«Чайник» в кросівках», – Людмила Яворська. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ

Герої проекту #змінисьабозвільнись починають звітувати. Нагадаємо, семеро людей пообіцяли протягом 21-го дня робити «щось», аби виховати у собі нову і корисну звичку. «Щось» визначив жереб. 

Черга підсумовувати зроблене за Людмилою Яворською. Їй випало щоранку – незалежно від погоди та настрою – виходити на ранкову пробіжку.

Майте на увазі, що за щоденними враженнями учасників проекту можна стежити на окремій сторінці у Фейсбуці.

* * *

Моє «з понеділка» – мабуть, найбільш класичне. Ну, хто не обіцяв собі точно-точно з понеділка почати бігати?

Я обіцяла. Останніх років десять обіцяла. Серйозно, аргументовано. Навіть кросівки біля ліжка ставила. Ех, немає вже тих кросівок, а правильний «понеділок» так і не настав.

Точніше – не настав би, якби не задумка колег і не правильно витягнутий папірець…

* * *

День перший. Будильник. На автоматі натягую спортивні штани (зразка року так 1998 – новіших просто не знайшлося), кросівки, куртку, шапку і шарф. Бачила вчора в фільмі: жінка бігала в зимовому парку саме так вдягнута. На всяк випадок взяла і рукавиці – найтепліші, які були в хаті.

Знала: треба швидше вибігати, ніяких там правильних розминок-зарядок. Бо щойно проснуться мої мізки – вони знайдуть тисячу і один аргумент, чого лягти назад в ліжко. Заболить живіт. Прибрешу, що бігала: ніхто ж не перевірить. Ще п’ять хвилиночок і побіжу… Стоп. Свідомо – просто свідомо не включала голову, поки не опинюсь на вулиці.


* * *

6.00 ранку. Мінус десять. Біжу рідною безлюдною Гулака-Артемовського.

За кутком гавкає собака. «Цей – прикормлений», – оцінюю розклади, і все ж повертаю в сусідню вулицю.

Метрів двісті-триста і розумію: ота чувіха з вчорашнього фільму, яка бігала в парку – поняття не має, як вдягатись на пробіжку.

Вся мокра, захекана, соплі з носа, кросівки жмуть… шкарпетки ж теж – на всяк випадок, найтепліші…

Клянучи себе, що не відкрила в інтернеті якийсь елементарний «біг для чайників», маю насправді турботи більш нагальні: куди бігти? як не розлягтися посеред слизької вулиці? і – чим відбиватися від собак?

Отож, моя перша порада «чайникам» від «чайника»: одягайтесь вдвічі легше, ніж вам це здається розумним! А взувайтесь – ідеально комфортно! Навіть, якщо в голову приходить думка типу «ай, що там кросівки, які муляють? – я на 12-сантиметрових шпильках весь день у Львові проходила!» – забудьте цю героїчну історію, і взувайтесь комфортно!


* * *

Порада №2: продумайте наперед, куди будете бігти. Якщо це – ранок і темно, краще, хай це буде знайома місцина. Бо починати кар’єру бігуна, коли серце і так бомкає як дурне, за умови, що воно ще й час від часу буде тікати в п’ятки… ну, геть неправильна стратегія. Перевірено)

Але оскільки я була змушена включити голову тільки на вулиці, проблема маршруту виникла в процесі.

Живу в районі вокзалу, тож найрозумнішим видалося бігти на «Авангард». Радісну емоцію «О, тут відчинено!» за кілька секунд змінила розчарована – «О, тут стільки снігу»…

Одним словом, абсолютно не знаючи, що правильно і як люди бігають взимку, мусила прикинутись (сама перед собою, бо на стадіоні – ні душі), що все – так і заплановано, і я звично прибігла намотати кілька кружочків.


* * *

Скільки саме кружочків, звісно, я теж поняття не мала. Відштовхувалась від типового слов’янського «що, слабо?» і прикинула, що цифра «5» – якась така оптимальна.

Ну, спитає хтось: «І як?». А я така: «Нуууу… на стадіоні п’ять кіл пробіглася… слизько, незручно», а по реакції співрозмовника можна буде вже прикинути, чи виправдовуватись, що така хілєнька, чи то насправді – непоганий результат…


І досі не знаю, що там радять експерти, але як «чайник» з мінімальним досвідом тепер знаю точно: 5 кіл на «Авангарді» плюс 2 км дороги туди і назад – це ДОХЄРА! Не робіть такого… Звісно, якщо не хочете потім тиждень задом спускатися по сходах… а стадіон зненавидіти так люто, що заріктись туди йти навіть, якби з концертом приїхала улюблена Пінк…

І чотири кола, які були наступного дня – теж не робіть…

І взагалі – не робіть для статистики.

Виключіть додатки в телефоні, які намалюють і маршрут, і км, і калорії… Якщо, звісно, вам треба не суха статистика, а мінімальне розуміння, що ви не дебіл в кросівках в мінус десять… а людина, яка любить себе і просто трошечки хоче вийти із зони комфорту, щоб… (тут має бути – плюс власна мотивація).

Тож, порада № 3: Виключіть понти. Включіть плеєр з улюбленою музичкою, біжіть і дивіться навколо: порожній сонний Луцьк – нереально гарний!


* * *
ЧИТАТИ ТАКОЖ:«Мій перший був чорним…», - Іванка Сацик. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ

Тиждень закінчила із суттєво нижчими показниками, ніж стартувала. Двадцять хвилин і два кілометри – цього мені поки більш, ніж досить.

У звичні вихідні звична я сто відсотків придумала б відмазку, чого «спригнути». Але єдина слабинка, яку собі дозволила - прокинутись не в 6.00, а в 7.00 (до речі, не дуже вдале рішення, бо о 7.00 вже повним ходом вулицями гасають автівки, а від того дихається менш приємно).

* * *

Бігаю тепер вулицями (ніяких стадіонів! оті всі кола - може, і спорт, але точно - не мистецтво). Базовий маршрут: Гулака-Привокзальна-Перемоги-Гулака.

Головним корегувальником маршруту є погода і луцькі комунальники, які, може, так-сяк і прибирають проїжджу частину, а от тротуари... то ожеледиця, то море... За цілий тиждень - жодного дня із сухими комфортними доріжками.


В останній день першого тижня з приводу першого мікро-ювілею своєї біганини надумала розширити маршрут, пробігтися трошки Стрілецькою... але бігти і прицілюватися, яку калюжу обминути, яку перестрибнути, а через яку треба було б перейти на інший бік вулиці - заняття ще те. Для наскрізь мокрих ніг вистачило і звичного шляху.

Зате тепер я знаю точно: бігати навесні, коли - пташечки, травичка, дерева розцвітуть... - буде неймовірним кайфом!

Нагадаємо, «Від молитви калорій не меншає», - Олена Лівіцька. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ.
* * *

Здавалося б - сім днів бігу, що вони можуть змінити? А змінили багато.

З'явився той заряд енергії на весь день, про який розказують навчені бігуни. Зникла «походка ковбоя» від крепатури… Чесно? Навіть дворові собаки десь пропали…

* * *

А зараз допишу оце і піду за новими кросівками. Круті такі хочу, красивенькі. Ну, і щоб під луцьку погоду, яка – то мороз, то калюжі по щиколотки… Треба, одним словом. Надійні. Бо тепер вже не маю сумніву: 22-ий день ранкового бігу буде.



Людмила ЯВОРСЬКА («Волинь24»)