В гостях у сусідів: з ким живе заступник луцького мера Яковлєв

Добрий сусід – найкращий родич. Так каже народна мудрість. І знає, що каже. Бо де б хто не жив – в заміському будинку за високим парканом чи в тісній квартирці з тонкими стінами – а сусіди мають неабиякий вплив.

Вони можуть спинити злодія і можуть затопити квартиру. Можуть поглядіти кота чи собаку, а можуть нашептати всьому району про пізніх гостей чи свіжий ремонт. А ще – можуть розповісти журналістам найсекретніші секрети, бо відтепер «Волинь24» планує ходити в гості до… сусідів.

Завітати вирішили до будинку першого заступника Луцького міського голови Тараса Яковлєва. Чоловік мешкає у двокімнатній квартирі однієї із панельних дев’ятиповерхівок району ДПЗ разом із дружиною Настею та дворічним синочком Данилом.


Чисто прибраний двір, яскравий дитячий майданчик, свіжо підфарбовані лавки – будинок чиновника зустрів хорошою картинкою. Перед крайнім під’їздом – дві жіночки за неспішними балачками обмінюються оперативною інформацією.


Питаємо, чи знають, якого поважного сусіда мають. Звісно, знають. Разом із батьками Тараса 32 роки тому отримували тут квартири. Будинок, до слова, збудували другим у цілому мікрорайоні – тоді він стояв серед поля. Коли Яковлєві одружили обох синів, перебралися в село. Менший пішов у зяті, а Тарас лишився хазяйнувати в рідній квартирі.


«Чемний хлопець, вітається завжди. Часто в дворі з дитиною гуляє», – розповідає одна із сусідок у відповідь на запитання, який він у побуті – заступник міського голови.

«Нормальний мужик!» – приєднується інша.


Кажуть, що знають Тараса з малих років – ріс разом з їхніми синами. Питаємо, чи багато у дитинстві вікон м’ячем розбив – сміються. Запевняють, що як був, так і лишився – спокійним і серйозним.

«Не влазив ні в які компанії, такий завжди молодець був. Напевно, самий толковий в дворі хлопець», – кажуть сусідки.


Похваливши і за спокійне дитинство, і за те, що «видно, хороший тато», сусідки допомагають потрапити в під’їзд. Чисто, цілі стіни і що найважливіше в міських під’їздах – жодних сторонніх запахів. Пізніше сусіди розкажуть, що ремонт під’їзду не треба приписувати до заслуг Яковлєва, бо це – майже одноосібна заслуга пенсіонерки Люсі з третього поверху.

Якось, багато років тому, міська влада напередодні виборів оголосила, що в під’їздах, які забезпечать максимальну явку на виборчих дільницях, безкоштовно зроблять ремонт. От місцева активістка і взяла під особистий контроль хід голосування своїми сусідами, а затим – добилася обіцяного від влади.


Аби перевірити, чи чистота-порядок у всьому під’їзді, а не вибраними поверхами – піднімаємося на шостий поверх сходами. Квартира Яковлєва об’єднана примуровкою з сусідньою, навпроти – іще дві квартири. Після доброї хвилини подзвонювання в двоє сусідських дверей, одні все ж відчиняються.


80-річна бабця Ніна почувши, що має справу з журналістом, проводить на кухню і переповідає свою життєву історію, неохоче відволікаючись на короткі ремарки про сусіда Тараса.

«Ніхто не хоче мити площадку. Бо звикли, що я сиджу вдома і мию. То потерплю тиждень-другий, та й мию все підряд. Ішла якось його жінка, я її і не впізнала. Але кажу: чого ніхто не миє? А вона мені: «Я – вагітна. А чого ви тут нам миєте? Ніхто ж не просить. В себе біля дверей мийте». Якби я тільки в себе мила, то вже б невідомо, що тут було», – жаліється на сусідів пенсіонерка. І пригадує, що після того випадку Тарас попросив не займати його дружину.


Справедливості заради, треба сказати, що бабця місцями плуталася у розповідях, сама більше розпитувала про Тараса, аніж розказала, тому її слова можна поставити під сумнів. Тим більше, інші сусіди, почувши, що ми були у баби Ніни, здивовано округлювали очі: мовляв, вона не зовсім адекватна, якось жбурлялася сокирою у вхідні двері, і всі стараються триматись подалі.

Господиня квартири, що межує із Яковлєвими, розповідає, що теж від початку живе у цьому будинку, добре знає і Тараса, і дружину Настю, і батьків.

«Щоб десь п’яний був чи сварився – жодного разу такого не було. То ж все чути через стіну. Навіть коли малий вередує, тихо-спокійно все пояснить. І по хазяйству завжди щось робить, такого чоловіка за щастя мати. Але весь час зайнятий, пізно з роботи повертається. Не раз чую, як двері пізненько відчиняються», – розповідає сусідка Руслана.


Каже, що попри посаду Тараса, про родину сусідів не може сказати, що вони шикують чи живуть в якомусь надлишку. «Настя і на секонд-хенді дитині може щось прикупити, і було пару гривень позичала, поки Тарас повернеться. Одним словом, живуть, як всі люди», – каже сусідка.

Руслана пригадує цікаву історію. Якось по молодості ходила до гадалки, дізнатися, як складеться доля. А та їй сказала: будеш жити з великою людиною. Тепер, згадуючи те віщування, жінка переконана, що то була мова не так про її долю, як про сусіда при високій посаді.

«Якщо чесно, то досить несподівано, що він так вибився. Із простої родини, без блатів», – каже Руслана.

Деякі сусіди все ж не до кінця вдоволені сусідством із віп-чиновником. Жаліються, що заступник міського голови досі не поремонтував двір. Мовляв, з його можливостями давно можна було навести ідеальний порядок.


«Просили, щоб заасфальтував там, де лавочка, але не зробив. Самі насипали відро щебеню», – каже сусід Ростислав, що мешкає на нижньому поверсі. І додає: а загалом – добрий чоловік. Тільки незрозуміло, на якому авто їздить – чи на службовому, чи на своєму.


«Щось старається, щось робить. Але ж, знаєте, нам тепер сам чорт не догодить. В такі дебрі ми вже залізли, що ні Яковлєв, ні Порошенко – ніхто вже не поможе», – наостанок до розмови приєднується чоловік із сусіднього будинку. Каже, щодня бачиться із заммера, і приємно, що той не якось зухвало киває здалеку, а не лінується підійти та поручкатися.

Спілкувалася з сусідами Людмила ЯВОРСЬКА

* * *
Передрук цього матеріалу без письмового дозволу редакції заборонений.