Житиме в усмішці доньки і пам’яті дружини: зворушливі спогади про Олексія Веремійчика. ФОТО

У четвер, 16 жовтня, на дні озера Люб’язь знайшли тіло луцького посадовця Олексія Веремійчика, якого рідні, друзі, рятувальники та волонтери розшукували п’ять днів.

У соціальних мережах люди висловлюють співчуття батькам та дружині загиблого, діляться світлинами та спогадами про посадовця, друга, брата та знайомого Олексія Веремійчика, який трагічно загинув.

Юлія Левчук
«Багато речей і багато людей вже ніколи не будуть такими, як раніше… Чи не кожен має, за що подякувати цій Людині і згадати щось хороше. Поважайте і цінуйте близьких, знайомих, рідних, поки вони є у вашому житті, а не лишаються в пам’яті…».

Павло Данильчук
«Олексій, мали ж невдовзі той майданчик спортивний відкривати за який боролися три роки. А скільки інших планів ще було… Жити й жити. Важко повірити. Співчуття рідним».

Ольга Булковська
«У листопаді могло б бути 7 років із часу нашого знайомства. Адже саме тоді, коли ми ВІП-колективом збиралися святкувати 3-тю річницю видання виїздом у гори і все було на грані зриву через незалежні від нас обставини, ти помчав нас в одну з найвеселіших подорожей, реально просто врятувавши наші плани. «Прислали вам за раба», – жартував потім. Я знаю на 100 відсотків, що цю мандрівку досі пам’ятають усі її учасники. Бо було весело, душевно, драйвові. А організатором найсмішніших та найбожевільніших моментів виступав ти. І саме тоді народилася наша дружба.

Я пишу «був» і плачу. Бо твій земний шлях закінчився, хоч ти й житимеш у моїй пам’яті завжди. Адже занадто багато ми здолали разом, радилися, сперечалися, веселилися і навіть добряче сварилися. Однак ти у моєму житті був такою ЛЮДИНОЮ, що хоч і зринають сотні спогадів, усі вони – позитивні. Як, наприклад, ми у перші хвилини чергової ВІП-подорожі на заправці відкорковуємо шампанське. Або снідаємо посеред гір, просто трохи з’їхавши з траси. Або вигадуємо подарунки чи розіграші для друзів (які вони точно ніколи не забудуть). Або вирішуємо робочі питання, причому найчастіше з терміном виконання «на вчора» (бо доля звела нас навіть у гуманітарному проекті «Луцьк – Волноваха: разом збудуємо храм»). І цих «або» – тисячі. Та що там казати – за цей короткий проміжок часу життя так сплело наші долі, що чимало наших друзів стали спільними.



А ще ми обоє знали, що можемо розраховувати на розуміння, підтримку, пораду одне одного. Тому ти просто виніс мені мозок, коли замислив провести перший «ЛуцькФудФест». Переживав, чи все задумане вдасться. Ніколи не забуду, як за місяць до старту заходу ми писали твоє перше в житті інтерв’ю. Траплялися моменти, що від хвилювання ти і трьох слів не міг зв’язати. Ми потім із того дуже сміялися. І я «шантажувала» тебе тим, що поширю це на загал – хай, мовляв, знають усі, як починав теперішній улюбленець ЗМІ.

Пригадую, як називала тебе помічником із «нєрєшаємих» питань. Бо коли дійсно не знала, як розрулити ситуацію, просто набирала і казала щось типу паролю: «Допомога друга!». Не знаю, як це у тебе виходило, але ти міг знайти вихід із найкритичнішої ситуації.
А ще ти дуже любив свою велику родину. Поважав батьків. Хвилювався за сестру і щиро радів її щастю. Оточив коханням та піклуванням Аню. Й просто обожнював свою Алісу. Горів роботою, ідеями і ніколи не зупинявся на досягнутому: домальовуючи останні штрихи чергового реалізованого проекту, в голові вже розробляв схему втілення чогось нового й цікавого.

… Сьогодні так багато гарного написали ті, хто тебе знав. Але я не хочу, щоб з тебе робили бездоганний святий образ. Ти був звичайною людиною, зі своїми недоліками, промахами, помилками. Лише знаю точно – того доброго, щирого, світлого, що було в тобі, достатньо, аби Господь прийняв тебе у своє лоно. Дякую, що був у моєму житті. Спочивай з миром!»

Юрій Волинець
«Важко знайти такі слова, які б змогли зменшити біль, коли зупиняється серце людини, товариша, колеги, з яким ти працював поруч чотири роки, яка віддавала всю свою любов любимій справі, підтримувала, допомагала та завжди, якщо потрібно, приходила на допомогу.

