Скільки заробляли волинські вчителі за часів Союзу

Престиж професії учителя склався ще в 1930-ті роки, коли велика кількість радянських громадян була неграмотною або малограмотною.

В 1950-1960-ті роки вчитель був дуже шанованим в суспільстві. В 1970 році середня зарплатня по країні становила 115 рублів на місяць, а вчитель отримував близько 108 рублів.

Існує певний міф, що вчителі колись жили краще, проте професія педагога в Союзі була скоріше покликом серця, а не благородною працею. Якщо порівнювати рівень доходу з середнім рівнем заробітної плати, то заробітна плата була меншою на 15%.

Різниця між оплатою роботи доцента та шкільного вчителя була величезною. Останній отримував приблизно в дев’ять раз менше.

Вчитель в сільській школі отримував в 1970-ті роки 70 рублів, при тому, що костюм коштував тоді близько 87 рублів.

В середині 1970-х років з’являється велика кількість ЗМІ, популяризується телебачення, на фоні дефіциту матеріальних благ і зростання престижу професій в сфері торгівлі та громадського харчування і сфери послуг, професія педагога дещо втрачає позиції. Перевагою професії вчителя вважається відпустку 48 робочих днів. Зарплата учителя залежала від кількості годин на предмет.

В вісімдесяті роки заробітна плата учителів зростає і складає 120 рублів на місяць. Для порівняння на ці гроші можна було придбати шістдесят кілограмів м’яса або сто тридцять три десятка курячих яєць.

Професія педагога в радянські часи традиційно вважалась жіночою. Серед населення навіть існувала така думка, що чоловіки поступали в педагогічні вузи для того, щоб їх не забрали в армію.

Конкурси в педагогічні вузи були завжди дуже високі. На Волині із 1940 року з’явилась свою потужна «кузня» педагогічних кадрів - педагогічний інститут. Заклад протягом ХХ століття не раз змінював свою назву, проте не втратив свою першість в підготовці педагогів у регіоні.

В 1940-х роках виш носив назву Луцький державний учительський інститут. На його перший курс було зараховано 135 студентів. Навчальний процес тоді забезпечувало близько 50 викладачів. Від початку функціонувало лише чотири відділи: філологічний із українським і російським відділеннями, фізико-математичний, природничо-географічний і заочний.

Свою діяльність заклад починав із дуже слабкої навчально-матеріальної бази, із сучасною навіть не порівняти. Держава виділила йому приміщення колишнього сирітського будинку, який був збудований у 1929 році на околиці Луцька (нині там школа-інтернат).
Усі відчували брак літератури, обладнання та навчальної бази. Проте силами колективу вдалось облаштувати навчальні кабінети, лабораторії, бібліотеку.

Робота та навчальний процес закладу були перервані військовими діями і відновлені аж у 1946 році, після закінчення Другої світової війни.

У вересні 1951 р. було створено педагогічний інститут, якому через рік присвоїли ім’я відомої краянки – Лесі Українки. Першими факультетами відновленого вишу стали історико-філологічний та фізико-математичний. З кожним роком інститут набирав оберти свого розвитку, добудовувались корпуси, гуртожитки. В травні 1964 р. на озері Світязь стали діяти спортивно-оздоровчі табори для студентів і викладачів, було створено базу практик – спортивно-оздоровчий табір «Гарт». Більшість вчителів луцьких та волинських шкіл є випускниками Лесиного вишу.

16 липня 1993 р. тодішній президент України Л. М. Кравчук підписав Указ про створення на базі Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки Волинського державного університету, залишивши йому ім’я Лесі Українки. Сьогодні навчальний заклад існує під назвою Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки».

Тетяна Яцечко-Блаженко