир Media".

Однак мало хто знає, що він родом з Володимира, і є колишнім військовослужбовцем 51-ї окремої механізованої бригади. У 2009 році вирішив поміняти сухопутні війська на морські, та продовжив службу у Євпаторії на корветі «Луцьк», а потім «Тернопіль» старшиною команди бойового управління ракетно-артилерійської бойової частини.

Окупація. За те, що намагався вирватись з екіпажем, жорстоко побили і дали добу, щоб покинути Крим



"Ситуація загострювалась з кожним днем. Розуміючи, що вихід до моря може бути заблокованим, усі ходові кораблі знялися з рейдів і зачепили інші, після чого рушили у море, – розповів Олександр. – Але надійшов наказ виконувача обов’язків командувача ВМС України контр-адмірала Дениса Березовського, котрий потім перейшов на бік Росії, повернутись до причалів.

А вже вранці росіяни затопили на виході з озера Донузлав кілька своїх буксирів і протичовновий корабель, тим самим створивши перешкоду для виходу наших суден на воду. Вони сподівались, що опинившись у пастці, у нас не залишиться іншого виходу, як здатися".

Чоловік розповів, що їм навіть пропонували здатися за "сценарієм", тобто зімітувати ніби їх корбель захопили спеціально для відеозйомки. Однак, він відмовився від такої пропозиції. Також пропонували й перейти на їхній бік та відмовитися від своїх поглядів, однак, і тут військовий не здався.

"Зрозумівши, що не збираюсь здаватись, дали час на роздуми до сьомої ранку. Його я використав для подальших маневрів, і прийняв рішення втікати, але тут виникла проблема з паливом.

Про те, що не було їжі, мова не велась, запаси води встигли поповнити. Розумів, якщо не заправитись, далеко не втечемо. На той час стало відомо, що більшість наших кораблів підняли російські прапори, і я не знав, до кого можна звернутися за підтримкою.

Спробував вирішити це питання з командиром корабля «Вінниця», але той вже знаходився на боці окупантів, і відмовив", - розповів військовий.

Тоді до нього зателефонував командир «Черкас», який й допоміг з падивом.

"З берега велося спостереження, а в нашу сторону були наставлені «АГСи». Я зробив першу спробу, і відтягнув тральщик від стіни причалу, щоб ніхто не міг дістати звідти. Того дня туман стояв такий, що за 10 метрів не було нічого видно.

Десь о четвертій ранку розбудив хлопців і ми рушили з місця. Оскільки у порту працювали мотори інших суден, додаткового шуму ніхто не помітив. Та тільки почали відходити, як на березі піднялась тривога і росіяни відкрили вогонь.

Стріляли у повітря та воду, але ми не зупинялись. І тут сталося те, чого не очікували – відмовила гідравлика і тральщик забуксував. Цим моментом скористались окупанти, і вже за лічені хвилини нас було захоплено", - згадує військовий.

"Я не встиг опам’ятатися, як мене і моїх хлопців добряче відлупцювавши, кинули на палубу. Били прикладами і берцами по голові, мені дісталось найбільше. Ми дуже розізлили їх своєю втечею. Навіть після того, як доставили усіх на берег, продовжували відриватись на мені, ставили ніж до горла, залякували.

Потім дали усім годину, щоб зібрати речі і покинути корабель. У брудну білизну вдалося сховати прапор, який вони зірвали і потоптали. Після чого хлопців посадили у мікроавтобус, і повезли у місто. Мені сказали йти пішки, відібравши телефон. А це – 35 км до Євпаторії. Не маючи у кишені ні копійки, і можливості зв’язатися з дружиною, вирушив у дорогу. Допоміг один з військовослужбовців моєї бригади, котрий перейшов на бік росіян, зателефонувавши Оксані, після чого по мене приїхали" - розповідає Олександр Бойчук.

"На те, щоб залишити територію Криму, у нас була доба. Але виїхати вдалося через дві. За копійки продав меблі, а на виручені гроші згодом утримував бійців у Києві, коли чекали на наказ про подальше місце служби. Поки вирішувалась наша доля, перебували в Одесі, звідти поїхали у Миколаїв, далі – в Очаків на місце постійної дислокації", - додав він.