«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків
29 листопада, 2018, 13:03
6
2Луцьк. Холодний листопад 2018-го. Надворі мінус шість морозу, а під мостом на Перемоги живуть безхатченки. Валентину та Романа тут бачили чимало лучан. Пара спить просто неба вже три роки. Щоправда, про їхню долю знають лише такі, як вони – безхатьки. «У мене кличка «Лоло», а він «Пепе» (персонажі із мультфільму про пінгвінів – А.К.)», – починає розказувати мешканка території під мостом.
Їх помешкання ніяк не відрізняється від купи сміття, яке, на перший погляд, просто чекає чергового візиту сміттєвозу. Два м’які крісла, з яких років десять тому повискакували пружини та зламалася одна ніжка. Позаду – купа теплого одягу, кухонна шафа з вирваними дверцятами та до десяти засмальцьованих книжок. Праворуч – табурет із трьома цибулинами та 0,5 початої біленької. Навпроти – брудні заповненні сміттєві баки.
50 РОКІВ ЖИТТЯ ЗА 37 ХВИЛИН
На одному зі стільців – господиня території Валентина. Поруч, закутавшись у два зимові пуховики, жінка років 45-ти. Впродовж розмови друга десятки разів затягуватиметься дешевою «Примою» і разів зо п’ять в наказовому тоні казатиме: «Валя, не плакать!»
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
За 37 хвилин розмови господиня розповість не лише про матір, яка віддала її в дитбудинок, а й про доньку, яка сиділа за проституцію, про шестирічного сина та онуків, яких віддала на виховання жінці, яка ніколи не зможе мати своїх дітей. Вона тричі вибачиться за запах перегару і стільки ж заплаче, бо чоловік, який колись зробив їй боляче, лежить у лікарні. А насамкінець зізнається, що сиділа за вбивство коханої людини…
Вона довго дивитиметься в очі, ніби, шукаючи там виправдання, а потім розкаже, як усе було.
«ЛОЛО», АБО ХТО ТАКА ВАЛЕНИНА З-ПІД ЛУЦЬКОГО МОСТУ
Валентині Кузнєцовій – 50. Жінка народилася у місті Ківерці Волинської області в сім’ї ромів. Коли Валі було п’ять місяців, мати віддала її в дитбудинок. Після «дєтдомовськой жизні» вона була за крок до розряду кандидата в майстри спорту з дзюдо, однак першим у пріоритетах поставила заміжжя.
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
«Мені оставалося два місяці, але я захотіла заміж. Потім Валентина Іванівна (тренер з дзюдо – А.К.) побачила в інтернеті, що я бомжую, назнімали тоді по «Аверсу» (місцевий телеканал – А.К.).Тоді знайшла мене, принесла сапожки, курточку. І каже: «Валя, ти така раньше не була. Ти в золоті ходила». А мені тоді так стидно і тяжко стало, бо могла б зараз дітей спорту вчити, а я тут…» – якось безнадійно оглядає своє помешкання.
Потім вона народила двох дітей, втрату яких продовжує оплакувати й донині. Старший син три роки тому загинув в АТО, куди пішов добровольцем, а донька Юлія майже два роки тому, відсидівши у в’язниці, захворіла на ВІЛ-інфекцію і померла.
«Її заставляли стояти на цій, як її? Там, де простітутки! («На Ровенській», – підкаже жінка, яка сидіть поруч – А. К.). А я тоді якраз на зоні була, не знала нічого за неї. Тоді і мала моя, Юля, попала в тюрму. Потім СНІДом заболіла. Ой, зараз почну плакати («Валя, не плакать!» – в наказовому тоні скаже подруга – А. К.).
