Що читає ведуча Світлана Рижук? РОЗМОВА В КНИГАРНІ

Уже давненько вона не працює на «Новому каналі», давно змінила роботу телеведучої на більш камерні імпрези, але у рідному їй Луцьку Світлану Рижук дотепер більше впізнають як телеведучу.

Популярність талановита випускниця луцької школи №26 здобула тоді, коли стала ведучою ранкового телешоу «Підйом» на одному із українських телеканалів. Був у житті жінки й період, коли вся країна обговорювала її стосунки із відомим нардепом, захисником Юлії Тимошенко Сергієм Власенком. Попри те, зірковий багаж за плечима, схоже, не заважає Світлані у межах рідної їй землі залишатися найперше волинянкою.

Неймовірно. Однак телекамери та світські столичні заходи Світлана змінила на… літературні вечори. Усе частіше про неї можна почути, як про затійницю Лесиних читань чи то у якому затишному куточку гамірної столиці, чи в котрійсь із напрочуд атмосферних кав’ярень древнього Лучеська. Що відкриває, здавалося б, шанувальницю столичних світських «тусівок», з абсолютно несподіваного боку.

Чому вона організовує літературні вечори і натхненно популяризує книги? Звідки у Світлани Рижук така пристрасть до слова Лесі Українки? Чи вдається заробляти на життя, будучи ведучою та даючи майстер-класи зі сценічного мистецтва? Чому журналістка і телеведуча пробує знайти себе… у музиці?

Ми натхненно шукали відповіді на ці питання у розмові про улюблені книги (і не тільки) у стінах книгарні Волинської обласної друкарні, що на пр-ті Волі, 27 у Луцьку.

Отож, #скажименіщотичитаєш – і я скажу, хто ти…



Довідково. Світлана Рижук народилася в Луцьку. Навчалася у школі №26. Закінчила факультет міжнародної журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Зі шкільних років була ведучою різних вечірок та заходів. Активно студіювала модельне мистецтво. З 2007-го до 2014-го працювала на «Новому каналі». Сьогодні – популярна ведуча, модель, громадська активістка. Пропагує та долучається до багатьох цікавих соціальних проектів.

***

(До книгарні обласної друкарні Світлана приходить о 18-й. Останній день відпустки у Луцьку. Далі – столиця… Розкішна сукня. Усмішка. Відкритий погляд. Щойно переступає поріг крамниці, виймає із сумки книжку, яку принесла з собою. Це її настільна, каже. Хм.. У такої панянки настільною міг би бути збірничок поезій Сергія Жадана чи Ліни Костенко як мінімум. Але ні – Говард Дейтон «Рахуємо свої гроші». Біблійна точка зору на те, як заробляти…).

… «Я її побачила в католицькому університеті. Стала читати і не змогла відірватися. Дуже практична книжка. Якраз для мене (усміхається, помітивши мій здивований погляд)».



***

… «Я у вільному плаванні. Більше займаюся громадською роботою. І чесно, мене така робота зараз захоплює. Три роки я не працюю на телебаченні й мене туди не тягне абсолютно».

***

(Завдяки тому, що в книгарні є комфортний куточок для того, щоб побути наодинці з книгою, погортати сторінки обраної книги чи порозмовляти з тим, кого випадково зустрів у книгарні, починаємо з розмови про особисте).

… «Хочу все ж таки навчитися грати на піаніно. Вокалом займаюся серйозно, виконую фольклорні українські пісні, з якими в принципі вже можу виступати. Готуюся заспівати на весілля в подруги «Ой люлі-люлі», яке відбудеться на Кіпрі у вересні. Це буде такий собі дебют (зізнається популярна ведуча). Гріх не скористатися можливістю і не зайнятися, дійсно, тим, що ти любиш».

***

… «Із заздрістю дивилася на дівчинку з мікрофоном, яка співала пісні на сцені. Не було кому підказати, не було підтримки. Не трапилося у мої юні роки якогось хорошого наставника. Тому я зосередилася на журналістиці й стала ведучою. Все одно це те, що пов’язано з голосом».



***

… «Писала вірші. А зараз щось не йде. В майбутньому, коли стану займатися музикою, планую писати свої пісні. Є про що».

***

… «Усе, що пов’язано з голосом, я обожнюю».


***

… «Літературні вечори – це моє. Я тим живу. Ми нещодавно провели камерний вечір «Леся в Луцьку». Літературна інтерпретація. Знову ж таки – «на ура». Організовували спільно з Луцькою міською радою. Підтримали, хоча й достеменно не знали, що я запропоную. А може, якийсь треш?».



***

… «Неформальний такий формат для того, щоб люди в будь яку неділю того чи іншого місяця могли за келихом вина чи за кавою і послухати вірші. Відомі чи невідомі. Вміють читати чи не вміють. Знаються дуже на літературі чи не знаються зовсім…».

***

… «Чого я була ведучою погоди? Чого у мене це класно пішло? Я люблю читати вголос. Я люблю декламувати і відомі твори, і невідомі. Просто брати книжку, якусь прозу і читати. Якийсь сенс вкладати в ці рядки. На публіку чи не на публіку, немає різниці. Я це обожнюю».

