15 волинських сіл з дивними назвам

Багато назв сіл та міст викликає подив і навіть посмішку, але кожен топонім має своє походження, деколи, не таке очевидне як здається.

Видання Хроніки Любарта спробувало простежити походження чудернацьких назв сіл.

Хотешів

Назва поселення в Камінь-Каширському районі фіксується в історичних джерелах уже з середини ХVI століття. Ідентичний відповідник відомий у Чехії (Chotĕšov). Білоруси мають село Хотєшино, а на Рівненщині поблизу містечка Рафалівка існує мікротопонім Хотецька гора.

В основі назви «Хотешів», як виявляється, лежить пестливе чи зменшувальне імʼя Хотеш (співвідносне з болгарським Любеш, Братеш, Милеш, польським Яреш і Любєш).

Оса

Здавалося б, нічого складного – в поселенні літало чимало кусючих комашок – ос, тому й село так назвали. Та науковці вказують, що одна із фіксацій цього населеного пункту на Ковельщині за 1659 рік «A Omelian z Ossey…» свідчить про архаїчну діалектичну назву рослини осики – «оса». У Білашеві Ковельського району Осою називається поле, у Рокитнівському районі існує урочище Під Оси, на Рівненщині місцеві жителі ходять по ягоди й гриби до лісу Осигори. Назва села Оса стоїть в одному ряді із такими «деревними» волинськими топонімами як Липа, Береза, Осина, Верба.

Печихвости

Назва поселення в Горохівському районі має співзвучний аналог на Львівщині. У писемних джерелах те село знане вже з першої половини ХVI століття. Може бути розшифроване як множинна форма від глузливого прізвиська «Печихвіст», співзвучне із «Печивода» (село Печиводи на Хмельниччині). Подібними є прізвиська Pieczygroch (Печигорох), Pieczymleko (Печимолоко), Pieczymucha (Печимуха), де перша частина слова – наказова форма «пекти».

За місцевими переказами, назва села походить від того, що в часі боротьби із монголо-татарами тутешні жителі придумали метод боротьби з ворогами: привʼязували бикам до хвостів факели, худоба зо страху бігла вперед, розганяючи ординців. Услід за биками йшли селяни, завдаючи монголам остаточної поразки.

Могло бути і так: на території поселення переганяли волів, підпалюючи їм хвости, аби вони швидше рухалися. Тими теренами в часі ХVI – ХVIII століття худобу провадили на центральноєвропейські ринки Шльонською дорогою до Силезії.

Кукли

Найраніша відома згадка про село на Маневиччині – 1559 рік. У той час воно входило до складу великої земельної власності знаного князівського роду Чорторийських. Стосовно походження назви, то найвірогіднішою видається версія про бурʼян «кукіль». Припускають, що стосунок сюди може мати литовське слово «koklis» (kokliai), що означає «кахля» (кахлі).

Кукуріки

Це село у Старовижівському районі налічує більше чотирьох сотень літ. Місцеві перекази розповідають, що люди, які жили на означеній території, були вільними: де хотіли, там худобу пасли, рубали ліс, обробляли поля, будували власні оселі.

Першим на цих теренах існувало село Рудня. Його у подарунок отримав якийсь небагатий пан. Він одразу ж зволів підпорядкувати собі волелюбний і працьовитий сільський люд. Селяни, ясна річ, тому противилися. Край села протікала й досі протікає річка Вижівка. За нею – бідні піщані ґрунти, ліси й небезпечні болота. Відтак гордих і непокірних мешканців пан виганяв за річку із словами: «Покукурікаєш на волі, спробуєш вижити! Зрозумієш, що пана треба слухати!». Відтоді, подейкують, і зʼявилося село із цікавою назвою.

Бабаці

Відносно молоденьке село (перша згадка – ХХ століття) в Любомльському районі в основі своєї назви має прізвище «Бабаць» – родини першопоселенців на локації.

Нуйно

Перша згадка про населений пункт Камінь-Каширського району датована 1463 роком. Тоді воно було власністю князів Санґушків й іменувалося «Нюйном».