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
У Юлії залишилося двоє дітей, які нині виховує кума Валентини. Обставини, за яких діти потрапили до лучанки Тетяни, жінка не розповідає. Лиш виправдовується: «У неї своїх дітей не може бути, а сім’я хороша. Я не хочу, щоб вони бомжували…»
Поруч зі стільцем, на якому спить Валентина Кузнєцова, – милиці. У жінки варикоз вен: «Ота ножка у мене одказує. В мене вени лопають. Сьогодні тут на холоді переділася, носочки чисті. Тому що нада перевдягатися, все-таки я – жінка», – посміхається.
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
КАЖЕ: «ЦИГАНКУ ЛЮБЛЮ», АБО ВБИВСТВО НА ТРІЙЦЮ
«Я попала в тюрму (витримує паузу, щоб побачити здивування або ж осудливий погляд – А.К.). Я, да, отсидєвша. Попала за глупость – ні за що. Законний чоловік в мене тоді був, а попала я за любимого чєловєка. Це було на Трійцю. Едіком його звали… Едік з ГПЗ. Я не люблю, коли мені мішають варити їсти, а він вліз. На Трійцю. Нечайно (починає мружитися, щоб заплакати, а подруга вкотре наказує: «Валя, не плакать» – А. К.).
Заспокоївшись, вона розповідає, що Едуард був військовим, а заради Валентини покинув службу та пішов працювати на Луцький автозавод автослюсарем.
«Він від мами втік ради мене. Каже: «Циганку люблю. Буду біля неї бомжувати і все». Тікав серед ночі до мене, да. Едька в мене був золото. Тільки я зглупила… Мене його перша жінка здала, того я в тюрму сіла. Він мене сильно любив. Хто-хто, а Едік – да», – згадує Валентина.
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
У в’язниці жінка народила третю дитину, щоправда, від кого – не зізналася. Нині Владиславу шість років. Проживає хлопчик у тієї ж жінки, якій Валентина доручила виховувати своїх онуків.
«Циганчатко маленьке. Бачила їх чотири дні назад. По ступеньках йшли тут (показує на сходи з мосту – А.К.). А Владик по-циганськи говорить, тільки так. Каже: «Мам, я тебе люблю, яка ти в мене є» (посміхається – А.К.) Я з ним пообщалася, а потім сказала Тані, щоб забрала, бо буду сильно плакати», – розповідає, а подруга вкотре: «Ану не плакать».
Після відбування терміну за вбивство жінка повернулася в Луцьк. Не знайшовши тут розуміння і домівки, яку «мєнти віджали», поїхала шукати одне й друге у родичів.
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
«Посунулася до брата, до Льоні, який вже помер. Я звідти втекла, бо в своїй сім’ї я була рабом. Мене заставляли все робити. Коней кормити, все. А що мені за то? Тарєлку супу дадуть, і всьо», – пояснює.
«ПЕПЕ», АБО ХТО ТАКИЙ РОМАН З-ПІД ЛУЦЬКОГО МОСТУ
Ревілю Боровикову (хрещений Романом) – 38 років. Чоловік народився на Чукотці (Далекий Схід Росії – А.К.). Мати Ревіля за невідомих майже нікому обставин продала його. Як потрапив чоловік до Луцька – Валентина не каже. Відомо лиш одне: усе життя він бомжував. У чоловіка закрита форма туберкульозу, а декілька тижнів тому його із кровотечою забрали до Луцької міської клінічної лікарні.
«Тромба лопнула всередині. Друга язва. А він в мене неходячий, ноги відказали повністю. Лежить в другій лікарні (Луцька міська клінічна лікарня – А.К.). Його єлє довезли, він стікав кров’ю, тут-во тромба лопнула. В п’ять годин ранку забрали. Я визивала «швидку». До людей побігла, до знайомих. Він не хотів їхати. Казав: «Тебе не кину», – згадує його цивільна дружина.
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
Валентина та Роман знають одне одного чотири роки. Жінка сміється, що колись безхатько дуже залицявся до неї, не даючи проходу. Вже три роки подружжя проживає під мостом, що на проспекті Перемоги. А поки Роман на лікуванні, Валентина цілодобово стереже його улюблені книги, які ховає під горою принесеного небайдужими одягу.