Сьогодні ми разом з усіма низько схиляємо голову у скорботі. Сумуємо та підтримуємо рідних у важку годину. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для Вас людини, а наші молитви та щирі співчуття полегшать родинне горе.

Світлий, добрий спомин про Олексія та його внесок в розвиток міста завжди житиме в серцях рідних, колег, спортсменів, усіх, хто його знав, любив та поважав.Вічна тобі пам'ять, друже і нехай земля буде пухом!»



Анатолій Котлюк
«Смерть Олексія — це величезна втрата для його родини і друзів. А ще це втрата для нашого міста, бо він був одним з невеликої когорти, яка штурхала Луцьк і вдихала в нього життя — ідеями, заходами, конкретними справами. Сумно. Я досі не можу в це повірити... Олексій, ми до останнього сподівались... мені навіть снилося, що тебе знайшли живим... Чотири дні постійного очікування новин у фейсбуці...»



Альона Юхимчук
«Дякую тобі за все, що ти зробив! Дякую, що зламав мій страх перед українськими чиновниками! Ти справді є Людина з великої букви! Дякую за підтримку наших проектів. Цінуємо. Тебе буде дуже не вистачати...»

Роман Романюк
«Найкращі йдуть від нас надто рано... Ти став для багатьох прикладом! Дякую, що був у нашому житті, друже. Непоправно важко...»



Ольга Магас
«Він показав, що одна дійсно хороша людина може об'єднати сотні. Дуже шкода, невимовно сумно, хоча й не були близько знайомими... До останнього була надія. Хай спочиває з миром, а рідним - сил та витримки...»

Валерій Стернійчук
«4 дні пошуків, 4 дні хвилювань та очікувань. До останнього сподівався, що Олексій ще живий... Aле, на жаль, дива не сталося. Родина Олексія Веремійчика, прийміть щирі співчуття. Не хочу багато писати, адже в житті у нас було багато цікавих та захоплюючих моментів.

Не лише я втратив друга і товариша, а й моє рідне місто втратило ЛЮДИНУ, яка так багато зробила для Луцька і ще могла би більше! Анно Веремійчик, родино Олексія, можете бути певними у моїй підтримці зараз і в майбутньому. Тепер ти, друже, у кращому світі. Спочивай з Богом!»



Ірина Кудря
«Світла пам’ять Олексію Веремійчику!!! Назавжди у пам’яті залишаться цікаві, позитивні ефіри , як і сама людина, яка завжди світилась від радості зсередини! Співчуття рідним і близьким...»

Олександр Сологуб
«Неможливо словами виказати біль та гіркоту від втрати Олексія Веремійчика. Ти був не просто директором, надійним та вірним другом, ти був джерелом енергії та натхнення для всіх, хто тебе знав, особливо для мене. Для мене ти одразу став рідним. Таких як ти мало. Вічна пам'ять тобі, ДРУЖЕ».

Олександр Кулаков
«Це втрата, сум, скорбота і біль для всього міста... Справжній керівник, новатор, лідер і просто хороша людина! Він був для нас прикладом, другом і тим, хто ніколи не відмовить. Завдяки невтомній праці та неординарному організаторському таланту Олексія слава про наше місто розлетілася далеко за його межі... Друже, ти назавжди закарбував своє ім‘я в наші серця та в історію нашого Луцька!»



Павло Цапюк
«Життя триває! Рідні і близькі, навіть не можу сказати вам «співчуваю», бо мій сум не зрівняти з тим, що коїться в вашій свідомості нині. Але знайте. Олексій не зник. Він живе в вас, в ваших емоціях, спогадах, а головне характерах, звичках і в кожному подальшому крокові майбутнього життя. Такі позитивні люди однозначно лишають нереально міцний і добрий вплив на оточуючих і справді змінюють світ навколо. Він з вами і зі мною назавжди. Тримайтесь, а ми поможемо.

І Олексій Веремійчик, чітко пам’ятаю нашу з тобою останню зустріч поглядами: як завше біля міської ради. Ти вийшов, певно, на обід, і біля переходу трохи задумано і, традиційно, з посмішкою, привітався, а я жартома віддав честь по армійські. І поїхав далі... Чувак, живи далі в наших серцях!».



Тарас Яковлев
«А скільки б ти ще міг корисного зробити! З неймовірним азартом брався навіть за безнадійні проекти, ти вмів надихати та ділитися своїм ентузіазмом, ти був своїм в молодіжному середовищі і компанії досвідчених старших дядьків. Знали всі, якщо тебе попросити, ти обов`язково допоможеш, і я в цьому неодноразово пересвідчувався!!! Дякую тобі за все друже, спочивай з Богом».