«Ну!» і «Но!» як вигуки під час перегону волів торговими шляхами також могли стати причинком до виникнення такої назви населеного пункту.

Місцеві жителі жартома примовляють, що здавна в селі не було чим зайнятися, було нудно. А вже звідси, дещо перемінено, населений пункт почали іменувати Нуйном.

Гуменці

Імовірно, топонім повʼязаний із грецьким словом «ігумен», тобто настоятель чоловічого монастиря. Вірогіднішою вважають повʼязаність із староукраїнським словом «гумно» – місце зберігання й обмолоту зернових. Скошений хліб везли до панського сховку – гумна на тік, іншими словами. Звідси, вочевидь, і назва села в Любомльському районі.

Бобли

Історичні документи початку ХVI століття фіксують село під назвами «Болби» чи «Бовбли». За місцевою оповідкою, на тих землях здавна висаджували боби, на болоті росла лоза, з якої дерли лика й виготовляли взуття – постоли. Село на Турійщині спочатку іменували Бобликом, потім його стали називати Болбами, і, врешті – Боблами.

Авторитетний дослідник назв населених пунктів Волині Віктор Шульгач зауважує, що імення села походить від антропоніма «Болоболъ». Цим давнім українським словом позначали базік, торохтіїв, любителів говорити дурниці, теревенити, або ж – говорити нерозбірливо.

Навіз

Одне із волинських сіл у Рожищенському районі, відоме від початків ХVI століття і має вкрай натуралістичну назву. Навіз – гній, що його використовують для удобрення ґрунту. Природнє добриво насипали на віз, запряжений кіньми, потім везли на поле. Звідси, можливо, і назва.

Сушибаба

Назву села в Турійському районі трактують за трагічною легендою. У часи монголо-татарської навали одна із місцевих мешканок сховалася від небезпеки у дуплі дерева. Вилізти звідти нещасна жінка так і не змогла. Там померла, засушившись.

Хорохорин

Одна з перших згадок про село Хорохорин Луцького району зафіксоване у 1552 році. В основі назви – чоловіче імʼя Хорохора.

Семантика цього імені може трактуватися від слова «хорохоря» – задерикувата людина, хвалько, чи «хорохора» – розкудлана курка. Звідси «хорохоритися» – триматися чванливо, задаватися, настовбурчуватися (коли йдеться про пірʼя птахів). Білоруське слово «хыряхоня» означала людину, котра прихорошується, аби звернути на себе увагу. Тому, імовірно, «хорохора» означало «красивий».

Раймісто

Легенда повʼязує милозвучність сільського імені в Рожищенському районі з героїчним вчинком. Добрячих клопотів місцевому населенню завдавали монголо-татари. Якось побачивши, що на горизонті чорніють постаті ворогів, один чоловік почав збирати людей, аби порятувати їх.

Селянин знав стежину на один із острівців, які були розкидані посеред болота. За ним потягнулося чимало люду. Так і врятувалися. Вийшовши із схованки, бідаки побачили, що їхні оселі повністю спалені. Тому повернулися туди, де врятувалися. Там і отаборилися. Острівець, що в часі небезпеки став для них рятівним прихистком, згодом назвали Райським містом. Згодом назву дещо скоротили, і сталося Раймісто.

Мерва

Досить часто на Горохівщині вживають фразу «мерву робити» чи «там мерва була». Такими словами означують якусь глобальну негативну подію, природню негоду як-от затяжний дощ чи руйнівний для городніх культур град. Поміж тим слово «мерва» відоме в українських (поліських) говірках у значенні «земля, розмʼякшена водою», «грузьке, хитке болото», «калюжа, в якій валяються свині». Співзвучне білоруське слово означає «драглисте болото», чеське mrva – «гній». Тож поселення могло отримати таку назву у звʼязку із особливостями місцевого ландшафту.

Гупали

Село на Любомльщині в основі своєї назви має прізвище Гупало у множинній формі. Воно походить від гупати – «тупати, стукати ногами». Близькими за формою є прізвища Покотило, Пукало, Недбало, Невідало та ін.