Волинський лікар розповів, за що любить Боратин. ІНТЕРВ'Ю

У Боратині Сергія Лемчука знає чи не кожен житель. Він – сімейний лікар, керівник Боратинської амбулаторії.
Вже 10 років Сергій лікує місцевих і 10 років намагається брати активну участь у житті громади. У жовтні цього року чоловік спробує стати депутатом об'єднаної територіальної громади від Громадянського Руху "СВІДОМІ", аби бути безпосереднім учасником усіх позитивних змін, які тут відбуваються.


Із Сергієм ми зустрічаємося в амбулаторії. Її сімейний лікар із двома тисячами підписаних декларацій вважає своїм другим домом. Під час невеликої екскурсії медик із гордістю показує свої "володіння": кабінети із сучасним медобладнанням, стаціонар, оформлений на його прохання у "веселі кольори", і кімнату для дітей.

На подвір'ї амбулаторії захоплено розповідає про особливості ландшафтного дизайну і показує панораму Боратина, яка відкривається йому щодня, коли Сергій Лемчук приходить на роботу. Звідси видно стадіон. Тут є невеликий зоопарк. А ось там – його маленька "дача". Дерев'яний будинок із піддонів лікар будував сам. Каже, йому із сім'єю завжди хочеться проводити у Боратині більше часу.

Сергій привітний та усміхнений. У свій кабінет однак запрошує неохоче. Каже, не встиг прибрати "творчий безлад". Все ж ми напрошуємося всередину.



На столі, як і годиться, – стоси паперів, пристрій для вимірювання артеріального тиску і робочий комп'ютер. Праворуч від лікаря – прозора скляна шафка із тих, у яких раніше зберігали медикаменти. Там на чільному місці – дивні скляні шприци. Звертаємо на них увагу.

– У вас дуже цікава колекція старих шприців. Звідки вони?

– У нас закривався один фельдшерсько-акушерський пункт, і я їх звідти забрав. Вони всі скляні, багаторазові, і є серед них один дуже цікавий інсуліновий шприц (показує).

Була в мене тут й інша колекція. Ми її, щоправда, вже прибрали. Це речі, які я діставав із дітей. Бусинки, гайки, м'ячики різні. Все, що малюки необачно ковтають. Найдивніша була одна наклейка на піднебінні дитини. Ми її зняли вже тоді, коли вона там так добряче полежала... А ще була ситуація: дівчинка виступала на концерті і тримала на руках молодшого братика. І поки вона говорила з мамою, хлопчик відірвав собі намистинку із її прикрас та засунув у ніс. Ми все дістали (посміхається).

– Схоже, ви любите свою роботу. Як ви взагалі потрапили у медицину?

– Спочатку, якщо чесно, навіть не планував бути лікарем. Я вчився дуже добре. Фізика, хімія і біологія мені подобалися. Вирішив подати документи у Львівський національний медичний університет. Подавав документи вже після проходження служби, тому не можна сказати, що то був якийсь несвідомий вибір. Пройшов усі іспити і вступив.

До речі, подавав ще документи в Академію управління при Президентові. А оскільки пройшов у медичний вуз, то вирішив стати лікарем.



– Зараз як почуваєтеся у професії?

– На початку було важко. Але воно затягує. Я, як прийшов сюди, то колеги мені казали: "Ой, щось ти дуже за все взявся, з віком воно пройде". Я бачу, що з віком не проходить. Тільки часу на себе залишається дедалі менше (сміється). А в мене ж є сім'я. Дружина і красуня-донечка, яка цього року пішла уже в другий клас.


– Як мені відомо, ви не волинянин.

– Я родом із Львівщини. Місто Золочів. А сюди я потрапив після закінчення університету на інтернатуру. І тут я вже 12 років. То можете вважати мене волинянином. Живу я в Липинах, а з відкриття цієї амбулаторії працюю тут, у Боратині. Це вже 10 років.

Мені дуже подобається працювати тут. Але пам'ятаю, був момент, коли мене сюди буквально "переманювали". Я працював спершу у Лаврові, а потім у Гірці Полонці. Якось викликали мене в районну лікарню і сказали, що відкривається амбулаторія в селі Боратин. Спитали, чи я не хотів би туди піти. Я сказав, що мені добре на попередній роботі: там головний лікар відповідав за всю документацію, а я вів пацієнтів. Мені це подобалося, і коли я почав відмовлятися від пропозиції, то покликали нашого голову, який приїхав і сказав: "Ходіть, я вам просто покажу, де воно є".

