Пʼять причин відірвати дупу від ліжка і почати бігати, – Людмила Яворська. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ

Герої проекту #змінисьабозвільнись продовжують звітувати. Нагадаємо, семеро людей пообіцяли протягом 21-го дня робити "щось", аби виховати у собі нову і корисну звичку. "Щось" визначив жереб.

Людмилі Яворській випали ранкові пробіжки. Попри погоду, настрій, стан здоров'я - чітко 21 день, щоб зрозуміти, чи здатні кілометри на своїх двох стати звичкою...

Майте на увазі: більше вражень від учасників проекту - на окремій сторінці у Фейсбуці.

***

Така наша природа: коли людина усім задоволена – в неї мало слів. Це коли болить, свербить чи хтось нашкодив – слова в щирого українця ллються рікою. Зі смачними епітетами, з конкретними іменами винуватців та маршрутів, якими тим винуватцям треба піти…

Так і з моїм експериментом. Поки прилаштовувалась – пихтіла, потіла і підвертала ноги то на льоді, то в калюжах – знаходились десятки історій, що розповісти у відповідь на «і як? бігаєш?». Але вже до кінця першого тижня я дуже навіть порозумілася з бігом, і він швидко перетворився з екзотичного випробовування на звичайну рутинну справу.

«Ну, що розказати? Бігаю. Калюж немає», – відповідаю тепер сухо.

Собаки не доймають. Вони, схоже, теж прийняли мене як частину свого ранкового ритуалу. «О, знов та дурна побігла… і не спиться», – чогось мені здається, що саме так на мене реагує сусідський пес, який вже навіть не підводиться – тільки ліниво повертає голову, коли пробігаю поруч.

Тротуари теж не викликають емоцій. Як досвідчений водій-маршрутчик, який знає кожну ямку на кожній дорозі, я прилаштувалася маневрувати розбитими тротуарами. Хоча погода в останні дні приємно тішить… з болем згадую ті перші дні морозища й ожеледиці.

Попри обіцянку збільшувати маршрут, поки вдовольняють двома кілометрами і звичним кільцем Гулака-Привокзальна-Перемоги-Шухевича-Гулака.

Мабуть, мені вистачило рекордно мало часу, щоб зрозуміти: ранкові пробіжки – це моє. Саме те, чого не вистачало. Для підтвердження хочу назвати кілька аргументів, такий собі списочок причин, чого я ніколи не захочу відмовитись від цієї нової, і хочеться вірити – вже трохи набутої звички.

1. Мінус пару кг. Що б там хто не говорив, а для дівчаток (особливо таких як я – зі здоровим апетитом і татом розміру XХXL) – це головний аргумент. Ваги вдома не тримаю, тож точної цифри назвати не можу, але за два тижні зі звичним раціоном «зійшло» не менше двох-трьох кг. Чим не стимул?


2. Плюс пару тон енергії (здається мені, що енергія вимірюється в якихось-там джоулях, але ж то – образно). Звичайний мій ранок починався не із будильника. І навіть не тоді, коли я так-сяк вдягнута-нафарбована виходила з квартири. Очі відкривалися десь по дорозі до роботи – коли знаходила першу вуличну кавʼярню. А голова «запускалась»… емм… по-різному бувало. Так от: від бігу просинаєшся зразу. І не буває такого, що: от прибіжу – і ще на пару секундочок в ліжко… Після бігу хочеться жити, двіжувати, танцювати… все, що завгодно, але точно – не спати.

3. Нормальний режим дня. Ранкові пробіжки безжально вбили в мені сову… Жила собі і тридцять років всім «лапшила», що добре працюється тільки після півночі… Це я просто не пробувала вставати в шість! Перший тиждень вже з обіду мене «вирубало», але після адаптації новий режим мені страшно сподобався. Засинаю тепер в 23.00 без жодних проблем. А «добре працюється» зі мною тепер стається і вдень.


4. Купа часу для сімʼї. Якби мені хтось сказав, скільки можна встигнути за дві години вранці – чесно, не повірила б! Але часу від пробіжки і до виходу на роботу вистачає на досі нереальні для мене речі: приготувати нормальний сніданок (а не – «залий пластівці молоком») і навіть обід; подивитися, як дитина зібралася в школу двома несонними очима (замість «закрий, сонечко, двері сама – я ще трошки подрімаю»); навести порядок в квартирі і, зрештою, на собі (з лексикону майже зникли фрази «чого ж ті брови, блін, такі різні» і «коли вже буде мода на вибриті брови?»)…


5. А по дорозі… Не впевнена, що це схвалили б професіонали-бігуни, але я зʼясувала, що під час ранкової пробіжки можна зробити купу корисних справ. По-перше, купити все, що забула звечора. Зі мною таке стається часто, тож я вже «облюбувала» один цілодобовий магазинчик і друга половина кола в мене зазвичай – з додатковою вагою в кишені. Якщо хтось думає, що в світі ще не було такого виду спорту як біг із сосисками… Був. І – не повірите – але біг з яйцями – сирими курячими яйцями – теж вже був (результати цього забігу, до слова, більш-менш: з пʼяти вціліло три).

По-друге, під час бігу можна вчити вірші, тексти, практичні в унівєр – кому що треба. Я поки не придумала, як для себе використати таку можливість, але якщо не знайдеться якоїсь більш практичної ідеї, то псіхану і вивчу якусь нереально довгу штукенцію типу «Лісової пісні»… Або таблицю Менделєєва. А чого ні? Біжиш собі, слухаєш, повторюєш. Все-одно час йде. А коли мізки працюють над чимось іншим – і біжиться краще.

По-третє (і на жаль цей навик мені точно абсолютно не знадобиться), під час бігу можна розвивати вокальні дані. Біжиш, музичка в вухах, співаєш!.. Ранок – вулиці порожні, ніхто не чує… Тільки час від часу стишуєшся біля будинків, де живуть знайомі, бо ж раптом… Для простих смертних такий спів навряд чи принесе користь, а от різним там музикантам, яким на сцені треба і співати і дьоргатись – дуже корисна штука. У будь-якому випадку біг з імітацією співу настрій піднімає!

* * *
Вчора з обіду було якось сумно і марудилася думкою, що б такого звеселяючого зробити. «І що тобі хочеться?» – нила подумки і перебирала то смачну їжу, то людей, яких давно не бачила… А потім зловила себе на думці: мені б кросівочки сюди… пробігла б кількасот метрів і настрій – зразу вгору! Ех, казали ж мені, що той біг – як наркотик… Може, час збільшувати дозу?! Аби не добігатися)).