«Він любить історію, географію. Он книжки його є, треба передати в лікарню через когось. Він любить Сталіна, Калініна читати (російський революціонер, радянський державний і партійний діяч – А.К.), про Луцьк дуже багато історії читає. Ромка може три книжки за раз читати, по чуть-чуть. Його навіть мужики не можуть переспорити, в роках, в цифрах. Не можуть переспорити малого», – Валя перекладає книжки з одного місця на інше.
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
«ТОДІ ВЕСЬ ЛУЦЬК ПИВ ЗА МІЙ УПОКІЙ, А ВІН МЕНІ ІЗМЕНИВ»
Вона декілька хвилин мовчить, ніби гортає в пам’яті найболючіші події з життя… А потім розповість, як коханий Ромка, похоронивши її, зрадить із першою-ліпшою «бомжихою».
«Да, він мені, було, в жизні ізменив. Коли мене кидануло, і мене «скора» (швидка медична допомога – А.К.) забрала. Я двоє суток була в комі на КРЗ (Волинський обласний наркологічний диспансер на Карбишева у Луцьку – А.К.). Тоді лікар сказав, що я померла. Тоді мій малий зібрав весь район, і вони пили за мій упокій. Знайшов за день собі, вибачте, бомжиху, хотів покохатися і ізменив», – тепер вже сміючись, розказує Валентина.
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
Тоді жінка повернулася з лікарні та декілька днів відлежувалась у небайдужого лучанина, який проживає неподалік мосту.
«Тоді сусід Руслан з другого поверху забрав мене до себе. І сказав, що поки я на ноги не стану, я з хати не вийду. Він молодший мене, сам афганець. Прикидаєш, навіть в туалет мене на руках виносив», – розказує.
Валентина пробачила зраду і повернулася до Романа, через якого ще вчора хотіла звести рахунки з життям.
«Я без нього не можу, мені тяжко без Ромки. Тяжко… Він 18 років бомжував надворі. Та дитина стільки попробувала. Його треба на ноги поставити. Єслі хто може, поможіть йому. 527-ма палата. Боровиков Ревіль Володимирович. Скажете, що від Валі, скажете він «Лоло», від «Циганчатка», від «Капусти», від «Костишки…» – перераховує свої клички.
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
«БУС СПАСІННЯ», АБО ХТО ТАКИЙ «ВАЛАНТЬОР» ЮРА
Впродовж 37 хвилин розмови Валентина декілька разів назвала ім’я Юра. «Юрі вже дзвонила… Юра завезе… Юру попросила…»
Юрій – волонтер, який минулоріч врятував життя Роману і Валентині. Взимку, коли мороз перевищував позначку мінус десять, чоловік залишав свій автомобіль біля смітників навмисне, аби безхатьки переночували в салоні.
«Ми прошлу зиму в нього в бусику і жили, і всьо, і теє. Тільки бусик стояв там (показує в бік смітників – А.К.). Тоді 18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили. Всі удивлялися. Казали, «живучі цигани», – згадує Валентина.
Не менш болючим спогадом стане бійка, в якій вона втратила бажану Романом дитину. Своїх дітей чоловік ніколи не мав, однак впродовж чотирьох років просив Валентину, аби та подарувала йому сина або доньку. Жінка завагітніла, однак народитися дитині не судилося.
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
«Тут якось бійка дуже сильна була, то мені ту дитину просто вибили. А мій Ромка тепер ніколи не зможе мати дітей», – вкотре починає плакати Валентина.
«Дівчонки, я вибачаюся, перегаром від мене ваняє. Бо ми випили тут трохи, щоб зігрітися. Я вас одного прошу – заїдьте до нього. 527 палата. Дівчата, там нічого не треба. Саме главноє – уваженіє, підтримка. Не цурайтесь нас! А як буде можливість, підходьте», – каже на прощання Валентина.
P.S. У суботу, 5 січня, Валентину Кузнєцову знайшли мертвою під мостом, що на вулиці Перемоги в Луцьку. Попередня причина смерті – обмороження.
