Після ДТП 27-річний волинянин – у вегетативному стані: мати просить про допомогу

Потребує допомоги 27 річний мешканець села Вербаїв Луцького району Андрій Кепецине, який після ДТП втратив можливість ходити, сидіти, розмовляти та їсти.

Волинянину Андрію Кепецине, мешканцю села Вербаїв Луцького району, незабаром виповниться 27 років. Здавалося б, життя лише починається. Однак, літо 2018-го року стало для молодого чоловіка пекельним – страшна ДТП у Львові забрала у нього можливість ходити, сидіти, розмовляти, їсти. Також після аварії Андрій втратив одне око.

Наразі сина доглядає мама. Однак спеціалізоване харчування, ліки та реабілітація потребують великих щоденних витрат. До аварії Олена Фіалковська важко працювала на заробітках в Італії. Оскільки сім’я не мала власного житла і мешкала на орендованому, то жінка складала копійку до копієчки, аби нарешті здійснити давню мрію й переїхати разом із сином у власне помешкання. Але усі зароблені кошти довелося витратити задля порятунку Андрія, а опісля - ще й «влізти» в борги. Наразі жінка не може вийти на роботу, бо Андрію потрібен цілодобовий догляд – він знаходиться фактично у вегетативному стані.

У відчаї за допомогою Олена Фіалковська звернулася до журналіста Інформаційного агентства Волинські Новини, з болем розповівши про свій нелегкий хрест.

Так, 13 серпня два роки тому Андрія у важкому стані доставили бригадою швидкої медичної допомоги у КНП КЛШМД . Його госпіталізували у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. А вже 1 грудня 2018 року молодого чоловіка перевезли санітарним транспортом у Луцьку центральну районну лікарню.

Основний клінічний діагноз Андрія: внутрішньочерепна травма з тривалим коматозним станом з відкритою внутрішньочерепною раною (ВЧМТ. Диф. Аксональне ураження головного мозку. Перелом склепіння черепа із переходом на основу справа, стан після видалення субдуральної гігроми зліва – 26.09.18р.).Ускладнення: постравматична невропатія правого лицевого нерву. Вегетативний стан. Спастичний тетрапарез. Супутній дагноз: кератопатія ОД. Ангіоспазм судин сітківки ліворуч. В’ялогранулюючі рани обох п’яток. Гастростома. Хронічний пієлонефрит, латентний період, ХННО. Із центральної лікарні Андрія виписали 22 січня 2019 року. За час перебування у стаціонарі за висновком від лікаря: «без суттєвих динамічних змін, потребує постійного стороннього догляду, заняття з реабілітологом».

З 20 травня 2019 року знаходився на реабілітації у Науково-практичному центрі нейрореабілітації «NODUS».

«До тієї аварії мій син був активним чоловіком, займався спортом і не мав шкідливих звичок.

Не без сліз вона пригадує ту жахливу аварію, що трапилася 13 серпня 2018 року. Трагедія сталася у Львові, де Андрій працював. У той вечір хлопець святкував професійне свято – день будівельника. А коли переходив дорогу в неналежному місці – потрапив під колеса автівки. Діагноз – сильна черепно-мозкова травма та пошкодження стовбуру головного мозку. Зараз хлопець не може рухатися, говорити і навіть їсти.

Страшна ДТП фактично забрала у матері сина, оскільки з тих пір кожен день у житті молодого чоловіка та змученої горем матері перетворився на виснажливу боротьбу за життя.

Тепер же на нього боляче дивитися. Більшість свого життя ми тепер проводимо у лікарнях. У нас постійно напоготові тривожна валіза, у випадку якщо сину стане гірше. Бувало таке, що можемо поїхати до лікарні і вночі. Викликаємо швидку допомогу, і нас одразу забирають. На даний момент мій Андрій знаходиться у вегетативному стані – не ходить, не говорить, самостійно не сидить, харчується через зонд. Одне око йому видалили. Син дивиться тим одним оком на мене, і, здається, що все розуміє. Кліпає у відповідь на запитання. Після реабілітації ковтальний рефлекс відновився. Відновилась чутливість у нижніх та верхніх кінцівках. Він ними ворушить. Андрію потрібна постійна реабілітація, аби хоч трохи полегшити його стан», - розповідає мати молодого чоловіка. Зі слів, жінки, нині біда для сім’ї ще й у тому, що через карантин та нестачу грошей вона не може відвезти сина на реабілітацію.

