Пекло «Шерідану»: пенсіонерка влаштувалася кухарем в луцький бар і через це мало не вмерла

Сімдесятирічна Тамара Костянтинівна з Липин давно думала, як би знайти підробіток. Якось цієї зими проходила на Центральному (Старому) ринку повз бар «Шерідан» і натрапила на оголошення на дверях: «Потрібен кухар». Років десять тому вона працювала кухарем у барі «Корчма». Люди йшли посмакувати її страви, хвалили. Але там змінились господарі, тож довелось розрахуватись. І ось нова можливість. Але одразу влаштовуватись на роботу не пішла. Та коли навесні знову побачила знайоме оголошення, твердо вирішила: «Спробую».

ПОЗАВЧОРАШНЄ ПЮРЕ І ЗРАЗИ З ЛИСТКІВ КАПУСТИ, ЯКІ ВИКИДАЮТЬ БАЗАРНИКИ

Попрацювала в травні три дні. Ні медичної книжки, ні дипломів жодних господарі не вимагали. Спитала про оплату, то їй відповіли: «Будемо вважати, що це ви стажувались. Через тиждень приходьте вже з медкнижкою на зміну». Пообіцяли платити 600 гривень за тиждень: по 100 за кожний робочий день з вівторка по неділю. Звісно, без офіційного оформлення. Працювати із 7.30 до закриття базару – 16-ї чи 17-ї, коли як.

Прийшла у вівторок, як домовлялись. Тільки готувати їй майже нічого не довелося. Кажуть, що інший кухар наварила-насмажила, те й продавайте. Мусила продавати.

– Я, по суті, працювала більше прибиральницею, ніж кухарем, – згадує Тамара Костянтинівна. – Старалася, вимивала всі кутки. Миколаївна, власниця бару, казала, що працюю добре. А їжі в тому барі практично ніхто не замовляє. Приходять здебільшого сто грамів випити. Коли ж хтось закуски захоче, то їм відбивну, посмажену на минулому тижні, в мікрохвильовці нагріють, то котлети з напівфабрикатів запропонують, то картопляне пюре позапозавчорашнє підсунуть, то зрази, в яких всередині не капуста, а верхні листки, які зазвичай продавці викидають, покришені й стушені.

Якось перестріла Тамару Костянтинівну одна її знайома, яка на базарі торгує. Дізналася, що та в «Шерідані» працює, і каже: «Як ви сюди потрапили? То не вашого рівня заклад. Тут кухарі довго не затримуються, оголошення на дверях навіть не знімають». Пенсіонерка вже й сама побачила, що то не та робота, на яку сподівалась. Але ж свіжу копійку в сім’ю принести хочеться.

"А ВИ ХОЛОДИЛЬНИКА НЕ ЗАКРИЛИ..."

Одного дня господарі їй сказали, що завтра будуть перевіряльники. Тамара Костянтинівна халата звечора випрала, напрасувала – готувалась. А вранці почула: «Зніміть. Коли зайдуть, скажете: «Ну все, Катю, я пішла, бувай». Буцімто ви моя знайома, провідати заходили». Так і зробила. Коли дійшло до оплати, їй за той день 100 гривень вирахували. Погодилась, все ж неповний день працювала.

Через тиждень – знову до роботи. Та коли прийшла у вівторок, їй сказала кухар, яку мала змінити, що працювати знову буде вона. Мовляв, їй наступного тижня потрібно буде особистими справами зайнятися. «Не могла подзвонити, попередити? – не то спитала, не то ствердила Тамара Костянтинівна. – Мені ж в Липинах за півтора кілометра до маршрутки йти». Але опустила голову і пішла додому.

Вийшла наступного вівторка. Відпрацювала п’ять днів, ще один залишився. Аж тут підходить до неї Павло, чоловік доньки господині (вона в барі теж працює), і заявляє: «Катя сказала, що цієї неділі ми вам зарплати не даємо». «Чому?» – «А ви холодильник не закрили, то в нас продуктів на 402 гривні зіпсувалося». «Коли?» – «Та ще два тижні тому, як працювали». «То чому ж ви зразу не сказали, не подзвонили мені?» – «А ми телефону вашого не знайшли».

– Не може такого бути. Але якщо навіть не закрила, то я ж перша з роботи йду, а вони залишаються, – розповіла Тамара Костянтинівна газеті «Волинь24». – Вони ж у холодильник молоко, ковбасу, інші, куплені додому продукти, кладуть. А мене зробили винною.

Менше з тим, Тамара Костянтинівна перепитала: «Що ж тепер робити?» «Рішай сама», – відрізав Павло.

Жінка хутко побігла в м’ясний відділ, купила 700 грамів вирізки, кілограм котлет-напівфабрикатів, пообіцяла наступного дня з дому кабачків, картоплі, відро малини принести, щоб збитки покрити. Та їй збитки порахували за ціною готових страв, а відмінусували тільки 200 гривень повернення. Каже Павло: «Щоб отримати 750 грамів соку, потрібно 5 літрів малини».

– А самі якусь бурду продають, водою розведену, стверджують, що то сік домашнього приготування, по 10 гривень за склянку, – розповіла Тамара Костянтинівна. – Ціни в них космічні: картопляне пюре – 35 гривень, смажені кабачки – 35 гривень за порцію, горщики (там одна картопля й капуста, м’яса й близько нема) – по 75 гривень, сто грамів горілки – 24 гривні. На полиці стоять пляшки зі справжніми напоями відомих брендів, а наливають спирт розведений. Дистрибютори з лютого до них ходять, щоб оплатили те, що взяли під реалізацію. А їм відповідають: «Бачите, ніхто нічого не купує». Клієнтів тут обважують і обраховують. Сама бачила, як Миколаївна важила дві відбивні. Вага показала 303 грами. «Вони великі, буде півкілограма», – сказала господиня. А ті відбивні – то лише тоненька плівочка м’яса, а зверху кляр на півсантиметра, мені навіть не довіряли їх смажити, бо могла не так, як їм треба зробити.

...І ВТРАТИЛА СВІДОМІСТЬ

Як почула Тамара Костянтинівна, що все, що вона придбала і мала з дому принести, оцінюють загалом тільки у 200 гривень, розсердилась і – в двері. Та відійшовши трохи, згадала, що забула в барі телефон. Повернулася. І тут їй стало зле. Втратила свідомість.

Лікар «швидкої», що прибула на виклик, привела до тями, виміряла тиск: 170/120. Повезли в Луцьку районну лікарню. Виміряли там: уже 220/120. Шпиталізували. Через стрес цукор в крові підскочив до 15 ммоль/л, хоча на діабет раніше не хворіла.

Її донька коротко описала схему, яку використовують власники «Шерідану» для обману найнятих працівників, у «Фейсбуці». Цей пост передрукувало інтернет-видання «Волинь24». Коли ж донька пішла вчора, щоб отримати за маму бодай 400 гривень, то почула: «Піши опровєрженіє, іначє дєнєг нє палучішь».

Лякали «крутими» знайомствами. Та вона з мамою вирішила: грець з ними, тими грішми, хай люди знають, як їх дурять. І дала згоду на цю публікацію.

Святослав ЛЕСЮК. (газета "Волинь24" №5 від 12 липня 2017 року)