Анастасія КАЧИНА
Передрук заборонено
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
![«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків]( "«18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили», – історія відомих луцьких безхатьків")
Їх помешкання ніяк не відрізняється від купи сміття, яке, на перший погляд, просто чекає чергового візиту сміттєвозу. Два м’які крісла, з яких років десять тому повискакували пружини та зламалася одна ніжка. Позаду – купа теплого одягу, кухонна шафа з вирваними дверцятами та до десяти засмальцьованих книжок. Праворуч – табурет із трьома цибулинами та 0,5 початої біленької. Навпроти – брудні заповненні сміттєві баки.
50 РОКІВ ЖИТТЯ ЗА 37 ХВИЛИН
На одному зі стільців – господиня території Валентина. Поруч, закутавшись у два зимові пуховики, жінка років 45-ти. Впродовж розмови друга десятки разів затягуватиметься дешевою «Примою» і разів зо п’ять в наказовому тоні казатиме: «Валя, не плакать!»
За 37 хвилин розмови господиня розповість не лише про матір, яка віддала її в дитбудинок, а й про доньку, яка сиділа за проституцію, про шестирічного сина та онуків, яких віддала на виховання жінці, яка ніколи не зможе мати своїх дітей. Вона тричі вибачиться за запах перегару і стільки ж заплаче, бо чоловік, який колись зробив їй боляче, лежить у лікарні. А насамкінець зізнається, що сиділа за вбивство коханої людини…
Вона довго дивитиметься в очі, ніби, шукаючи там виправдання, а потім розкаже, як усе було.
«ЛОЛО», АБО ХТО ТАКА ВАЛЕНИНА З-ПІД ЛУЦЬКОГО МОСТУ
Валентині Кузнєцовій – 50. Жінка народилася у місті Ківерці Волинської області в сім’ї ромів. Коли Валі було п’ять місяців, мати віддала її в дитбудинок. Після «дєтдомовськой жизні» вона була за крок до розряду кандидата в майстри спорту з дзюдо, однак першим у пріоритетах поставила заміжжя.
«Мені оставалося два місяці, але я захотіла заміж. Потім Валентина Іванівна (тренер з дзюдо – А.К.) побачила в інтернеті, що я бомжую, назнімали тоді по «Аверсу» (місцевий телеканал – А.К.).Тоді знайшла мене, принесла сапожки, курточку. І каже: «Валя, ти така раньше не була. Ти в золоті ходила». А мені тоді так стидно і тяжко стало, бо могла б зараз дітей спорту вчити, а я тут…» – якось безнадійно оглядає своє помешкання.
Потім вона народила двох дітей, втрату яких продовжує оплакувати й донині. Старший син три роки тому загинув в АТО, куди пішов добровольцем, а донька Юлія майже два роки тому, відсидівши у в’язниці, захворіла на ВІЛ-інфекцію і померла.
«Її заставляли стояти на цій, як її? Там, де простітутки! («На Ровенській», – підкаже жінка, яка сидіть поруч – А. К.). А я тоді якраз на зоні була, не знала нічого за неї. Тоді і мала моя, Юля, попала в тюрму. Потім СНІДом заболіла. Ой, зараз почну плакати («Валя, не плакать!» – в наказовому тоні скаже подруга – А. К.).
У Юлії залишилося двоє дітей, які нині виховує кума Валентини. Обставини, за яких діти потрапили до лучанки Тетяни, жінка не розповідає. Лиш виправдовується: «У неї своїх дітей не може бути, а сім’я хороша. Я не хочу, щоб вони бомжували…»
Поруч зі стільцем, на якому спить Валентина Кузнєцова, – милиці. У жінки варикоз вен: «Ота ножка у мене одказує. В мене вени лопають. Сьогодні тут на холоді переділася, носочки чисті. Тому що нада перевдягатися, все-таки я – жінка», – посміхається.