«Я неодноразово зідзвонювалась з реабілітологом. Але після Нового року у Андрія взялися пролежні, то ми так і не втрапили на реабілітаційний центр, що знаходиться у Модричах Львівської області. З тих пір він знаходиться вдома. Займаюсь ним сама. Для того, аби трапився хоч якийсь поштовх у позитивну сторону, нам потрібна постійна реабілітація. Його добре «розворушили» у реабілітаційному центрі у Броварах. Протягом кількох місяців мені не дозволяли бути біля нього. Я дуже плакала, адже до цього я ніколи його не залишала. Мене пускали до сина лише на годину в день, але я розуміла, що це все – для його ж блага. Із ним займалися інтенсивно. Спочатку по три години на день, а потім по п’ять. Він дуже схуд. Але з’явились перші результати. Мені сказали, що якби ви тут лишилися, ми б його поставили вам на ноги, бо перспектива є. Але, на жаль, у центрі «Нодус» в кредит не лікують. Ми мали кошти, зароблені мною в Італії на квартиру – власного житла у нас немає, весь час жили на орендованому. То я все віддала на лікування сина. Не без того, що допомагали люди, зокрема, значну суму вдалося зібрати друзям Андрія. Усього тільки на лікування пішло близько 700 тисяч гривень. А ще підгузки, пелюшки, спеціальне харчування… Оскільки у нас закінчились гроші, то у реабілітаційному центрі у Броварах нам сказали забирати Андрія і їхати додому. Ми зібрали речі й поїхали», - ділиться своєю історією життя волинянка.

З її слів, погодились займатися реабілітацією Андрія медики із реабілітаційного центру у Модричах Львіської області. Вартість однієї доби перебування у вищезгаданому центрі становить 4100 гривень.

«Це менше, ніж у Броварах. Але у Андрія взялися пролежні, а з пролежнями туди не беруть. То ми й не поїхали. А потім розпочався карантин», - каже пані Олена.

Вона розповіла, що у її сина Андрія є чотирирічна донька. На жаль, коли дівчинці було рік від народження, Андрій з дружиною розійшлися.

«Вона тепер має іншу сім’ю, але контакти підтримуємо. Його колишня дружина приїжджала до нас, допомагала мені доглядати за Андрієм. А внучка щодня телефонує. Все просить: «Тату, вставай, досить спати. Підемо гуляти». Часом плаче, що хоче до нас. Зараз внучка разом з мамою живуть у селі Світязь, а це – далеко від нас», - зітхає Олена Фіалковська.

Жінка каже, що протягом двох років важко заробляла кошти на власне житло в Італії, але усі ці гроші пішли на лікування сина.

«Андрій харчується через зонд. Його потрібно було змінити ще в січні – а зонда знайти не можемо. Треба їхати його міняти. Попередній нам ставили польський. А тепер в Миколаєві знайшли зонд. Але він уже пів року як прострочений. Ми ризикувати не стали. Ось так і ризикуємо – адже щодня є ризик, що зонд може лопнути. Молюся, щоб не тріснув. Спеціальна каша для таких хворих теж закінчується. Її потрібно вживати близько 1 літри в день. Я не даю Андрію літри, а ділю на менші порції – по 300 грамів. Хоча би трішки, аби підтримувати його життя. Стараюсь щодня давати йому рибу, м'ясо, печінку, сир. Ця жінка, яка збила Андрія, мене заблокувала. Хоча перед Великоднем скинула нам 1000 гривень. Я хотіла їй подзвонити, але мій номер у неї все ще заблокований», - розповідає мати

Жінка зізнається, що ніколи нічого у людей не просила – завжди все здобувала власними силами. Але сьогодні життя її загнало в глухий кут.

«Мені соромно, мені ніяково… Я все життя ростила сина сама. Ні в кого нічого не просила. Але тепер я змушена просити допомоги у людей, бо це не та ситуація, коли потрібно думати про гордість. Я не прошу на новий телефон чи квартиру. Я прошу допомоги тільки на лікування сина. Якщо Бог нам дав такий хрест, мусимо його нести», - плаче Олена Фіалковська.

Перерахувати кошти можна на картку Приватбанку:

5168 7573 9950 6338 Фіалковська Олена Миколаївна.