«Дивився, як росте дитина, з-за грат», – луцький бандит Стукан, засуджений на довічне

Луцький кримінальний авторитет Олександр Стукан розповів, як він живе у тюрмі на довічному ув’язненні.

Журналіст Володимир Данилюк записав інтерв’ю з Олександром Стуканом, надруковане у «Волинській газеті» від 25 жовтня.

Волинський журналіст побував у Городищенській колонії №96 на Рівненщині, де перебуває Олександр Стукан – один із найвідоміших луцьких бандитів 90-х, ув’язнений пожиттєво.

За гратами він «живе» ось більше 20-ти років. Ходить у спортзал, перечитав Біблію з 50 разів і доводить у судах свою непричетність до злочинів.

Олександрові Стукану нині 60 років. Засудили його на довічний термін ув’янення, звинувативши у двох вбивствах. Однак він постійно доводить у судах свою непричетність до цих злочинів і вважає, що міру покарання йому встановили незаконно, бо пожиттєвий строк для таких злочинців запровадили після оголошення йому вироку.

Чи шкода Стуканові двох вбитих людей?

...«Тільки Господь Бог може судити, хто на що заслужив. Звичайно, шкода всіх... Категорично заявляю: ні до жодного з цих убивств я не маю ніякого відношення! Я лише мав стосунок до цих людей, коли вони були живими, бо «крутилися» біля мене... Все це було зроблено без мого відома... А міліція все «красиво» зліпила в одну купу, зробила мене винним як кримінального авторитета та організатора... Та мене навіть у Луцьку не було, коли сталися ці вбивства!».

Як живеться в колонії?

...«На початках було дуже важко... «Волинська газета» ж приїжджала сюди, бачила... Право на побачення було раз на 6 місяців. Телефон – раз на 3 місяці по 15 хвилин. Розумієте, що це таке? Тоді ще батько був живим. Сестра, дружина, маленька дитина... Як розірватися між ними?

А тепер телефонний зв’язок став доступнішим. Один день ліміт – година, другий – 15 хвилин. Право на побачення – раз на місяць через скло, а один раз на 2 місяці – побачення в кімнаті тривалістю 3 доби.

Чотири роки тому нас, чоловік 10 ув’язнених, пройшли комісії й отримали дозвіл на утримання в багатомісній камері. Це також треба віднести до позитиву. Ми маємо право на прогулянку, можемо займатися спортом: я особисто займаюся на тренажерах та граю в теніс.

Регулярно приходять священнослужителі, читають Святе Письмо. Я, до речі, Біблію перечитав, мабуть, разів із 50, знаю її ледь не назубок і завдяки їй став віруючою людиною».

Ставлення до ідеї Помісної православної церкви в Україні?

...«Я особисто – позитивно! Переконаний, що російської церкви в Україні бути не має. Колись в армії замполіти були... Образно кажучи, духовенство – це теж люди, здатні впливати на свідомість і мораль, не дай Бог так людині «мозги запудрити», що люди будуть діятим зовсім не в тому руслі, що треба. Про що казати: от дзвоню своїм рідним, які відвідують російські храми, і бачу, як вони сильно зомбовані! Страшно, але вони кажуть, що Українська православна церква – неправильно! І це ж не з Донецька говорять, а з Західної України...».

Про доньку
...«Коли мене заарештували, донька була зовсім маленькою. Я встиг її лише в перший клас відправити і ще дві четверті подивитися, як вона вчиться. І все... А їй уже 26 років! Згадую, як вона на побачення приїжджала. Тільки й дивився, як вона з кожним разом підростала... Переживав за неї, радів, коли на відмінно і школу закінчила, і вищу освіту з червоним дипломом здобула. А зараз уже й моя внучка бігає, з якою я жодного разу не можу прогулятися...».

Про дружину

...«От дружина в мене – пенсіонерка, сама живе в однокімнатній квартирі. Пенсія мізерна, так їй ще й субсидію не нарахували! З колонії ж довідку дали, що я на пожиттєвому ув’язненні, не працюю і доходів не маю. Як це так?».

Якщо вийде на волю...

...«Не переживайте: ніякої війни не буде... Мені вже 60 років. Я просто хочу повернутися додому. І якщо не встиг погратися з донькою, то хоча б внуків побавити! А все інше мене мало цікавить...

Повірте, я знайду спосіб, щоб якось заробляти гроші. Руки в мене ростуть нормально. Я взагалі то електро-, газозварювальник 5-го розряду! Професія, як знаю, зараз в Україні дуже дефіцитна. Я й тут, коли треба, її застосовую. Мені навіть електрогазозварювальний апарат із волі передали, маску, електроди, коли що треба відремонтувати, з дозволу адміністрації завжди допомагаю. Я – хлопець простий. Треба щось зробити – сам зроблю, нікого не проситиму».

Усічні 2019-го у Києві Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду знову розглядатиме «справу Стукана». Колишній луцький авторитет доводитиме своє право вийти на волю.

Повністю матеріал про Олександра Стукана можна прочитати у «Волинській газеті» від 25 жовтня.