Добро пожаловать! Про поточний смердючий момент в ФК «Волинь»

Так кумедно було читати ось ці с*ачики про відхід Бартуловича

Нєгодяй, заробітчанин, у нього немає волинського серця, він не патріот волинського футболу.

Проплакався. А що рухає Ярославом Конкольняком у ці дні (ну, підозрюємо, що рухало ним у листопаді, коли власне й домовлялися про перехід)? Чи Стасом Кулішем, якого із «Дніпра» витіснила мегаконкуренція в атаці після нових придбань? Давайте ще болячіше: а Денис Кожанов і Сіаваш Хагназарі, які забивають чи організовують більш ніж половину голів команди, вони хіба приїхали до нас не за довгою гривнею?

Так, пограти у нормфутбол, вирішити локальні питання кар’єри, які тут претензії? Але ж і вони от післязавтра раз – і в якомусь інгульці чи минаї можут опинитися. І там їм на три відра картохи більше насиплять… Будемо кричати їм у Луцьку про зраду?

Приндета

Отже, підписали. Віталій Приндета футболіст «Волині». Сталося чергове повернення.

Добро пожаловать!

Відразу введемо вхідні дані для розв’язування системи рівнянь. Уявімо, що ми не серед тих, кому пофіг, не серед кому, аби Прем’єр-ліга, а все інше – хоч камні з неба.

Припустимо, що замість Приндети повертаються Скоба або… Бабир (Скоба нині окупаційним футболом в Криму рулить, форуми триколорні організовує і відвідує, а Бабир – це Бабир).

От уявімо, що нам зараз привезли сюди не центрбека Приндету, а супернапа Бабиря, якби він ще був і досі вічноперспективним? Ковтнули б, так?

А Приндета – це ж навіть не казус Михалика, Тарас до рашки ще до війни поїхав, а цей поперся за спартівний клуб армії бігати два роки тому.

Це що – просто розрахунок на «якось воно буде» чи «какую разніцу»? Приходять такі два ветерани АТО на матч 28 березня проти «Оболоні». Оголошують на стадіоні склад, і земляки-волиняни рукоплєщут Приндеті зі СКА, с*ка, Хабаровська. Атошники встануть і підуть, якщо знатимуть, звідки приїхав височезний захисник або залишаться, якщо їм пох.

А кого брати?

Звісно, ми тут не «Атлетік». Але скільки років з року в рік в цьому клубі та сама мантра: ми потрохи підпускаємо талановиту молодь. Ага, Приндета колись також підпускався до основи, при Дем'яненку його навіть в основу ставили, бо заробітчани-легіонери грати відмовлялися, коли гроші раптово закінчилися. Але після травми і бзіків Кварцяного Приндета поїхав собі життя влаштовувати.

З року в рік говориться, що не все відразу, треба потерпіти, і стадіон накриють дахом, і Дачне доведуть до пуття, і… (список у кожного свій).

Скажете, що от молоді вже «награли» у 2017-му, коли ми вилетіли з УПЛ і готувалися вилітати в другу лігу? Давайте не будемо базікати: тоді взагалі валети в лідера футбольної громадськості області переплуталися і за основу позаявляли тренерів дитячої школи. Горіло тоді все керасіновим полум’ям, а Кварцяний відійшов буцімто вбік, поставив Шахова із Гапоном і спостерігав за пожежею, доки його з команди просто не відставив Палиця. Ті всі ляшенки, мелінишини, никитюки, шаповали чи дудіки (читай – пацани із сусідньої вулиці, в яких вбухали і нерви, і кошти) просто безплатно розбіглися. Бо вони також люди і в них кар’єра попереду, а чекати, поки валети домовляться з дамами у рідній колоді карт було справою малоперспективною.

А потім і Кошельник з Богатирем прийшли. Фактично вже на голе місце. Що було далі – відомо.

Улітку 2019 року «Волинь» підписала сімох. Справжніми гравцями основи стали хіба Чачуа і Михалик, при тому – не завжди і нестабільно. А решта ж також отримувала зарплату. Мурза і Головкін – хто ці люди? А фаншоп – тютю, а товарняк грати — на штучку до Ковеля.

То все ж – а кого брати, щоб буцімто посилитися?

Варіант випробуваний: пливти в човні і не рипатися, не вигадувати зайві думки – брати шлак вільних агентів, приправляти його кількома відомими прізвищами і сподіватися, що у перші півроку півтора із семи заграють.

Варіант важко пояснюваний публіці і незбагненний для виконання всередині клубу: з місцевих ліпити кулю, продавати її, підводити до першої команди нових і знову продавати. На виході схеми – заробіток грошей, підтягування на стадіон людей, причому найімовірніше, у перші років зо три – на першу чи другу лігу. Так важче, але чесно.

Щоправда, роботи більше, бо легше перекроїти бюджет – когось вигнати, а когось взяти, баланс закрити грошима Палиці і – вперед на збори до Туреччини.

Є така чуйка, що другий варіант нікому не потрібний, легше зверстати бюджет і подати його «інвестору». І ми і влітку, і через рік побачимо нову серію намотування кругів по тому ж маршруту, нехай і в Прем’єр-лізі: набір вільних агентів. А тренерам дитячої школи чи неіснуючому відділу просування клубу буде какаяразніца, у якій лізі шукати поля для тренувань і підробіток, щоб вижити.

Джерело