Гвардієць з Луцька розповів про криваві події 9 травня 2014 року. ФОТО

9 травня увесь світ святкує День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Разом з тим в Україні цього дня згадують не менш важливу подію уже новітньої історії нашої держави.

Про це йдеться на сторінці "Військова частина 1141 Національної гвардії України м. Луцьк" у фейсбуці.

Шість років тому у Маріуполі озброєні бойовики вчинили спробу захоплення міського управління внутрішніх справ. Однак українські військові завадили планам сепаратистів, не дозволивши захопити місто, а відтак отримати контроль над усім Донбасом.

Тоді у результаті сутички загинув старший солдат Богдан Шлемкевич. Ще четверо нацгвардійців отримали вогнепальні поранення. Серед них – офіцер львівської частини 4114 Дмитро Афанасьєв, солдат Роман Сапіла, командир Луцького батальйону Степан Логуш та його підлеглий, сержант Валентин Онищук. Нині полковник Степан Логуш обіймає посаду заступника начальника Західного територіального управління НГУ, а лейтенант Валентин Онищук очолює службу кадрової роботи військової частини 1141 Нацгвардії України.

Валентин Онищук у військовій частині 1141 Нацгвардії України служить з грудня 2009 року. За цей час від простого солдата «виріс» до начальника служби кадрової роботи. Ніколи не забуде свою першу ротацію на схід України. Адже саме тоді, разом з побратимами відстоюючи Маріуполь, отримав вогнепальне поранення.

"Коли ми їхали на схід (а це було у квітні 2014 року), ніхто навіть не підозрював, наскільки все може бути серйозно і зі зброєю в руках нам доведеться відстоювати територіальну цілісність України, – пригадує Валентин Онищук. – Після кількатижневого перебування в Луганську у зв’язку зі службовою необхідністю резерв нашої частини «перекинули» в Маріуполь. 7 травня ми приступили до виконання службово-бойових завдань, несли службу на блокпостах, які на той момент уже стояли в місті. Вже тоді була така мова, що на 9 травня щось буде, ніби проросійські активісти щось готують".



Однак це все лишалося на рівні розмов, доки не настав той самий ранок 9 травня. Гвардійці жили за звичним графіком: хтось тільки приїхав зі служби і готувався до відпочинку, хтось, навпаки, збирався на чергування. Аж раптом у приміщення зайшов командир частини Степан Логуш та наказав швидко збиратися на виїзд.

"Це все відбувалося у якомусь хаосі. Одні приїхали зі зміни, роздягаються. Чоловік 12 нас буквально вкинули на себе бронежилети, взяли автомати і вискочили. Нас коротко проінформували: на міське управління внутрішніх справ напали, потрібна допомога. Офіцери, контрактники, строковики з нашої частини та львівської 4114 вскочили в один автобус і поїхали".

Саме у цей час близько 60 озброєних бойовиків вчинили спробу захоплення міського управління внутрішніх справ. Скориставшись ситуацією, вони обманом потрапили в приміщення і зайняли два нижніх поверхи. А на третьому забарикадувалися правоохоронці, які на той момент зібралися на нараду по стабілізації ситуації в Маріуполі. Так почалося запекле протистояння між бойовиками та українськими військовими.

"Коли ми вийшли з автобуса, то розподілилися на дві групи. Йшли по краю дороги. Я був на одній стороні. Там були дерева, машини, і ми могли хоч десь заховатися. З іншого ж боку – нічого. Лише трава і асфальт. Ми пройшли може метрів сто, і по нас відкрили вогонь. Було дуже страшно, бо нас до такого ніхто не готував і ми готові не були. А тут, побачивши безпосередній контакт, розумієш, що справді в цей момент можна й не вижити. Тоді просто треба було перейти ту сходинку, висунути трохи свою голову, автомат і дати достойну відсіч тим, хто по нас вів вогонь. До міського управління лишалося метрів триста, – розповідає гвардієць. – Хто там ходить, що відбувається, толком видно і не було. Уже потім я побачив, що посередині дороги один чи два автобуси стояли. Відповідно з них і вівся вогонь по нас. Їм було простіше, бо вони бачили, по кому стріляють, а ми – ні. Чули просто, з якої сторони ведеться вогонь, туди й стріляли. Хто це був, у якій формі, в масках чи без, з розпізнавальними знаками чи ні – цього всього нам видно не було. Лише силуети. Я б сказав, що це була засідка, спланована акція".

Найбільший удар прийшовся саме на тих військових, що рухалися «голою» стороною. Уже за кілька хвилин з початку обстрілу отримав поранення Степан Логуш та троє львівських гвардійців – офіцер Дмитро Афанасьєв, солдат Роман Сапіла, старший солдат Богдан Шлемкевич. Останній невдовзі помер на місці обстрілу.

"Вони фактично одразу усі четверо отримали поранення. Через хвилин 15 влучили у мене. Мене поранили ззаду в хребет, – розповідає Валентин Онищук. – Я сказав про це хлопцям, які були за кілька метрів. Добігти сам до них не міг. Коли стріляють, воно таке відчуття – цок! – і все життя перед очима пробігло… Мені перекинули медичні засоби. Але все порозліталось, що в машину попало, що в дерево. І все лежить далеко. Дотягнутися не можу, бо йде перестрілка і чуєш лише як над тобою кулі летять, свистять «Тюу! Тюу! Тюу!» Страшно!"



На той момент здавалося, що «швидка» їде годинами. Кінець-кінцем таки приїхали два автомобілі й забрали поранених в міську маріупольську лікарню. Там усіх гвардійців прооперували. А уже через три дні гелікоптером доправили в обласну клінічну лікарню імені І.Мечникова, що в Дніпрі, де вони продовжили лікування.

"Лікарі казали, що мені дуже пощастило. Якби куля влучила трохи лівіше чи правіше, я б у кращому випадку лишився інвалідом", – каже гвардієць.

Через два місяці після поранення Валентин Онищук повернувся на службу. Разом з особовим складом військової частини побував ще на одній ротації на Сході України. Але до цього часу згадує події 9 травня і захоплюється мужністю українських військових. Без належного спорядження, озброєння, підготовки вони зуміли дати відсіч бойовикам та відстояти Маріуполь.