***

… «Для камерних літературних читань Луцьк – дуже комфортне місце. Можна навіть сказати, що Луцьк - столиця Західної України з літературних читань. Можна навіть зробити таку фішку. Я хочу зробити їх постійними. Львів робить туристичну фішку з кави, а ми можемо з книги. До нас не їдуть за кавою. От хай до нас їдуть за Лесею. Хай до нас їдуть за літературними вечорами. Хай до нас їдуть за природою (у нас же є Шацькі озера). Чим більше ми будемо про це говорити, тим краще».



***

… «Заходами, корпоративами… Я заробляю на життя цим. Приватними уроками зі сценічного мистецтва: як виступити, як провести захід, як прочитати той же вірш. Я часто даю такі майстер-класи. Це мені приносить дохід, і мені зараз цього вистачає».

***

… «Коли працюєш на телебаченні, ти ніби й маєш стабільність, бо в тебе постійно є зарплата і ти знаєш, що робитимеш завтра. Але розвитку особливого там нема. Твої права обмежені згідно з контрактом, обличчям ніяких торгових марок ти бути не можеш, не можеш світити собою, де захочеш (хоч це в принципі й правильно, бо ти свого роду - підневільний). Я насправді почала вести якісь заходи вже після «Нового каналу».

***

… «Мої батьки? Прості лучани. Тато, Панас Тимофійович, працює робітником жеку. Але в минулому він - творча людина. Танцівник, був солістом ансамблю танцю «Волиняночка». Мама теж гарно читала вірші. І тільки через те, що вона не так, як треба, вимовляє літеру «р», не пішла в театральний. Вона в нас дуже емоційно яскрава жінка. Зараз – домогосподарка».

***

… «А в Києві, то взагалі. Там же ніхто майже не розмовляє українською. А зараз же нова хвиля, нова українізація. Беру участь у конкурсі одному на кращий вислів про мову, започаткований одним сайтом. Я сказала: «Буде українська мова – буде Україна». Все, це «зачепило». Тисячі лайків, сотні поширень…».



***

… «Звичайно, є дівчача література. От Ірена Карпа, на мою думку, саме такий автор. А крім того, вона ж і тревел-блогер, і громадська діячка… Гарно вміє писати саме якусь таку літературу, яку читають дівчата. Про модні місця, скажімо. Куди піти, що поїсти, як вдягнутися – і це вона все стильно і модерно робить».

***

… «Мені здається, що Андрій Любка дуже підпадає під літературу для дівчат. Незважаючи на те, що він пише розумні речі, пише їх легко, доступно і просто. Я всі його книжки просто їм. Як, мабуть, і кожна жінка, яка його любить і поважає, і приходить на його літературні імпрези. «Саудаде» Андрія Любки – те, що читаю нині».

***

… «Можу перечитувати Віктора Гюго тисячу разів. Той же таки «Собор Паризької Богоматері». Або ж «Людина, яка сміється». Мене завжди цікавить якась серйозна література».
(Поволі «мандруємо» між книжки. Світлана дістає з найвищої полиці томики віршів Лесі Українки).



***

… «Слово її тверде (Лесі Українки). Воно десь перегукується, можливо, зі мною. Її мама була сильною жінкою, строге виховання й таке інше... Відтак вона росла скромною, розумною, вчила мови. Бачу паралелі. Може, десь тому я її і обрала як таку «селфімейд вумен».

***

… «Недавно прочитала листи Лесі Українки (йдеться про книгу «Леся Українка. Листи: 1876–1897», що вийшла у 2016-му). Після цих листів я ще більше її асоціюю з нами, з волинянками, з Волинню. Цей акцент, ця мова, ця автентика. Я рада, що така книга побачила світ. Так, є таке відчуття, що ти пробрався у чужий світ і ніби заглядаєш в чужі вікна… Але ти розумієш, що у тебе з цією людиною одна на двох земля».



***

… «Мені, до речі, цікаві книги про Волинь. Хочеться знати якісь деталі про той, край, де народився (гортаючи книгу Вальдемара Пясецького та Феодосія Мандзюка «Вулиці і майдани Луцька»).

***

… «Люблю луцький парк. Там, біля річки, є таке сокровенне місце, де я люблю просто посидіти. Ще одне місце - вулиця Галшки Гулевичівни, де народилася моя мама. Там зараз живе брат з дружиною і сином».

***

… «Марія Матіос у мене є, Сергій Жадан – теж… (ми перейшли до полиці з сучасною українською літературою, тут моя співрозмовниця почувається упевнено). До речі, купила недавно його збірку «Тамплієри». Рекомендую. І я все-таки мрію провести літературний вечір із Сергієм Жаданом у такому, нашому форматі. Він мені цікавий як автор. Жадана дуже багато людей читає».

