«Снаряд пролетів наді мною», - військовий з Волині розповів про двобій з ворожим танком

Учасник АТО з Волині Василь Тарасюк, який став за життя Героєм України, розповів, як він зустрівся з ворожим танком.

Про це він розказав у інтерв'ю виданню "Цензонр.Нет".

Нагадаємо, нещодавно Петро Порошенко нагородив Василя Тарасюка орденом «Золота Зірка».

"Я, як завжди, обходив позиції. У мене їх було п'ять. Почався мінометний обстріл, - згадує про то день військовий. - Це була вже звична справа. Я сів, поговорив по телефону. Наче притихло. Підійшов до крайньої позиції, де в мене був підготовлений станковий протитанковий гранатомет (СПГ, ще хлопці називають його сапог), тому що там танк неодноразово розбивав наші позиції. І ніяк не можна було дати адекватну відповідь.

Прийшов туди. Чую – щось гуде. Дивлюсь в бінокль – прямо на нас виїжджає танк Т-72, на ходу закриваючи люк. Чотириста метрів до нього було. Пушка направлена прямо на позицію "Орел", а я був трошки правіше. У мене загорілися очі – я ж давно його чекав. Від цього танка постраждали двоє моїх хлопців – вони до цього часу ще лікуються. Друга-перша група інвалідності буде у кожного... Тому злість була велика.



СПГ стояло направлене на ту точку, звідки він виїжджав. Після першого танкового пострілу я влупив по ньому, щоб перевести вогонь від "Орла". За день до того мінометними уламками посікло приціл СПГ, тому я працював з механічним прицілом, без оптики. Моя граната лягла прямо перед танком.

Екіпаж танку, побачивши, що по ньому ведуть вогонь, зразу направив гармату в нашу сторону і вдарив по нам, але не точно. Це дало мені час перезавестись. І я вже поцілив по ньому. Він задимівся так, що його не видно було. Я знову перезарядився, встиг і навестися. І тут мені дуже близько прилетіло у відповідь. Я якраз голову підняв і бачив, як танковий снаряд пролетів наді мною і ліг в посадку. Я вдарив. Знову граната лягла поряд з танком. Стрьомнувато тоді мені було. Бо він на тебе дивиться, а ти на нього.

Окрім того, хлопець зазначив, що дуже розізлився, коли не зміг точно поцілити.

"Думав: якби приціл був оптичний, кожний постріл був би точним. Знову стріляю і – попадаю. Задимівся! Я хотів закріпити результат. Навівся, зробив постріл – не спрацювала граната. Злість була шалена. Я її витягнув, вставив. Тільки робити спуск, як танковий снаряд прилетів прямо в мою позицію. Я прийшов до тями вже в посадці. Мене віднесло на десять-п'ятнадцять метрів. Повний рот землі, за пазухою земля, в штанях..." - розповів військовий.

У той час військові були в укритті.

"Я відразу їх всіх відправив. Один тільки мені підносив гранати. І то – підніс – і в бліндаж..." - розказав Василь Тарасюк. - На підсвідомості я розумів, що треба сховатися, почав бігти, але зовсім не в ту сторону. Поки це зрозумів... Впав в траншею. І ось там вже розумію, що зі мною погано. Права сторона обличчя починає запливати, але я ще хапаю радіостанцію, викликаю "Орел".



Хлопці мені говорять: “З того боку чуємо перехват: “Броня подбита, возвращаемся под мост”. Після того, як танк мене вдарив, більше і не стріляв. Покотився потрошку, бо був підбитий і димів, під міст. Більше він з того місця не виїжджав.

Після того я ще півгодини був на позиції. До мене не могли під'їхати, бо почався мінометний обстріл.

Не злякався військовий і важких поранень, які отримав в бою.

"Мене ударило кумулятивом від ударної хвилі. Поламало череп, почався крововилив. І ротом, і носом, і вухами йшла кров, лице повністю запливло, я не бачив лівим оком, а праве запухло. Мене вивезли в Авдіївку на стабілізаційний центр, потім у Покровськ. Ті півгодини, поки мене не могли забрати, я навіть не пам'ятаю. Непритомний був. Потім вертольотом доставили у Мєчнікова.

Там реально не лікарі, а Боги. За тиждень я почав ходити. Телефонував до хлопців – танк більше не виїжджав. І до цього часу танки не працюють по "Орлу". Всі наші позиції залишилися за нами, ми не покинули жодну", - згадує військовий.

Про свою нагороду Зірку Героя України військовий зазначає, що вона належить не тільки йому, а й всім тим хлопцям, які були з ним в бою.



"Вона не моя – а всього нашого підрозділу. Вона – для моїх хлопців. Вони всі раділи за мене. Для мене це було визнання того, що ми робимо разом. Немає офіцера без солдатів. Ти сам нічого не зробиш. І так само солдати дивляться на тебе, коли іде бій, вони хочуть бачити, що треба робити, як робити" - каже Василь Тарасюк.

Розповів військовий, що його батьки дізналися про нагородження з телевізора.

"Я сказав їм, що буду на параді. І вони почули моє ім'я вже під час трансляції. Наступного дня до них у гості приїхали журналісти каналу ICTV, знімали сюжет, то мама плакала, як завжди. У мене є ще дві старші сестри. Вся моя родина за мене дуже рада", - поділився враженнями військовий.