Остання крапочка - для своєї дівчини. Зворушливі спогади про загиблого лучанина Максима Гринчишина

Символічно. У дні, які від 2014-го назавше будуть для України позначені смутком, смертоносна куля снайпера десь під Авдіївкою забрала у засвіти Максима Гринчишина.

Звичайний луцький воїн. Але тим і незвичайний. Був особливою людиною. З тих, хто гідно несе на своїх плечах цю страшну війну. З тих, хто кинувся в пекло АТО добровольцем. Завдяки кому вся Україна піднялася з колін перед білим світом і показала, що може протистояти найсильнішій армії.

Його знають, чи не всі волинські волонтери. І не тільки волинські. І не лише волонтери. Й найперше кажуть, що був Максим Гринчишин - справжнім. Воїном. Чоловіком. Українцем. “Дякую, що був...” - пишуть йому. Ще одним портретом з чорною стрічкою більше...

"Волинь24" зібрало спогади та зворушливі слова про Максима Гринчишина від людей, з якими його звела Доля.



ЗАХИЩАВ НЕ “З ФЕЙСБУКА”

Життя лучанина Максима Гринчишина обірвалося десь поблизу Авдіївки на Донеччині 19-го лютого. Прицільним пострілом ворожий снайпер приніс Україні чергову втрату.

Максиму було 37 років.

Як розповів директор 9-ї луцької школи (де вчився Максим) Олександр Дубина, він був хорошим учнем. Навчався переважно на п’ятірки. Поки Україну не застала війна, Гринчишин працював на підприємстві “Євро-Дек”.

У зоні АТО він із 14 серпня 2014 року. Був мобілізований Луцьким військкоматом, хоча друзі кажуть, що війна - то Максимів добровільний вибір. Не уникав. Не шукав приводів захищати країну “з Фейсбука” чи “з дивану”.

Пройшовши навчання у Старичах на Львівщині, на Сході Максим Гринчишин служив командиром зенітно-ракетного взводу 1-го механізованого батальйону 72-ї ОМБР. Після демобілізації підписав контракт і продовжив службу. Чим ще раз підтвердив: бачив себе воїном, хоча до війни вів абсолютно мирне життя.

Очевидно, “озвалися” гени. Дід Максима був військовим. І багато що у його вчинках, поведінці та навіть звичках вказувало на те, що якийсь духовний вишкіл у цього лучанина таки був неабиякий.

“Максим був на передовій невизнаної війни... Він був моїм зведеним братом... Моя мати давала йому захисну молитву, та молилася за нього, - розповідає Надія Навроцька. - Ще декілька днів тому вітав мене з днем народження. Я бажала йому у відповідь... Останній його веселий смайлик виявився прощальним”.

Удома в Максима лишилися батьки, сестра, племінники, кохана.




“ТАКІ НЕ ГИНУТЬ, ТАКІ ПРОХОДЯТЬ УСЮ ВІЙНУ І ВИХОДЯТЬ З НЕЇ З НАГОРОДАМИ”

Дуже часто спілкувалася із Максимом Гринчишиним на теми військової справи та волонтерства лучанка Тетяна Должко.

“Ми з ним познайомилися у схроні "Поліських партизанів”. Була така волонтерська організація. Хлопці йому допомагали. Споряджали. Я долучилася теж. Це 2014 рік. Найперше допомогала йому з картографічними матеріалами. Обговорювали карти, він знав багато нюансів, багато чому навчив мене. Потім співпрацювали по тактичному спорядженню, оснащенню для зброї (приціли та інше). Він мав просто нереальний багаж знань фактично з усіх сфер. Не знаю, хто він за освітою, але орієнтувався і в медицині, в картографії, і в характеристиках зброї, в юридичних питаннях...” - розповідає вона.

Тетяна Должко згадує випадок, коли Максим Гринчишин демобілізовувався і зателефонував їй. Мовляв, має “комору різного спорядження”, яке надавали волонтери, хоче, аби воно слугувало тепер іншим бійцям. Вирішли передати його по лінії фронту тим, хто реально воював, бійцям з інших бригад.

“У нього справді не пропадала жодна річ. Він з повагою ставився до роботи волонтерів. Якщо у якомусь спорядженні вже не було нагальної потреби, він передавав його іншим. Завжди відкритий, нереальний співрозмовник. Ми завжди до нього зверталися, бо він мав відповіді на всі питання”, - каже волонтерка, а нині уже й сама захисниця, що присягнула на вірність державі, Тетяна Должко.

Утрата такого професіонала - це насамперед втрата для армії, кажуть волонтери. Бо Максим був справжнім воїном, стовідсотковим.