Тоді я навіть не знав, де розташований Боратин. Їздив на Львів, але ніколи не повертав сюди. Але коли мені показали, яка тут амбулаторія, який стадіон, яка сільська рада, я трошки подумав і погодився.

– Справді, Боратин вражає. Це дуже успішна і перспективна громада, за яку, мабуть, всі на Волині відчувають гордість.

– І я відчуваю. Я радий, що навіть можу сприяти певним чином цьому розвитку. Я є членом виконкому сільської ради. Ми стараємося розвивати свою галузь. Наприклад, у 2017 році наша амбулаторія отримала нагороду в Києві. Це був міжнародний з'їзд сімейних лікарів, і ми підготували відеорозповідь про себе. Нам дали нагороду за служіння людям. Ми були єдині зі всієї Волинської області.



– То виходить, місцеве самоврядування для вас – не новинка. Чому ідете в депутати?

– Хочеться робити більше для громади. Розумієте, члени виконкому не мають права голосу. Вони можуть тільки радити. Якби була можливість долучитися до команди депутатів і робити реальні зміни – я був би дуже радий. Іду зі "СВІДОМИМИ". Це молода перспективна команда людей, яких я знаю особисто і яким довіряю. Вони декларують розвиток і дають можливість молодим людям робити зміни і втілювати своє бачення майбутнього.

– До слова, у Боратинській громаді діє дуже багато успішних проектів та ініціатив. До яких би ви хотіли долучитися?

– Мені цікаво все. Ось незабаром ми відкриваємо ще одну амбулаторію на території громади – в селі Баїв. Це буде теж велике приміщення із гарним ремонтом, хорошим оснащенням і молодим спеціалістом. Зараз у них працює філіал нашої амбулаторії. Тобто лікар приймає і консультує, але якщо потрібна якась довідка – потрібно їхати сюди. Це не зовсім зручно. Тому вже з дня на день ми відкриємо цю амбулаторію.

Згодом, після приєднання ще декількох селищних рад, у нас буде 24 населені пункти. Громада справді буде потужною, і хочеться, аби вона і далі лишалася серед перших в українських рейтингах.

– До речі, про медицину. Який відсоток жителів громади вже уклали декларації із сімейними лікарями?

– Близько 80 % уже підписаних. Це дуже потужний показник. У нас є ще двоє лікарів, які набирають декларації. Ми повідомляємо про це на сайті громади. Люди звертаються. Бо хтось ще не встиг, хтось переїжджає сюди і переукладає декларації із нашими лікарями. Це зручно – мати сімейного лікаря там, де ти живеш.



– У контексті зручності для жителів Боратинська громада може конкурувати з Луцьком?

– Мої колеги, як приїжджають у Боратин, то завжди кажуть, що у їхніх поліклініках нема стільки місця, як у нас у Боратині. Так, звичайно, таку амбулаторію з таким оснащенням у місті ще треба пошукати. Наш стадіон – конкурент "Авангарду", а будинок селищної ради взагалі називають місцевим "капітолієм" (посміхається, – К.). Садочок – це окрема розмова. Моя дитина теж його відвідувала, і я дуже задоволений. Зараз зробили ремонт із малюнками, дітям дуже подобається.

Наш голова і його команда роблять для людей набагато більше, ніж в інших громадах. У нас є освітлення на вулицях, у нас облаштовуються дороги, вулиці, не тільки центральні, але й масиви, в яких побудовані всього декілька будинків. Це все у нас роблять разом із жителями: і мешканці вкладають свої гроші, і сільська рада виділяє.


– До чого ви хотіли б долучитися?

– Я хотів би долучитися до тих проектів, які дійсно мають перспективу. А не так, щоб почати робити – а воно потім "заглохне" за відсутності фінансування чи за відсутності бажання.

Розумієте, я люблю, коли проект має своє закінчення. Коли він приносить людям радість, насолоду. Наприклад, до Дня прапора ми влаштували велопробіг. Я брав у ньому участь і як житель громади, і як лікар. Ми проїхали на велосипеді 75 кілометрів. Коли повернулися сюди – нас зустрічали гімном. За амбулаторією стояв великий екран, де показували фільм про жителів громади. Тут був такий собі автофестиваль. Це було дуже класно.

Ви собі уявляєте? На великому полі стоять автомобілі з людьми. Всі в машинах, тому що зараз карантин. Люди дивляться фільм. На екрані – пара з Новостава. Старенькі розказують, як познайомилися, як ходили в школу, як починали подружнє життя тут на Волині. Це все дуже цікаво.

Далі було щось схоже на дискотеку. На екрані були кліпи. Почався дощ, але я сидів у машині і бачив, як люди то з одного, то з іншого боку виходили з авто танцювати. Просто під дощем.

