«Щоб мама не знала»: військовий з Волині три роки приховував свою службу

Військовий з Волині майже три роки приховував своє перебування на фронті.

Про це розповіли у Службі звʼязків з громадськістю 23 інженерно-позиційного полку.

Віктор Григорович, старший солдат, уродженець Волині, служить у складі 23-го інженерно-позиційного полку Збройних Сил України. Йому 26 років, і він вже три роки на фронті. Віктор розповідає, що від самого дитинства його родина прищеплювала йому любов до рідного краю, де він виріс у атмосфері безтурботного дитинства.

«24 лютого 2022 року життя різко поділилося на "до" та "після", — згадує він. — До цього я мав звичайне життя: служив в Національній гвардії, працював, навчався. Але після початку повномасштабного вторгнення кожен з нас зробив свій вибір. Мої брати теж пішли на фронт: старший Сергій був учасником АТО, а середній Іван — одним з перших вступив до ЗСУ. В березні 2022 року мене мобілізували, і я почав службу в 23-му інженерно-позиційному полку.»

Після мобілізації Віктор одразу потрапив на Схід, де почав роботу з будівництва фортифікацій на Харківському напрямку. Він згадує цей час як важкий та виснажливий, але без ілюзій щодо швидкої перемоги. Віктор розповідає, як важливо було зберігати позитив, підтримувати бойовий дух серед побратимів і не давати занепадати духу.

Однак найбільше його турбувало не стільки безпосередня небезпека обстрілів, скільки можливість розкрити правду матері про місце його служби. «Я завжди говорив мамі, що перебуваю в пункті постійної дислокації, хоча насправді був на передовій. І навіть коли люди запитували, де я, мама відповідала, що я далеко від фронту. Я боявся не стільки обстрілів, скільки того, як вона це переживала», — говорить Віктор.

З початку служби він намагався оберігати серце матері від тривог, приховуючи справжнє місце перебування. Однак у грудні 2024 року, коли загинув його брат Іван, Віктор не зміг більше приховувати правду. «Це була величезна втрата для нас усіх. Відтоді я перестав брехати мамі про своє місце служби», — з сумом додає військовий.

Втрати на війні не зупиняють Віктора в його прагненні до перемоги. Відзначений нагородами за свою мужність і героїзм, він мріє про мирне небо над Україною. Він хоче повернутися до звичайного життя, створити родину і будувати майбутнє в мирній Україні, вільній від війни та страху.

Завдяки своїй відвазі, зразковому виконанню службових обов'язків і вірності Батьківщині, Віктор був удостоєний численних відзнак, включаючи президентську нагороду «За оборону України», нагрудний знак «Захиснику України», а також відзнаку 23 інженерно-позиційного полку — «Надійний захист у бою».