“Справжній солдат - це про нього. Він ніколи не був байдужим до своєї важкої чоловічої роботи-захищати рідну землю. Макс завжди горів тим, що робив. Тюнинг, постійне вдосконалення, доведення заліза до ладу-оце все була його тема. Він був крутий армійський спец. А ще Макс був цікавий співрозмовник, очевидно начитаний, ерудований, інколи несподіваний у висновках... Макс-був! Пам’ятайте про Макса...” - залишив сумний запис у ФБ випусковий редактор програми "Вікна-новини" каналу СТБ Олексій Висоцький, який спілкувався із Максимом Гринчишиним на дорогах війни.

“Такі не гинуть. Такі проходять усю війну і виходять з неї Героями. Ця втрата - як удар у спину”, - стримуючи сльози, зазначає Тетяна Должко.

Він не вийшов. Він пішов Героєм.



“Я НЕ ДУМАЛА, ЩО ТО ЙОГО ОСТАННЯ КРАПОЧКА..."

Волинська волонтерка Любава Казмірчук розказує про Максима, ковтаючи сльози. Болить, як нікому.

Вони познайомилися трохи більше двох років тому. Коли вона пакувала гостинці воїнам в АТО, за звичкою вкладаючи в посилочки папірці зі своїми віршами...

Можливо, на один із таких згодом і озвалося Максимове серце.

“На війні він був як риба у воді. Постійно цікавився різними військовими питаннями. Він увесь час щось намагався вдосконалити з того забезпечення, яке надає армії держава. Любив виготовляти якісь там деталі. Робив справді унікальні речі. Ми всім волонтерським складом йому постійно шукали щось.

У серпні пішов на війну добровольцем. І постійно, до останнього, марив передовою. З такою активністю хотів захищати землю свою. Якось я жартома йому написала, що ми “дійдемо до Москви”, а він мені серйозна так відповів, що чужого не хоче. Специфічно реагував на такі жарти. Мовляв, не прийшов на війну, щоб щось у когось відбирати. Такою благородною, хорошою людиною був”, - розказує про Максима Любава.

Каже, не міг халтурити. І зовсім не вмів лукавити. Сьогодні кохана Максима Гринчишина згадує, що той завше говорив прямо і відверто про все. В усьому був справжнім. Колеги по службі мріяли бачити Максима ...кухарем, бо той відмінно готував. Знав життя “на смак”, видно. І хоча армія - середовище брутальне, у спілкуванні з нею ніколи, каже Люба, він не дозволяв собі “міцного слова”. Залишився чоловіком.

“Ми часто йому надсилали книги, професійні журнали про військову справу. Як командир підрозділу намагався своїх хлопців чомусь навчити. На сто відсотків віддавався війні. Його колектив, до речі, постійно підтримував колегу, а на фронті командира, всім необхідним”, - згадує дівчина.

За жахливою іронією долі Максим обіцяв Любав найближчим часом приїхати у відпустку. Чекала як ніколи.

В останні дні його життя, каже Любава, Максим був в Авдіївці.

Його величезне почуття відповідальності змушувало завжди відписувати на повідомлення. З коханою найчастіше спілкувався через “Фейсбук”. Якось, розуміючи, що іноді відриває коханого від важливих справ (бо він же мусить відписати), Люба запропонувала у разі зайнятості відповідати ...крапкою.

“Я йому сказала: “Ти просто крапочку постав, як не можеш. І я буду знати, що все гаразд”. Коли в Авдіївці було гаряче, Люба отримувала такі крапки. А вже згодом - слова. Але він обов'язково відписував.

І цього разу вона чекала. Однак так склалося, що останнє Максимове повідомлення - крапка.

Яка, як виявилося, означає більше тисячі слів...



“ЖИВИЙ-ЗДОРОВИЙ. І В БАЛАКЛАВІ”. ВАШ МАКСИМ ГРИНЧИШИН.

“Запам’ятала, як він написав нещодавно: “Ті, хто думає про інших, велика ймовірність, що повертаються додому в ящику”. Багато чого не розповідав мені про війну. Але друзям завжди писав: “Живий-здоровий. І в балаклаві”, - згадує Любава.

Оце “в балаклаві” стало Максимовим коронним. Фразою, за якою його пам’ятатимуть друзі та знайомі.

Одне з останніх фото, яке військовослужбовець надіслав коханій, він заборонив їй оприлюднювати у соцмережах.

Свої важкі прощальні слова Любава проілюструвала саме цією світлиною. Там Максим (чомусь особливо уважний до неї останнім часом) символічно підняв руку.

Чи то вітається, чи то прощається.

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото із соціальних мереж.

P. S. 21 лютого Максим Гринчишин “повернеться” додому, до рідного Луцька. Волинь прощатиметься із воїном наступного дня. Поховають лучанина на Алеї почесних поховань у Гаразджі.

Вічна пам’ять Героєві!..


Передрук заборонено.