КАЖЕ: «ЦИГАНКУ ЛЮБЛЮ», АБО ВБИВСТВО НА ТРІЙЦЮ
«Я попала в тюрму (витримує паузу, щоб побачити здивування або ж осудливий погляд – А.К.). Я, да, отсидєвша. Попала за глупость – ні за що. Законний чоловік в мене тоді був, а попала я за любимого чєловєка. Це було на Трійцю. Едіком його звали… Едік з ГПЗ. Я не люблю, коли мені мішають варити їсти, а він вліз. На Трійцю. Нечайно (починає мружитися, щоб заплакати, а подруга вкотре наказує: «Валя, не плакать» – А. К.).
Заспокоївшись, вона розповідає, що Едуард був військовим, а заради Валентини покинув службу та пішов працювати на Луцький автозавод автослюсарем.
«Він від мами втік ради мене. Каже: «Циганку люблю. Буду біля неї бомжувати і все». Тікав серед ночі до мене, да. Едька в мене був золото. Тільки я зглупила… Мене його перша жінка здала, того я в тюрму сіла. Він мене сильно любив. Хто-хто, а Едік – да», – згадує Валентина.
У в’язниці жінка народила третю дитину, щоправда, від кого – не зізналася. Нині Владиславу шість років. Проживає хлопчик у тієї ж жінки, якій Валентина доручила виховувати своїх онуків.
«Циганчатко маленьке. Бачила їх чотири дні назад. По ступеньках йшли тут (показує на сходи з мосту – А.К.). А Владик по-циганськи говорить, тільки так. Каже: «Мам, я тебе люблю, яка ти в мене є» (посміхається – А.К.) Я з ним пообщалася, а потім сказала Тані, щоб забрала, бо буду сильно плакати», – розповідає, а подруга вкотре: «Ану не плакать».
Після відбування терміну за вбивство жінка повернулася в Луцьк. Не знайшовши тут розуміння і домівки, яку «мєнти віджали», поїхала шукати одне й друге у родичів.
«Посунулася до брата, до Льоні, який вже помер. Я звідти втекла, бо в своїй сім’ї я була рабом. Мене заставляли все робити. Коней кормити, все. А що мені за то? Тарєлку супу дадуть, і всьо», – пояснює.
«ПЕПЕ», АБО ХТО ТАКИЙ РОМАН З-ПІД ЛУЦЬКОГО МОСТУ
Ревілю Боровикову (хрещений Романом) – 38 років. Чоловік народився на Чукотці (Далекий Схід Росії – А.К.). Мати Ревіля за невідомих майже нікому обставин продала його. Як потрапив чоловік до Луцька – Валентина не каже. Відомо лиш одне: усе життя він бомжував. У чоловіка закрита форма туберкульозу, а декілька тижнів тому його із кровотечою забрали до Луцької міської клінічної лікарні.
«Тромба лопнула всередині. Друга язва. А він в мене неходячий, ноги відказали повністю. Лежить в другій лікарні (Луцька міська клінічна лікарня – А.К.). Його єлє довезли, він стікав кров’ю, тут-во тромба лопнула. В п’ять годин ранку забрали. Я визивала «швидку». До людей побігла, до знайомих. Він не хотів їхати. Казав: «Тебе не кину», – згадує його цивільна дружина.
Валентина та Роман знають одне одного чотири роки. Жінка сміється, що колись безхатько дуже залицявся до неї, не даючи проходу. Вже три роки подружжя проживає під мостом, що на проспекті Перемоги. А поки Роман на лікуванні, Валентина цілодобово стереже його улюблені книги, які ховає під горою принесеного небайдужими одягу.
«Він любить історію, географію. Он книжки його є, треба передати в лікарню через когось. Він любить Сталіна, Калініна читати (російський революціонер, радянський державний і партійний діяч – А.К.), про Луцьк дуже багато історії читає. Ромка може три книжки за раз читати, по чуть-чуть. Його навіть мужики не можуть переспорити, в роках, в цифрах. Не можуть переспорити малого», – Валя перекладає книжки з одного місця на інше.
