Діти і корупція

Назва цієї статті багатогранна. Можна описувати різні форми корупційних зловживань, а можна поглянути на усю картину в цілому.

Можна описати обкрадання шкіл і садочків. Можна поговорити про освіту як систему.

Але мене на даний час не цікавить усе з переліченого.

Мене цікавить мораль корупціонера і його дітей, а також усіх нас – тих, хто спостерігає за корупцією. Так, саме це мене і цікавить. І не спішіть дивуватись моїми захопленнями.

Мені видається, що корупцію в родині корупціонера можна уявити як форму певного захворювання, що переходить між поколіннями через збочене виховання. Але корупціонери не живуть окремо від суспільства. Поруч із дітьми батьків-корупціонерів живуть звичайні діти, які часто теж інфікуються цією хворобою.

На цьому із медичною термінологією завершу. Мене як юриста цікавить саме правопорушення, його причини і наслідки. Мені неодноразово доводилось захищати в суді корупціонерів. Ці люди – це мої клієнти. Я повністю їх розумів, я знав, чому вони так вчинили. Я захищав їх на повну силу. Я боровся за них. І майже усіх з них виправдали. Це моя робота. Моя справа – захищати, а звинувачувати мають державні органи. Цих органів величезна армія. Отже, не дивіться з осудом на мене, мені не соромно. Я горджуся своєю роботою. Мені подобається робота захисника. Мені здається, що усе чесно.

Скажу так: держава сама є причиною переважної кількості корупційних правопорушень. Ми тримаємо держслужбовців на жебрацькій зарплаті, вимагаємо повної зайнятості і годуємо їх виключно патріотичними гаслами.

Нічого дивного, що лікар, вчитель та інші бюджетники перетворились на професійних здирників. Дивлячись на обдертий кабінет у лікарні, відчуваєш внутрішню потребу дати медперсоналу гроші. Це нестерпне видовище, що спричиняє нам біль, і цей біль ми долаємо грошима і подарунками.

Чому замість побудови системи достойного грошового забезпечення і доступного пільгового кредитування держслужбовців, ми збільшуємо фінансування каральних органів? Хіба не зрозуміло, що ці органи увійдуть до системи тих самих державних жебраків з великим потенціалом до корупції?

Прикладом є нова поліція. Хтось вірить, що за зарплату в 6 000 грн. поліцейський зможе достойно жити – відпочивати, купувати одяг, якісні харчі, піклуватися про батьків, будувати будинок чи купувати квартиру, мати пристойне авто, інвестувати у майбутнє дітей? Чи, можливо, він, новий полісмен, не буде думати про корупцію? А уявіть, що в його родині трапиться надзвичайна подія, і терміново будуть потрібні гроші. Корупцію клятвами і присягами не знищити. Коли твої діти хочуть їсти, голос сумління швидко замовкає. Годі говорити про ситуації, коли хтось із рідних захворів. Зараз відомі випадки, коли поліцейські купляють чи виготовляють частину службового одягу за свої гроші. Воістину країна парадоксів.

Цілком очевидно, що поруч із каральними заходами, які є далеко не основними в боротьбі з корупцією, має існувати система механізмів по запобіганню корупції та мінімізації її впливу. Це передусім експертний аналіз причин корупції, легалізація (узаконення) частини корупційних діянь, запровадження фінансової незалежності чиновників. При цьому, державне іпотечне кредитування держслужбовців буде мати більший антикорупційний ефект, ніж судові вироки, штрафи та покарання.

Давайте уявимо собі службовця, який разом із родиною живе в будинку, що придбаний у пільгову державну іпотеку. Він буде з одного боку, вдячний можливості мати достойне житло і за кілька десятків років виплатити кредит сумлінною службою. З іншого боку, буде, як чорт ладану, боятись втратити роботу через причетність до корупції, бо опиниться із сім’єю просто неба. Та ще й із судимістю і, можливо, за гратами. Це покарання є страшніше, ніж якийсь штраф чи навіть ув’язнення, які існують сьогодні.

Отже, давайте не будемо обманювати одне одного – те, що на даному етапі робиться в Україні у сфері боротьби із корупцією, є симулякром, імітацією. Прокуратура, НАБУ і поліція борються проти тих, кому не пощастило (не пощастило політично, кон’юнктурно, кар’єрно тощо). Стріляємо з гармати по горобцях.

Але тема моєї статті зовсім не про це. Мене завжди цікавили корупціонери, які так пишаються своїм доступом до зловживань, що втягують до корупції свої дітей. Яскравий приклад – Олександр (Стоматолог) Янукович. Скажіть, хіба в його батька не було інших людей, з ким і через кого можна грабувати країну? Якби у Януковича було хоча б трохи розуму, він би відправив своїх дітей навчатись, жити в заможних країнах, мандрувати і насолоджуватись життям. Натомість, він перетворив старшого сина на головного “схемщика”, підписанта сумнівних угод, мільярдера, який слабо уявляв, де і яке майно йому належить. Усім цим керувала група з управлінців, економістів і юристів.

Серед корупціонерів є своєрідний закон – не чіпати дітей. Тобто, якщо корупціонера переслідують чи він погорить на оборудці, то правоохоронці і його начальство мають зжалитися над дітьми. Така собі середньовічна традиція. Корупціонер-камікадзе. Сам згину, але діти будуть у спокої та достатку.

