«Нам потрібна молодіжна революція», – Микола Романюк. НЕОПУБЛІКОВАНЕ ІНТЕРВ’Ю

Від автора.
Шановні читачі, колеги, шановна родино покійного Миколи Ярославовича Романюка, шановна громадо Луцька.

Ми вчора усі разом розділили велике горе – втрату дорогої і шанованої нами людини. В мене залишилось неопублікованим інтерв’ю з Миколою Ярославовичем про його стосунки і думки про молодь міста, яку він по-батьківськи любив, поважав, плекав і покладав на неї великі надії.

Я запропонував Миколі Ярославовичу цю тему під час відвідин будівництва школи №27, що було у липні чи серпні минулого року. Микола Ярославович радо погодився, за кілька тижнів потому ми порозмовляли з ним...

І ось я виношу нашу розмову на суд читачів. Інтерв’ю готувалось в газету «День», позицію якої дуже цінував покійний. Глибоко поважав він і редакторку цього видання, нашу землячку Ларису Івшину. Микола Ярославович притримав цей матеріал, хотів приурочити його до якоїсь (як він мені сказав), дати чи свята. Про це, на жаль, я вже в нього не розпитаю. У зв’язку з погіршенням його здоров’я я йому про це не нагадував. Хочу, аби матеріал прочитали.

* * *

Революції в усьому світі здійснювались сильно політизованою молоддю, яка не вписувалась в суспільство. Відмовившись від протоптаних доріг дідами і батьками, шукаючи свій шлях, нехай не кращий, але свій, свідомо вірячи в перевагу над попереднім поколінням, молодість, як дикий звір, рветься на волю. Як цю енергію приборкати, експлуатувати в хорошому розумінні цього слова, використати в будівничих цілях нової держави?..

На цю нелегку, але благородну тему – розмова з головою Луцька Миколою Романюком.

– Микола Ярославовичу, ледве розмова заходить про молодь, ми всі стверджуємо: ми знаємо, що вона хоче. Але події останніх років примушують нас коректувати свої погляди на молоде покоління. Ви любите молодь і працюєте з нею. Як це вам вдається? Які враження від сучасної молоді?

– По-перше, скажу, що мене усе моє життя оточували і оточують сміливі, красиві, навчені, освічені, талановиті молоді люди. Вважаю це за щастя.

По-друге, сміливо можу заявити, що канули в Лету ті часи, коли молодіжна політика перебувала на периферії уваги суспільства, коли молоді багато чого диктувалось. Усі значущі молодіжні організації існували «при партіях» і розглядались ними лише «кузні» партійних кадрів. Усе перевернулось після «помаранчевої революції» 2004 року. Виявилось, що молодь може бути і самостійною політичною силою, і локомотивом грандіозних політичних процесів. Фактично уся політика стала молодіжною, і вже самі партії перетворились мало не в придатки молодіжних організацій. На фоні слабких і набридлих «дорослих» політиків молодь дивиться свіжо і яскраво.

Водночас, сьогодні в нашому суспільстві серед великої частини молоді здебільшого превалює недовіра до партій і розчарування (м’яко кажучи), в політиках. Молоді ігнорують партії. Частина молоді навіть вважає бути в рядах якоїсь політичної сили непристойним. Не усі молоді люди беруть участі в суспільних процесах, є й такі, які бойкотують вибори і політичне життя як таке. Частина молоді, яка прагне лідерства, відкриває для себе бізнес, освіту, кар’єру, сім’ю, клуби, спорт – все, що завгодно, але тільки не політичні мітинги. Але усе перераховане в політичні лозунги не конвертується. Якщо така конвертація відбудеться, то прийде ера нової політики за рахунок активізації молоді. І тоді вона скаже: «Далі діяти будемо ми!». Тому молодь таїть в собі більш високий потенціал, ніж комусь сьогодні здається.

Взагалі ж, по великому рахунку, немає нічого страшного чи дивного в тому, що якась частина молоді аполітична. Але нерідко в долі держави чи покоління настає час, який вимагає інтересу до політики. Виникає ситуація, коли треба зайнятись політикою, або політика займеться тобою. Сьогодні надворі такий час. Абсолютно не важливо, чи ви підтримуєте правих, чи лівих, чи помірних, чи «надмірних» – просто поцікавтесь тим, що відбувається, аби не дозволити, щоб над вами насміхалися. Такий ось мейнстрим.


– Ви зачепили проблему «аполітичності» частини молоді. Чи не тому в її адресу сьогодні зі сторони деякої категорії старших людей йде багато негативу? Що це: заздрість, туга за минулим? Тобто, ми бачимо складне соціальне молодіжне полотно. З однієї сторони - воно багатомірне і диференційоване: в ньому є і прагнення до вершин людських почуттів і вчинків, з іншої - є і низькість духу, і низькість прагнень...