Єгор Грушин
«Ти був Людиною з великої букви. Щирим, добрим, справедливим і сильним. Дякую Тобі за поради, за розмови, за тисячі кілометрів, десятки міст, за твоє неймовірне почуття гумору. Боляче і несправедливо. Спочивай з миром, Друже. Пам'ятатиму завжди».



‎Angelina Boretska‎
«Неможливо повірити в таке... не хочу в це вірити... Пишу і розумію, що залишуся без відповіді.
Як важливо робити все вчасно! Вчасно написати, вчасно подзвонити, вчасно зустрітися....

Ти особлива людина, Льоша! Людяність, розум, щирість, порядність, почуття гумору, дружелюбність – це все про тебе! Як прикро, як боляче... співчуття рідним.

Залишаються тільки теплі та добрі спогади про тебе. Царство небесне».



Володимир Редкач
«Добрий батько і чоловік, а також один із чиновників нового формату, з яким було просто в розмові і спільних проектах. Він той, за керівництва якого ми провели перший #ТатоФест у 2016 році. В цьому році за його підтримки провели декілька особливих спільних проектів, важливих як для міста, так і для всієї України ...
Дуже несподівано, адже для нас, тих хто з 80-х, життя тільки набирає обертів і ніхто не збирається перейти межу життя... Але в кожного свій час тут на Землі, своя місія...



З його стрічки у Фейсбук та публікацій ЗМІ, видно, що той напис з футболки на фото: «Справжній герой. Мудрий наставник. Близький друг» дійсно неодноразово підтвердився в його житті.
Від імені ГО «Міжнародний Центр Батьківства» та особисто від себе, висловлюємо співчуття дружині. Анні, доньці Алісі, друзям та його співробітникам.

Те, що сталося, не зміниш, треба буде навчитися жити по-іншому... Навчитися заради себе, доньки і світлої пам'яті Олексія... Миру в серці і спокою для найрідніших».

Андрій Ковальчук
«Я досі не вірю в те, що Олексій Веремійчик тепер не з нами. Він робив дуже багато хорошого для Луцька та Волині. До останнього вірив, надіявся, сподівався, що його знайдуть живим. Він завжди був привітним і усміхненим, готовий прийти на допомогу. Велика втрата для Луцька. Мої щирі співчуття родині. Спочивай з миром».

Павло Березюк
«Коли вам говорять, що чоловіки не плачуть, не вірте... Бо бля сиджу в авто і сльози котяться, реву як... Не вірю, не віриться... Цього не повинно було статися... Спочивай з миром Олексій...»

Roksolana Hrushyna
«Останні наші фото з Олексій Веремійчик. Серце до останнього надіялося, що ти живий... Вічна пам'ять молодому, здоровому, красивому чоловіку, чудесному батьку, надійному другу, людині, що багато робила для свого міста, не можу в це повірити, це як страшний сон. Сім'ї бажаю витримки і Божої помочі пережити це горе».



Катерина Остапчук
«Дуже жаль, коли йдуть кращі... Ми завжди будемо Вас пам'ятати, адже окрім багаточисельних хороших громадських справ, Ви змогли об'єднати наш колектив у справжню «другу» сім'ю. Світла пам'ять».

Myroslava Torbina
«Мовчати і просто кричати. У душі та серці. Ти крутезний чувак. Таких людей нам дають небеса. І вони їх і забирають. Дякую за все, що зробив, за те, чого навчив. За світло, що дарував. Ми будемо пам‘ятати. Такі люди не помирають. Такі люди живуть у серцях кожного з нас».



Марина Пахачук
«Доки ми його шукали (фізично, коштами, молитвами, співпереживаннями), він дозволив і нам знайти... Знайти любов. Знайти справжні цінності в житті. Знайти те, що дійсно важливе. Поки ми його шукали, ми вірили, що здійсниться ЧУДО. Бог дає нам інше чудо. На яке нам всім потрібен час: в Світлій пам'яті про нього, в особливому місці для нього і в наших серцях. Олексій Веремійчик, твої поради змінювали моє життя на краще. Вірю, що ти там, де весь час світу, тому тобі не так сумно, як нам тут...»

Сергій Заяць
«Я знав Олексія, як відповідальну та чуйну людину. Він працював для того, аби молодь міста була активною та розбудовувала своє рідне місто. Він завжди прислухався до думок та ідей молоді. Не стало хорошої людини, якої не вистачатиме як місту, так і всім, хто мав змогу з ним працювати. Пишаюся, що знав таку щиру людину. Світла пам'ять».