– Вам цікаві соціальний і культурний напрямки.

– Так. Бо комунальною сферою у нас опікується спеціальне комунальне підприємство. З особистою культурою людей у нас також все добре. Люди виховані, стараються не смітити, прибирати біля своїх подвір'їв. Якщо є якась толока – громадяни виходять і долучаються. У перспективі у нас буде роздільний збір сміття. Вже навіть баки закупили спеціальні і сміттєвоз.

У нас є проекти по ОТГ, де школярі почали компостувати сміття. Недоїдки з кухні, трава – вони це все компостують. А раніше це все спалювалося. Викиди тяжких металів у повітря – і люди цим дихали. Був парадокс: багато хто приїхав із Луцька до нас, бо тут екологія краща і тихіше, але коли починалися жнива і осінні польові роботи – дуже багато скарг було.

Старші люди так робили завжди: підпалили, пішли – і слава Богу, якщо ніхто не згорів. Молодше покоління ми вчимо бути свідомими. Саме діти розказують дорослим, як правильно компостувати. У громадян зароджується екологічна свідомість, і мені як лікарю це особливо важливо.



– Якщо зараз встати і пройтися вуличками Боратина, куди ви підете? Яке ваше улюблене місце тут?

– Спорткомплекс і мінізоопарк тут через дорогу. Там є два страуси, фазан, кролики. Це наш аграрій так любить природу і тварин, і громада теж любить. Люди навіть приїжджають із інших населених пунктів сюди фотографуватися.

У нас є де попити каву, спортом зайнятися, погуляти. Бізнес цікавиться громадою як місцем для інвестицій, і це можна розвивати. Ми розташовані поруч із об'їзною трасою. І тут все вже облаштоване для бізнесу. У нас з'явився салон "Фольксваген", У нас з'явився "Рестарт", який займається електронікою для автомобілів, у нас є ресторани – "Чевермето", "Алтея" і "Канна", є грузинська кухня, кав'ярні. Бізнес заходить сюди не тільки, щоб заробляти гроші. Вони роблять певний вклад у розвиток громади.

Ще, звісно, можна було би щось розважальне зробити для дітей. І Будинок культури. У нас його немає.

– Як гадаєте, є в Боратинської громади якісь ресурси, які ще не реалізовані?

– Цікаве питання. Я думаю, їх дуже багато. Але головний наш ресурс – люди. Якщо підтримувати те, що вони хочуть зробити, думаю, у нас будуть великі перспективи.

– А ви спілкуєтеся з громадою? Чого хочуть люди?

– Тісніше, ніж я спілкуюся з мешканцями громади, напевно, вже ніхто не спілкується (сміється). Саме зараз, перед школою, у нас було багато людей. Вони приходять зі скаргами на здоров'я, але часто ці розмови перетікають у розмови про громаду. Ти мусиш все вислухати. А дехто ж починає свою розповідь ще з часів війни і порівнює, як зараз тут живеться. До речі, за весь час скарг на громаду я ще не чув.

– А поза роботою? Чим ви цікавитеся?

– Поза роботою дуже мало часу вільного. Але я цікавлюся велоспортом, взимку катаюся на лижах за можливості. Веду активний спосіб життя. Сплавляюся на байдарці.

Ой, ви знаєте, у нас є секція з веслування для дітей. Там є навіть чемпіонка України з веслування на байдарці. Все ніяк туди не можу попасти. Я би навіть зі своєю байдаркою прийшов...



Біографічна довідка:

Лемчук Сергій Іванович народився 11 травня 1982 року у місті Золочів Львівської області. Одружений, батько чарівної донечки. Живе у селі Липини Луцького району.

У 1999 році закінчив ЗОШ№1 м.Золочів.

З травня 2000 року по листопад 2001 року проходив строкову службу в ЗСУ.

У 2008 році закінчив медичний факультет Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Брав активну участь в студентських наукових конференціях.

З серпня 2008 року – по серпень 2010 року пройшов інтернатуру на базі Волинської обласної клінічної лікарні як лікар загальної практики – сімейний лікар.

З серпня 2010 року по грудень 2010 року лікар загальної практики – сімейний лікар Гіркополонківської амбулаторії загальної практики.

З грудня 2010 року по сьогодні – керівник Боратинської амбулаторії загальної практики.

З 2010 року – член виконкому Боратинської сільської ради.

В 2012 році пройшов спеціалізацію з організації управління охорони здоров’я та з ультразвукової діагностики.

В 2019 році йому присвоєно вищу кваліфікаційну категорію.