– Ще не перевелись люди радянського штибу, які клеять сучасній молоді стандартні ярлики типу «бидло», «гопота». Візуальний ряд, який представляє таку молодь в очах пережитків старого суспільства, простий як дві копійки: пляшка пива, кепка, брита потилиця, берці, потерті джинси, ненормативна лексика. Якщо ж молоді вдалось отримати освіту і знайти хорошу роботу, то тоді вони мають інші ярлики: «офісний планктон», «лемінги», «паркетні люди». І усе це перемішується вічним ремствуванням і посиланням на Цицерона: "O tempora, o mores". Здавалось би, при чому тут молодь, якщо мова йде про інтелектуальний простір взагалі? А усе дуже просто - колись давно ці злі люди були молодими, вони володіли інтелектуальним простором. І тепер, пожинаючи лаври, ще частково правлять бал і вважають, що будуть правити його вічно. Але життя розпоряджається по-іншому.

Як переламати ситуацію? Дуже просто: нам потрібні реальні успіхи нового покоління. Успіхи наяву не шестидесятників, а «двотисячників» - сучасної молодої людини. Нове успішне покоління повинне увірватися в життя і захопити ті сфери, де вже ніяких шестидесятників немає, де політична порожнеча. Саме воно має задати ціннісну рамку. Не відкрию таємницю, якщо скажу: запит на успіх такого покоління нині грандіозний. А як досягнути його, ніхто не знає. І я не знаю. Я впевнений лише в одному: колективізм поколінь треба вирощувати. І вирощувати дбайливо, масово, краще над усе - через роботу державної машини. Це обійдеться не дешево, але якщо ми хочемо вирватися з сірих молодіжних буднів в те саме світле майбутнє, то воно того варте і окупиться сторицею. Воно, власне, вже окупається тим, що нинішня молодь позбавлена зовнішнього негативного впливу. Їй не диктують, як треба жити, не нав’язують чужих думок, які заставляють прожити життя по-іншому, вибрати «хлібну» професію, «вдало» одружитись чи вийти заміж, і т.п. Людина може лише тоді відкрити власний потенціал, коли не диктуються чужі ідеали.


– Чи не з причин такої «симпатії» до молоді провалюється абсолютна більшість партійних проектів молодіжних рухів?

– Цьому явищу існує багато пояснень. Головне з них – бюрократичний апарат партій не зацікавлений в реальній роботі молодіжного руху, тому що бачить в ньому конкурента. Відповідно вся діяльність «молодняка» строго контролюється, ініціативи звертаються, ентузіазм молоді пропадає і вона починає шукати собі нове поле застосування своїх сил. Партійний апарат боїться різких струсів, партійні боси тримаються за місця, а тому поява будь-якого живого і активного «паростка» в партії їм як ніж в серце. Поза цим, існує ще й фінансове питання. Гроші в партіях часто виділяються на роботу з виборцями не тільки в період виборних кампаній, але й в «мирний час». Дуже просто нічого не робити, сидіти в апараті і отримувати гроші за псевдороботу. А молодь, яка хоче брати участь в політиці, залишена фінансового стимулу.

Скажу інше. В нашій державі завдяки існуючій як ніби то багатопартійності, а також грандіозній відірваності цих «партій» від населення, створення будь-якої молодіжної організації рано чи пізно впирається в питання про перспективу. Який може бути ріст молоді в партії-одноденці, створеній для поточних виборів? В партіях ситуація така ж, як і на політичному просторі усієї України. В найближчий час у нас нічого не вийде, крім годівниці для кількох вибраних керівників молодіжного руху. Не вийде до того часу, доки не встановиться нормальна система в кілька партій, які доведуть, що лише вони діють в політичній сфері. Тоді така система стане привабливою для молоді. Тому що саме вона зможе презентувати той спектр ідеологічних пропозицій, які її влаштовують.


– Молодь - це «суспільство в суспільстві» і, як і доросле середовище, вона вельми неоднорідна: і політично активна, і пасивна, і така, яка ще не визначилась зі своїми поглядами і прагненнями. Одними рухає матеріальна зацікавленість, прагматизм, іншими – юнацький максималізм і революційна романтика. Така протилежність, очевидно, вносить в політичні рухи молоді деякий дискомфорт? Щось треба міняти?

– Доповню: є ще третя група молоді. «Не боятись, нічого не просити» - гасло нової, більшої частини підростаючого покоління. Це нові люди, які прагнуть до самостійності, самореалізації своїх талантів і здібностей. Їм соромно за те, що вони не самостійні. Вони бояться не реалізувати свої здібності. Вони вважають самих себе причинами своїх життєвих невдач. В цьому явно проявляє себе тренд на лібералізацію суспільної свідомості сучасної молоді. Тут досить яскраво проглядається відступ від традицій радянського колективізму, патерналізму і пов'язана з цим залежність від держави. Чи не тому сьогодні на повістці дня не стільки молодіжна політика, скільки молодіжна ідеологія, молодіжна філософія, напрацювання нехай навіть в суперечках, навіть в полеміці, національного проекту України? Запитання не риторичне. І справа тут не лише в освіті. Справа в тому, що освіта заснована на передачі знань. Але що сьогодні можуть передати батьки дітям, коли так стрімко усе міняється? В кращому випадку рудименти моралі, якщо вони залишились. Успішні в матеріальному плані передадуть ділові зв’язки і матеріальні багатства. Але ніхто не може передати молоді змісту, цілі, ідеалу, філософії, заповіту власного і суспільного шляху. Тому молодь повинна з пасивно запропонованій їй панорами знань вибудувати нове бачення, свій образ майбутнього. Без проекту, без цілі, без орієнтиру не буває руху. А той, хто зупиняється на шляхах історії, дуже швидко зникає з неї.