«ТОДІ ВЕСЬ ЛУЦЬК ПИВ ЗА МІЙ УПОКІЙ, А ВІН МЕНІ ІЗМЕНИВ»
Вона декілька хвилин мовчить, ніби гортає в пам’яті найболючіші події з життя… А потім розповість, як коханий Ромка, похоронивши її, зрадить із першою-ліпшою «бомжихою».
«Да, він мені, було, в жизні ізменив. Коли мене кидануло, і мене «скора» (швидка медична допомога – А.К.) забрала. Я двоє суток була в комі на КРЗ (Волинський обласний наркологічний диспансер на Карбишева у Луцьку – А.К.). Тоді лікар сказав, що я померла. Тоді мій малий зібрав весь район, і вони пили за мій упокій. Знайшов за день собі, вибачте, бомжиху, хотів покохатися і ізменив», – тепер вже сміючись, розказує Валентина.
Тоді жінка повернулася з лікарні та декілька днів відлежувалась у небайдужого лучанина, який проживає неподалік мосту.
«Тоді сусід Руслан з другого поверху забрав мене до себе. І сказав, що поки я на ноги не стану, я з хати не вийду. Він молодший мене, сам афганець. Прикидаєш, навіть в туалет мене на руках виносив», – розказує.
Валентина пробачила зраду і повернулася до Романа, через якого ще вчора хотіла звести рахунки з життям.
«Я без нього не можу, мені тяжко без Ромки. Тяжко… Він 18 років бомжував надворі. Та дитина стільки попробувала. Його треба на ноги поставити. Єслі хто може, поможіть йому. 527-ма палата. Боровиков Ревіль Володимирович. Скажете, що від Валі, скажете він «Лоло», від «Циганчатка», від «Капусти», від «Костишки…» – перераховує свої клички.
«БУС СПАСІННЯ», АБО ХТО ТАКИЙ «ВАЛАНТЬОР» ЮРА
Впродовж 37 хвилин розмови Валентина декілька разів назвала ім’я Юра. «Юрі вже дзвонила… Юра завезе… Юру попросила…»
Юрій – волонтер, який минулоріч врятував життя Роману і Валентині. Взимку, коли мороз перевищував позначку мінус десять, чоловік залишав свій автомобіль біля смітників навмисне, аби безхатьки переночували в салоні.
«Ми прошлу зиму в нього в бусику і жили, і всьо, і теє. Тільки бусик стояв там (показує в бік смітників – А.К.). Тоді 18 бомжів по районі вмерло, а ми з Ромкою вдвох вижили. Всі удивлялися. Казали, «живучі цигани», – згадує Валентина.
Не менш болючим спогадом стане бійка, в якій вона втратила бажану Романом дитину. Своїх дітей чоловік ніколи не мав, однак впродовж чотирьох років просив Валентину, аби та подарувала йому сина або доньку. Жінка завагітніла, однак народитися дитині не судилося.
«Тут якось бійка дуже сильна була, то мені ту дитину просто вибили. А мій Ромка тепер ніколи не зможе мати дітей», – вкотре починає плакати Валентина.
«Дівчонки, я вибачаюся, перегаром від мене ваняє. Бо ми випили тут трохи, щоб зігрітися. Я вас одного прошу – заїдьте до нього. 527 палата. Дівчата, там нічого не треба. Саме главноє – уваженіє, підтримка. Не цурайтесь нас! А як буде можливість, підходьте», – каже на прощання Валентина.
P.S. У суботу, 5 січня, Валентину Кузнєцову знайшли мертвою під мостом, що на вулиці Перемоги в Луцьку. Попередня причина смерті – обмороження.
Анастасія КАЧИНА
Передрук заборонено
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Коментарі:
Настя, як завжди, - молодець! Просто непотрібно слухати супермеганедолугих критиків і все вийде.