У мене є один знайомий корупціонер, який у прямому ефірі телепрограми обурювався, що підступні опоненти порушили усі мислимі і немислимі правила. Мовляв, навіщо до дітей приставати – карайте батька. Він це говорив із таким щирим обуренням, що я аж розгубився від такого неприхованого зухвальства. Цьому корупціонеру навіть на думку не спадало, що його 27-річний син, на якого він записав майно, отримане в незаконний спосіб, є співучасником корупційної дії. З юридичної точки зору, батько втягнув сина в злочинне угрупування, за допомогою якого отримується значний прибуток. І це все ним сміливо оголошується Бізнесом.

Інший корупціонер, посівши посаду міського голови, почав активно займатись бізнесом. Звісно, цей бізнес формально належав його сину. І, о диво, цей бізнес почав рости, як на дріжжах – жодних проблем із дозвільними документами, можна взагалі без документів, максимальне сприяння з боку виконавчої влади, лояльність і сліпота правоохоронців. Хочеш багатоповерхівку самовільно збудувати – без проблем. Хочеш нічний клуб, який працює до ранку, – також не питання. Цей міський голова, як і описаний вище корупціонер, теж люто ненавидів усіх журналістів чи громадських діячів, що задавали незручні питання про бізнес сина. Він навіть публічно заявляв, що за його політику хочуть відігратись на дітях.

Описані вище кілька випадків родинної корупції є типовими для України. Ось вам і інфекція, яка проникає від батька до сина, від сина до онука. Годі говорити, що на усе це дивляться пограбовані і бідні люди, що живуть поруч із такими службовцями-корупціонерами. Зрозуміло, що сусіди з радістю наймаються до цих багатіїв у прислугу. При цьому мріючи, щоб “добрий господар” взяв до себе їх сина чи доньку, щоб і вони були хоч трішечки ближче до державних грошей, щоб пожили, як люди. Тому корупція як короткий шлях до успіху та легких грошей є згубною як для тих, хто нею займається, так і для тих, хто спостерігає за корупціонерами. Ось воно джерело терпимості.

Тому і величезні конкурси на посади митників і поліцейських, прокурорів і суддів. Це замкнене коло. Це коло лояльності. Кожен, хто є поза корупцією, мріє потрапити на місце того, хто має корупційну годівничку. І йому нічого соромитись, бо його дії схвалюють батьки і, напевне, таким “успішним” батьком будуть пишатися діти. І якщо простій дитині поталанить сісти в “тепле крісло”, вона буде мріяти, що і для своїх дітей, як підростуть, підшукає достойний варіант.

Українська корупція в її сучасному вигляді є досить молодою. Їй лише 20-25 років. Бо в радянські часи корупція була принципово іншою. Це називалось словом блат. Але зараз наші справи набагато гірші. Якщо підрахувати, то вийде, що на нинішньому виді корупції виросли вже два покоління. І тепер виховується наступне.

Така суспільна мораль. Так живемо. Так будемо жити.

Мойсей водив євреїв по пустелі у пошуках Землі Обітованої 40 років. До тих пір, поки не вмер останній, хто пам’ятав рабство, і поки не постав вільний народ. До речі, помер і сам Мойсей, не увійшовши до Ханаану. Бо і сам він, незважаючи на святість, пам’ятав неволю.

Цей образ цілком можна поширити і на боротьбу з корупцією. Корупцію перемогти не можна – це частина природи людини. Корупція буде існувати, доки існує людина. Але можна і потрібно боротись із лояльністю до корупційних дій, лояльністю до безпідставних збагачень, лояльністю до зловживань впливом та посадою. Людям із брудними статками має бути некомфортно в суспільстві. Якщо думаєте, що це порожні мрії, подивіться на країни розвиненої демократії. Там саме так. У цих державах суспільство цурається людей із сумнівним багатством.

Нам потрібно принципово вирішити, чи хочемо ми захистити дітей від корупції. Якщо ні, то корупційний процес буде нескінченним – ніколи “не помре” той, хто лояльний до корупції. Доросле населення інфіковане і є невиліковним. Ми, громадяни України, яким більше як 30 років, не бачимо прямого зв’язку між корупцією і суспільними негараздами (свавіллям, бідністю, низькою зарплатою, безробіттям). Корупція для нас зручна. А якщо ми чи наші родичі мають корупційний вплив, то взагалі добре, ми активно цим користуємось і навіть рекламуємо “можливість порішати певні питання”. Ми усі в корупції. Не варто плакати і посипати голову попелом. Треба жити далі. І не треба спорити зі мною. Просто чесно визнайте це.

Але наші діти і молодь поки що інші.

У цій справі не потрібні гучні гасла з високих трибун. Просто не говоріть своїй дитині, що корупціонер і його “діти-бізнесмени” – це приклад успішного життя. Не говоріть це, навіть якщо ви самі думаєте протилежне. Не схвалюйте відкрито тих, хто “вміє жити при посаді”.

Скажіть, ви стали б розповідати своїй дитині те, що зіпсує її життя? Подумайте, чи можуть нормальні батьки схвально розповідати про злочини (вбивства, згвалтування, грабіж)? Звісно, ні.

Отож, не переповідайте дітям свої корупційні “подвиги”, ставтесь до цих вчинків, як до таємної частини вашого життя. Пожалійте своїх дітей. Чесних людей набагато більше. І бути чесним має бути престижно. Добросовісна праця – це норма життя. Чесні правила і конкурентні умови є суспільною цінністю і запорукою розвитку. А злочинці мають викликати осуд, бо саме вони руйнують спільний добробут шляхом обману і зловживань. Це істинно і це так просто.

Ми живемо у складні часи, ми маємо сумнівну владу, слабку економіку і низькі зарплати, але це не повинно стати аргументом у виправданні злочиності, шахрайства, аморальності, байдужості.

Добробут наступного покоління – це наша справа.