Щоб жила і процвітала Україна, нам потрібна молодіжна революція – в національному, соціальному, культурному, духовному і інтелектуальному ключі. Шляхи такої революції можуть бути нежданими і непередбаченими. Старі політичні і ідеологічні форми, які ще недавно ділили всіх на правих і лівих, прогресистів і революціонерів, сьогодні не мають застосування. Молодь повинна вибрати синтез протилежності, рідної віри і технологічного ривка. І тут не треба боятися радикальних тенденцій - якщо людина в юності не була радикалом чи як мінімум не симпатизувала усьому радикальному – це щонайменше дивно.

Але юнацький максималізм повинен знаходити ясні і строгі норми. Це повинен бути максималізм подвигу і чистоти, звершень і високих думок, максималізм ідеалу. Це абсолютно нова програма для нашої молоді, нове поле боротьби, новий простір для руху. І ось тут, в цьому процесі, повинне поступово скластися нове явище. Та опозиційна молодь, яка має ціннісні орієнтири, енергійні ідеали і думки, зможе знайти спільну мову з усіма категоріями політиків, якщо, звичайно, будуть діяти в ім’я національного ідеалу. І, навпаки, ті молодіжні рухи, які просто виконують замовлення і являються «революціонерами по рознарядці», будуть тільки плутатись під ногами.

Сьогодні ж дещо інша картина. Відсутність механізму залучення молоді в центристські і праві партії призводить до втрати великого електорального пласту – тих, які не визначились. В цій групі превалює студентська молодь (що навіть небезпечно!). Вони до деякої міри опозиційні, хоч їм чужа ліва ідеологія. Вони не бачать або не до кінця розуміють політику своїх політичних опонентів і не знають, яким чином можна себе проявити. Одні більш радикальні, інші - менше, але їх об’єднує прагнення до політичної активності. Вони обов’язково до неї прийдуть.


– Ну, а ближче до «тіла» молоді міста, про політичні і ділові стосунки, роботу, яка проводиться, взаємодовіру і взаємопідтримку?..

– Я не уявляю життя міста і свого життя роботи без молоді, без тієї титанічної роботи, яку вона проводить. Низка молодіжних громадських організацій міста і області, з якими ми тісно співпрацюємо – це наше сучасне і майбутнє. Їх є понад п’ятдесят. Молоді люди працюють в найширшому спектрі проблем – від залучення молоді до участі у громадському житті, сприяння позитивним перетворенням у суспільстві, поглиблення демократії, розвитку ринкової економіки, пропаганди та впровадження реформ у економічну, екологічну і соціальну сферу до сприяння побудові повноцінного і правового громадянського суспільства, заснованого на ідеалах демократії, традиційних моральних цінностях та гармонії інтересів суспільства і людини.

Від cприяння всебічному патріотичному вихованню та самовихованню української молоді на засадах християнської моралі до відродження, розвитку та популяризації аматорського театрального руху; творчої та культурно-просвітницької діяльності задля розвитку української культури. Від захисту законних соціальних, економічних та культурних інтересів своїх членів, сприяння розбудові демократичної правової української держави із соціально орієнтованою ринковою економікою та громадянського суспільства до відродження культурно-історичних кордонів нашого краю, розвитку туризму на теренах Великої Волині. Від діяльності, спрямованої на покращення стану оточуючого середовища через реалізацію заходів щодо охорони довкілля до розбудови Української національної держави…

Усього не перерахуєш. Уявіть собі: як сьогодні може жити і функціонувати наше місто без «Молодіжного Альянсу», «Асоціації молодих реформаторів», «Творчої майстерні «Гармидер», «Батьківщини молодої», «Школи козацького гарту», «Асоціації розвитку туризму Волині»? Цей список можна продовжувати довго і усі ці організації тихо, без шуму і пилюки проводять величезну роботу.

До чого я це веду? До того, що молодь у нас прекрасна. Молодь – вона завжди прекрасна вже навіть тому, що вона – молодь. Красиві і енергійні люди, яким ще не все рівно, – це те саме, чим повинна пишатись кожна країна, повинна пестити, допомагати. Тому, що вони – ці самі молоді, енергійні і красиві – є обличчям держави. Вони – головний двигун усього. Часто кажуть, що молодість рідко відкриває таланти, що вони – таланти – приходять зі зрілістю. Навіть якщо це правда (а насправді – ніяка це не правда), то усе, що робиться в зрілості, робиться ради молодості.

Петро ЧЕЧЕЛЮК