Галина Падалко
«Дуже боляче, с*ка... Таке враження, що від кожного з нас відірвали частину світла. Усвідомлення реальності дається важко. Коли витягували тіло, я ще насмілилась підійти і спитати «він живий?». Так по-наївному вірячи. Я знаю вкрай мало таких порядних і сильних людей. Знала. Люблю тебе усім серцем, мій Друже. І так шкодую про зустрічі, які так і не стались через наші шалені темпи. Спи спокійно, ми подбаємо про твою пам’ять, честь та справедливість!»

Olena Hall
«Мій найрідніший, найкращий у світі брат! Про такого брата можна тільки мріяти! Не знаю тільки, чому Бог забрав тебе від нас так рано. Я не набулася з тобою, не наговорилася. Про тебе і наші стосунки можна писати вічно. Не можу повірити, не хочу миритися! Ти в моїм серці назавжди».



Катерина Мазурець
«Я не знала його як чиновника, високопосадовця, працівника міської ради. Ми могли подзвонити йому в будь-яку годину дня, навіть, якщо він був на сесії чи на нараді. Я знаю його як чуйну людину, скільки ми сміялися і жартували разом. Як співали з сином пісню «Льоша, Льоша, Льоша Льоша Льошааа», коли він тільки навчився говорити. Я знаю його як відповідального, доброго, розуміючого чоловіка, класного батька, ідейного і креативного. Який розумів з півслова, допомагав, розділяв, робив і діяв. Як чудову, хорошу людину! Не можу повірити. Льоша, дякую».

Дарина Самолюк
«Людина не помирає. Помирає тіло. Людина живе вічно. У посмішці доньки, у пам’яті дружини, у спогадах друзів, у великих фестивалях і маленьких фестах, у вулицях рідного міста та поміж стежок батьківського села. Так хочеться все розуміти та все збагнути! Повторюсь лише, що знаю те, що нічого не знаю. Чому? Як? Друзі, дякую усім, хто був у нашому колективному молитовному зверненні до Творця! Так чудово жити у суспільстві свідомих людей, які розуміють, що життя - це не лише матерія! Нехай земля буде пухом, Олексій Веремійчик».

Анна Гуран
«Плачу... Але поки моє серце плаче, розум задає безліч запитань. Я вмію плавати. Я не вмію плавати взутою. І не дай Бог таку ситуацію, але перше, щоб я робила, це роззулась, і роздягнулась, аби одяг не заважав плисти. Обшукали майже все озеро, але знайшли майже в тому місці, де перекинувся човен. Багато запитань, мало відповідей...Надіюсь, слідство розставить всі крапки над «і» . Мої щирі, сердечні співчуття ріднім. Спочивай з Богом....»

Maryna Khromykh
«До останнього вірила, що тебе знайдуть живим. Адже ти – борець! Ти з тих, для кого не існує слів «неможливо», «не вийде» і тому подібних. Вдячна тобі за тисячі проїханих кілометрів, за тонни розуміння і допомоги. Цьому паскудному світу і так бракує таких, як ти. Не розумію, чому тебе забрали. Не хочу миритися з цією несправедливістю».

Сергій Семенюк
Для мене особисто, для моєї сім'ї та «WE PLUS» - це надзвичайно велике горе та втрата. На даний момент у мене лише в голові одні твої слова Олексій Веремійчик на річниці ВОГО «Ми плюс» (а також пам'ятаю твої оч,і наповненні слізьми): «Для мене Сергій, ти більше ніж друг та колега – для мене ти як рідний БРАТ...». БРАТИКУ, я буду постійно пам'ятати про тебе та ставити тебе багатьом в приклад, адже і для мене ти був, є, і будеш великим прикладом!!! Я обіцяю, що твоя дружина та донька завжди зможуть розраховувати на мою допомогу!!! Я буду і на далі для них Братом!!!! P.S. Дуууууже важко у це все повірити...»



Сергій Омелянчук
«Для когось ти був Олексій Веремійчик, Олексій, Олексій Володимирович. Для когось Льоша, старий, друг, брат. І це все з великої букви – так називав і кликав тебе я, так називали ті, хто був поряд і ти міг розраховувати на мене і на нас. Ти назавжди залишишся ним, тим хто допоможе , підтримає і порадить. Я вірив до останнього, я знав , що міг і зробиш це! Ти приклад, ти зразок тим, хто прийде. Я не зраджу традиції, обіцяю!»