Від шофера до голови громади, або «Я в Іваничах – звєзда»

Селище Іваничі зустрічає не радо – дощем. На вулиці – ні душі. Воно й не дивно, адже в усіх робочий день. Крізь пелену води швидко знаходжу місцеву сільраду. А там і свого співрозмовника – голову Іваничівської ОТГ Федора Войтюка.

Федір Войтюк - пробув у кріслі селищного голови два строки. Втретє люди обрали його у жовтні 2017 року, як голову новоствореної ОТГ.

Коли домовлялись про зустріч, чиновник ні словом не обмовився, що має напружений графік. Прийом громадян, десятки телефонних дзвінків…Та все ж виділив кілька годин для розмови про родину, давню роботу за Полярним колом, громаду, дороги, невеликий бюджет і плани на майбутнє.

***


«ГАВКАЄ СОБАЧКА», « ХОЧУ ЗЕМЛІ», АБО ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО ГОЛОВИ

У приймальні перекрикують одна одну кілька жінок. Вони прийшли розповісти про свої проблеми і попросити допомоги. І усі хочуть до голови.

- Я б з радістю вас вислухав, але маю іншу зустріч. Ось два мої заступники, з усіма питаннями – до них, - чемно відповідає голова і запрошує до себе.

Кабінет Федора Войтюка невеликий. Дерев’яна шафа вздовж стіни. На полицях – кубки. На стінах – герб, ікона, нагороди і прапор від 14 окремої механізованої бригади. Поруч – штучна ялина, але без іграшок. При цьому надворі 2-ге лютого. Під вікном - робочий стіл, на якому телефон, робочі папери і світлина онучки.


- У мене щодня так. Ніби і мають бути по закону приймальні дні, але ми ж на рівні села живемо. Прийде бабуля, ти ж не поясниш їй, що не приймальний день. Тому й доводиться завжди бути на робочому місці.

До голови громади «рвуться» з різними проблемами. Каже, бувають і кумедні.

- Не так давно було – чоловік скаржився на сусіда, який завів собачку маленьку. Питаю у нього: «і що?». Вона гавкає і виє. І що я маю зробити? Вплинути на сусіда, щоб собака не гавкав. Смішно? Смішно. Але доводиться викликати дільничого інспектора, щоб проводити виховну роботу із власниками тварини. Туди приїхали – мале бігало скавчало. І що тут людині скажеш?

Та останнім часом до голови найбільше звертаються онкохворі люди. Каже, кошти для допомоги, які закладались у бюджет на півроку, витратили уже за перший місяць.

Загалом просять про різне – дорогу комусь підлатати, комусь землі дати, хто добровільно відмовляється – забрати.


«Я В ІВАНИЧАХ – ЗВЄЗДА»

Федір Войтюк пробув у кріслі селищного голови два строки. Втретє люди обрали його у жовтні 2017 року. Щоправда цього разу - головою громади.

Та починав він зі звичайного шофера. Згодом отримав освіту і став будівельником. За якийсь час – майстром, виконробом та інженером. Працювати доводилось навіть за Полярним колом.

- Здається, був 97-ий рік. Був у Воркуті. Це за Полярним колом. Там не було майже ночей. Суцільний день. Нам з хлопцями доводилось вікна закривати чимось, аби була фальшива ніч і можна було нормально поспати. Бо сонце стояло отак прямо (показує) і не рухалось взагалі. А ще північних оленів бачив багато.

Через рік Федір Войтюк опинився на роботі у Лейпцигу (Німеччина), ще через трохи – у Московській області. Згодом знайшов роботу на фірмі у Рожищі, яка займалась газифікацією Іваничівського району. Так і повернувся на рідну землю. Політикою, каже, не займається, бо «партія» у нього одна – Іваничівська громада.


В Іваничах, зізнається Войтюк, дехто називає його «князьком». А нещодавно чиновник отримав дзвінок від волинської журналістки, мовляв «ми тут проаналізували вашу декларацію, у вас доходи більші, ніж середні по області». Як зазначив чиновник у декларації за 2016 рік, за роботу селищним головою він отримав 102 588 тисяч гривень.

- Я кажу: «ну більші і що?». А вона мені: «А скільки б хотіли мати?». Відповідаю: «О-о-о, я багато хотів би мати, але радію тому, що і так є». Часом буває робиш дорогу, а якийсь п’яний буде йти і крикне: «Та ви все одно вже половину вкрали». Але я на таке не зважаю. Особливо на те, що в соцмережах пишуть. Там людей вміють тільки обгадити. А про себе…То я тут «звізда». Тому, що районний центр, він комусь цікавий, комусь також тут хочеться щось очолювати, щось робити. А я їм стою на заваді. Але на те сам не зважаю і підлеглим забороняю. І от в понеділок знову казус – дзвонять і кажуть: на тебе там кримінальна справа…

Та як з’ясувалось згодом, «кримінал» відкрили на голову не Іваничівської, а Поромівської громади. А журналісти банально помилились.

Голова ОТГ зізнається - часом люди приходять із «цікавими» пропозиціями і проханнями.

- От не так давно жінка підприємець, каже: «До мене там перевірка має прийти, порішайте мені» і тягне руку до сумки, щоб конверт віддати. А я їй кажу: «до мене теж приїжджають перевірки часто, але я не бігаю їх рішати». А я вже не в тому віці, щоб так підставлятись.


