"Четверо — це вже маленька команда": історія буковинки, яка виховує дві двійні

Спочатку дві дівчинки, потім два хлопчики — і все це одна сім'я з Буковини. Марія Малиш розповіла, як живуть, сміються і ростуть разом дві пари двійнят. На Буковині її історія про те, що жодної хвилини тиші — але вчетверо більше любові.

Про це пише чернівецьке видання BUK media.

Віка і Ніка — десять років, Данило і Мартін — два роки. Чотири дитини, дві пари двійнят, одна сім'я. Марія Малиш із Путили каже: буває шумно, буває складно — але вона не уявляє свого життя інакше.

Коли на УЗД сказали, що буде двійня — Марія не повірила. Здавалося, лікар жартує.

"Перша реакція — здивування та величезне хвилювання. Але коли дізналися, що це хлопчики — радості не було меж. Дівчата вже є, мріяли про хлопчика, а вийшло знову двоє", - згадує Марія з посмішкою.

Єдине, чого боялася — що буде важко. "Просили у Бога, щоб тільки були здорові".

Чоловік був на війні понад рік. Марія каже — було складно, але завжди вірила, що все буде добре. Коли народилися хлопчики, він уже служив у Чернівцях — допомагав по можливості.

"Не знаю чому, але я завжди думаю, що то через те, що чоловік воював. Він ще до війни казав, що хотів би хлопчика — і Бог так і дав. І навіть два", - каже вона.

Четверо дітей — це окремий світ зі своїми правилами і ритмом.

"Не завжди легко, але діти — це найбільше щастя. Ми якось справляємось, вже є свій ритм. Четверо — це вже маленька команда. Буває шумно і складно, але й дуже весело", - розповідає Марія.

Рідні допомагають, коли є можливість. Але в основному справляється сама.

"Дівчата дуже люблять братиків. Ми вже жартували, що добре, що два — а то б сварилися над одним", - сміється вона.

Попри те, що двійнята схожі зовні, характери - різні.

"Ніка спокійна та врівноважена, більш відповідальна. А Віка любить фізичну активність, вона цілеспрямована і трохи вперта. Але обидві дуже щирі і добрі", - каже Марія.

Хлопчики теж вже показують характер. "Мартін любить забирати іграшки у Данилка, а він вже знає — і віддає сам. Данилко більш спокійний, але любить, щоб з ним хтось грав. Хлопців не можна залишати — бо вони обов'язково щось витворять".

Плутанина — невід'ємна частина життя з двійнятами. Дівчаток, коли були зовсім маленькими, навіть позначали якось, щоб розрізняти. З хлопчиками простіше — розпізнавали по волоссю: у Данила воно було трішки темніше.

Хоча й тут бувають курйози. "Після стрижки іноді теж треба придивитися", - сміється Марія.

А одного разу переплутала синів у церкві. "Пішли до причастя, кажу ім'я — а священник каже: такий вже був. Трохи смішно було".

Марія одягає двійнят однаково — це вже традиція. Дівчата, хоч і підросли, самі обирають собі одяг, але хочуть неодмінно однаковий.

Звичайний день Марії починається о 6:30. Спочатку сніданок для дівчаток, школа, потім — сніданок із хлопчиками, прогулянка і сон. Поки малі сплять — хапає час на домашні справи.

"Дівчата йдуть після школи на співи, а вже звідти ми з хлопцями їх забираємо. Потім уроки, вечеря і сон", - розповідає вона.

Буває по-різному — десь легко, десь важко. Але Марія каже: ніколи не було думки, що не впорається.

"Я ще коли народилися хлопчики, знала, що буде важко — тому максимально себе налаштувала. Коли дивлюся на дітей — вони дають мені сили рухатися далі. І є віра, що все це не дарма і все буде добре", - каже Марія.

Діти дружать, сперечаються, миряться — і знову разом. "Я вчу їх підтримувати одне одного і бути командою".

У сім'ї Малиш щастя не ділиться — воно множиться.

РЕКЛАМА