Вдова волинського ліквідатора присвятила поезію чоловікові

Людмила Мартинова після смерті ліквідатора Сергія Мартинова почала писати поезію.

До 32-их роковин аварії на Чорнобильській ЧАЕС вдова присвятила поезію для чоловіка та ліквідаторів.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Кожен день живу, як останній». Волинські ліквідатори. ФОТОПРОЕКТ

Гортаєм сторінки життя, минає час – він не лікує рани.

Той ранок квітня завжди з нами, він перекреслив все моє буття.

Зійшла у небі полину зоря і обпекла в саду розквітлі квіти,

де бавились щасливі діти. Розпаду атомів зійшла гірка зоря:

затравлені повітря і земля, і місто Прип’ять без людей завмерло

реактора страшне чорніє жерло. Дісталась і сюди рука Кремля!

Піддослідні були ми українці…Чи виживуть?

Родитиме земля. І ще тримають досі в таємниці,

Що то наказ був партії з Кремля. Їм не болить, що гинуть мирні люди,

земля неорана простоює дарма. Вже не надінете свого нам більш ярма,

бо Україна з вами більш не буде! Дорогою своєю ми йдемо, здолаємо усі ми перешкоди!

І понесе ще Прип’ять чисті води, і над реактором ми укриття зведемо.

Уже звели!




До слова, жінка очолює «Організація вдів Чорнобиля» та «Організація інвалідів Чорнобиля та постраждалих від чорнобильської аварії».