СУЧАСНІ КАМЕРИ НАД РОЗТРОЩЕНИМИ ДОРОГАМИ

У ході розмови, раптом пригадую, як на в’їзді в Іваничі помітила нетипову для селища річ – камеру відеонагляду.

- Так, у нас стоять 16 камер. Ми їх так розставляли, що заїхати чи виїхати непоміченим – неможливо. Хіба городами чужими (сміється). Ходімо, покажу вам щось.

Виходимо і направляємось у кабінет навпроти. Невелике приміщення, де працюють двоє чоловіків. Здивовано озираюсь у пошуках величезних екранів від 16 (!) камер по всьому селищу. Аж тут Федір Васильович показує на великий телевізор на шафі. Там – майже все селище, як на долоні.


- І що, навіть сліпих зон немає? – запитую.

- Звісно є. – відповідає голова сільради, - Але тут – місця найбільшого скупчення людей. І камери – то ефективно. Бо такі самі сервери стоять у поліції. От нещодавно, на Водохреще, ось тут на центральній площі якесь «кумедне» вирвало сумку в перехожої. За годину – сидів у відділку, писав пояснювальну. А майно повернули. Цього року хочемо ще 16 камер поставити у Іваничах. І обов’язково у майбутньому зробимо таке по всій ОТГ.

Виявляється, камери стоять не тільки на території селища, але й у приміщенні сільради. Зокрема, і у кабінеті голови. Сам він каже, щоб усім було видно, хто роботу робить, а хто «горілку п’є».

Як каже Федір Войтюк, встановлення камер і серверів у сільраді, а також у поліції обійшлось громаді приблизно у 120 тисяч гривень.


Повертаючись до кабінету голови, заводимо розмову про найболючіше – дороги. Адже в Іваничах розташований цукровий завод, куди завозять буряки з усіх-усюд. А отже іваничівськими дорогами їздить багато вантажівок. Місцеві мешканці вважають, вони – головна причина розтрощених доріг.

- Дороги в нас – то велика проблема. Ще у минулі роки ми прийняли рішення – не робити ямкових ремонтів. Ремонт робити частинами. Цього року ми включили у бюджет одну дорогу, вона з’єднує нас з Мишівською сільрадою, а далі Соснинською. Скрізь дороги погані, а там просто катастрофічні. Якщо все буде добре і дасть Бог, то ми отримаємо 15 мільйонів гривень з держбюджету, додамо ще три своїх і поремонтуємо ті 8 кілометрів.


Проте дороги – не єдина проблема Іваничівської ОТГ. Донедавна медикам місцевої лікарні боргували заробітню плату. Та Федір Войтюк запевняє – проблема вирішена. Але у 2018 році, ймовірно, виникне знову. Адже при затвердженні бюджету на 2018 рік на оплату праці медикам Іваничівщини не вистачає 6,6 млн гривень.

- За 2017 рік заборгованості немає. Але далі буде така ж катастрофа. На 2018 рік коштів не вистачить. Минулого року така ситуація склалась, бо в Іваничівському районі утворилось три громади: Литовезька, Поромівська і Павлівська. Іваничівська громада була на стадії формування. І ті громади, що ближче до Нововолинська вирішили частину коштів передати у нововолинську лікарню. Не розуміючи того, що на державному рівні ці кошти розраховувались на іваничівську лікарню. Крім того на старті 2017 року держава не додала 4,7 мільйони гривень. Наприкінці нам ці гроші віддали і борги ми погасили.


«НАЙБІЛЬША ГОРДІСТЬ - ЛЮДИ»

За словами голови громади, після створення Іваничівської ОТГ та виборів вагомих змін у громаді не відбулось. До кінця 2017 року кожна сільрада «відживала» свій бюджет окремо. Наразі в Іваничівській ОТГ встигли лише перевірити і взяти на баланс майно та зробити кадрові перетасовки. Зокрема, на місцях лишились старости, діловоди та землевпорядники.

У розвитку, каже, допомагають іноземці – поляки та німці. Від поляків Іваничі уже отримали подарунок – пожежну машину. Щоправда наразі нею не користуються, бо вивчають до найменших деталей. Натомість разом із німцями плани зовсім інші – хочуть поставити сонячні батареї у дитячому садочку, забезпечивши його автономним світлом та гарячою водою.



- Чогось такого унікального в Іваничах немає. А пишаюсь я людьми. Бо без людей не було б нічого. У нас є талановиті люди. Наша Оксана Ващук брала участь на Олімпійських іграх в Пекіні у 2008 році, Оксана Гергель – на XXX Літніх Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро. Обидві дівчини змагались у вільній боротьбі.

***
Далі Федір Войтюк пропонує проїхатись селищем. Через цукровий завод до пожежної частини, місцевої школи, де у далекому 1984 році вчитель Юрій Лелюков врятував від смерті 26 дітей, накривши собою гранату. Потім у села Долинку та Романівку. В дорозі – розмови «житейські». Федір Войтюк – мисливець і рибалка. Проте на хобі останні кілька років часу вже немає. Бо все його хобі – онуки.

- В неділю хочеться відпочити. Приїде внучка і кричить: «Буду спати з діді ». Ото найбільша моя радість.

Ірина КАБАНОВА
Фото автора