***

… «О, чекайте - Дара Корній! (помічає поміж барвистих обкладинок щось знайоме). Нещодавно купила її. Про дерева, про трави, про різні явища природи («Чарівні істоти українського міфу. Дари природи»). Мені здалося, що Дара Корній – теж якась «наша», волинська, або десь , може, надихнулася нашою Лесею. Принаймні я десь так відчула. Такий казковий формат».

(І моя співрозмовниця не помилилася. Відома нині письменниця Дара Корній (або Мирослава Замойська) родом із волинського села Секунь на Старовижівщині).



***

… «Чомусь мене тягне до казок».

***

… «Тут її нема (перебираючи книжки на полицях з мотиваційною літературою). З мотиваційного я радила б книгу американської танцівниці, хореографа Твайли Тарп «Звичка до творчості». Поради про те, як практично втілити своє прагнення досягнути чогось у творчості. Як на прикладі танців стати на ноги. Твайла Тарп - балерина, організувала свій балет і гастролювала з трупою в Америці. Вона у мене вже така старенька, зачитана і навіть покреслена».

***

… «Є у мене і це (бере з полиці вже майже культову книгу Хіларі Клінтон «Важкі рішення»). Правда, ще не встигла прочитати. Але така мотиваційна політична література теж мене цікавить. Зараз хочеться легшого (сміється). Удома лежить книга Тоні Блера (очевидно, що один популярний роман про політику, точні – автобіографія прем’єра Великої Британії «Шлях»). Вона не те, що важко читається. Але просто знаєте, як: різний є настрій і різний стан. І от як тільки я починаю вчити мови, починаються у мене якісь освітні програми, відразу хочеться читати таку літературу».

***

… «Я рідко читаю книги тільки через те, що вони модні. До такої літератури, як наприклад, «Монах, який продав свій ферарі» (бестселер Робіна Шарми, який переповів історію адвоката-багатія, котрий переосмислив своє життя після кризи) чи щось подібне, ставилася скептично. Але минув час – і дійсно Робін Шарм мене вразив».



***

… «Ден Браун? Ні. Це наука, а наука спотворює чимало речей, які заважають людям жити. У мене така-от концепція. Я - трохи консерваторка».

***

(Світлана спиняється біля модного нині бестселера «Атлант розправив плечі», автор якого Айн Ренд емігрувала у Штати з Росії у 20-х роках минулого століття і стала затятим апологетом капіталізму, у 1957-му видавши на-гора філософський роман про те, як головна героїня розбудовує свій бізнес, керує найбільшою в країні залізницею).

… «Чим вона бере? Я її маю, але не дочитала (зазначає відверто). Якщо ви хочете робити бізнес, якщо ви хочете бути сильною, то це для вас. Це інструкція. Здається, що ця книга більше пасує людям, які мають діло з великими грішми. Як вміло організувати велику компанію людей, щоб вони почали працювати на тебе».

***

… «Я читаю кілька книжок поспіль. І тому в мене часто багато недочитаних».

***

… «Срджан Воляревич. Це переклад з сербської, і переклав, до речі, Андрій Любка. Це він порадив мені прочитати. Я знаю, що в нього дуже гарна українська. Тому із задоволенням читаю. Це те, що я можу порадити. Те, що в мене на столі. Дуже гарна: тут про вина, про Італію, про дам… про легке, корисне, цікаве життя. Книга така легка, вільна».

(Разом з тим культовий роман сербського письменника називають зразком хорошої психологічної прози про війну в колишній Югославії).



***

… «Знову ж таки «Дівчина у потязі» (психологічний трилер британської письменниці Поли Гоукінз) дуже класна. Гарна проза. Така пригодницька література, романтика, любов… Я, до речі, обмінялася з подругою цими книгами. Знову ж таки, захотілося чогось легкого… У мене був Фредерік Бекбедер «Кохання живе три роки», а в неї – «Дівчина в потязі». Їй остання була заважка. А мені «пішла». Хоча кажуть, що це попса».

***

… «Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя» (читає з яскравої обкладинки). Регіна Брет. Хм… Все. Я цю книгу куплю».



***

… «Відпочивала на татовій рідній землі. Це село Товпижин біля Хрінників (Демидівський район Рівненської області) на річці Стир. Оце моє сакральне місце сили. Там я мрію збудувати собі якийсь літній дерев’яний будиночок. І туди приїжджати. …З татом на човні в дитинстві каталися, ловили рибу. І зараз, коли приїжджаємо, купаємося, засмагаємо, ловимо рибу, ходимо в ліс – це для мене все».

***

… «Коли тут - дивлюся волинське телебачення. Прекрасна «Нова Волинь», прекрасний «Аверс». Чим більше каналів в нас будуть відкривати, тим краще. Чому дивлюся? Тому що це – автентика. Мені цікаві наші новини, цікаво побачити, як виросли у творчому плані колеги, які політики ходять на інтерв’ю, хто у нас топ-бізнесмен року».

***

… «У Києві класно заробляти гроші, ставати добре на ноги, а місто, яке комфортне для життя, - це Луцьк».

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото Ірини КАБАНОВОЇ.