Звідки береться тепло в луцьких батареях? РЕПОРТАЖ ІЗ КОТЕЛЬНІ

Опалювальний сезон 2017-2018 у Луцьку стартував.

За першу добу батареї потепліли трохи менше, ніж у половині багатоповерхівок. Запустити усі міські котельні обіцяють до 27 жовтня.

Як працюють котельні і звідки береться тепло у радіаторах? Чому в одних квартирах спекотно, а в інших – батареї ледве теплі? За що насправді ми платимо, коли розраховуємося за «опалення»? Про це та про інші деталі із життя «теплового» Луцька – у матеріалі «Волинь24».

ДЕ НАРОДЖУЄТЬСЯ ТЕПЛО?

У Луцьку – 65 котелень, які обігрівають помешкання у багатоповерхівках. Найменші – які називають даховими і підвальними залежно від того, де розташовані – забезпечують теплом лише один будинок. Більші котельні – квартальні – обслуговують сотні, а деякі – тисячі квартир.

Аби розібратися, звідки береться тепло і як потрапляє у домівки лучан – відвідали дві котельні: найстарішу, що на вул. Гулака-Артемовського та найбільшу на вул. Карбишева.

У центрі процесу – зрозуміло, котли. Окрім них та іншого обладнання, для створення тепла треба прості, проте недешеві ресурси: вода, газ, повітря і електроенергія.

Загалом водогрійний котел за принципом роботи нічим не відрізняється від звичайної газової колонки, яка є в багатьох квартирах. Усередині котла розміщений «змієвик» з величезною кількістю труб, в які закачують воду. У котлі запалюється газ і вогонь підігріває цю воду.

Якщо колонка напряму «відправляє» підігріту воду в крани чи радіатори, то потужний котел гріє воду до більшої температури, ніж потрібно, і – пускають в мережу. Теплотрасами під землею (у Луцьку мало наземних труб) гаряча вода відправляється у будинки і квартири.

У точці, де труба із гарячою водою «входить» у будинок, встановлені так звані елеваторні вузли або індивідуальні теплові пункти. Тут до води, що надходить з котельні, підмішується «зворотна» вода (та, що пройшла коло у внутрішньобудинковій мережі і повертається назад). Таким чином вода розбавляється до потрібної температури (+50) і потрапляє в батареї.

Попри схожість у роботі, ззовні котли швидше нагадують не газову колонку, а великі муровані печі. Ті, що в котельні на вул. Гулака-Артемовського – розміром з простору кімнату, а ті, що на вул. Карбишева можна зрівняти із добротними триповерховими будинками. Під час роботи котли створюють неабиякий гул і навіть вібрують, тому при першому візиті у котельню виникає єдине бажання: швидше звідси втекти, поки вся ця конструкція із мурованих пічок, закручених труб і тоненьких металевих сходів тримається купи…

Звісно, все це – лише емоції, а робота котельні як режимного об’єкту із підвищеною небезпекою добре контролюється. У диспетчерській – цілодобове чергування і сотні різних датчиків, екранчиків, перемикачів, які розповідають про найменші відхилення в роботі.



М’ЯКА ВОДА, ШВИДКЕ ПОВІТРЯ, ГУСТИЙ ДИМ

Окремий етап роботи котельні – підготовка води. Для підігріву підходить далеко не вся вода, потрібна м’яка. Тому перед тим, як запустити воду у систему котельні, її кілька разів пропускають через спеціальні фільтри з активованим вугіллям. Фільтри, в свою чергу, теж потрібно постійно чистити. Для цього використовується звичайна кухонна сіль. Її витрачають тоннами.

Після пом’якшення води, з неї також «виганяють» кисень: відбувається це в спеціальних деаераторах. Лише тоді воду відправляють в котел.

Проте сама вода не може циркулювати трубами в потрібному напрямку. Для цього працюють насоси, які подають та відкачують воду. Насосам для роботи необхідна електроенергія.

Також ми згадували, що котлу для роботи потрібне повітря. Для того, щоб горів газ, спеціальні вентилятори (центробіжні) нагнітають у котел повітря.

Крім того, до котла під’єднаний димосос, через який виходять продукти горіння, тобто – дим.

Цікаво, що гаряча вода із кранів – це не та ж технічна вода, яка потрапляє в батареї. Труби, якими постачають гарячу воду в домівки – подвійні. У великій трубі розміщена менша, якою «Луцькводоканал» відправляє звичайну питну воду. Навколо цієї меншої труби запускають технічну гарячу воду і під час маршруту до людських помешкань питна вода, що всередині – теж нагрівається. Тож коли кажуть не використовувати для приготування їжі чи інших потреб гарчу воду, бо вона нібито брудніша – це звичайний міф. І холодна, і тепла вода потрапляють в крани з тих самих водозаборів і є ідентичної якості.



ЗА ЩО ПЛАТИМО?

За виробництво тепла у Луцьку відповідає Державне комунальне підприємство «Луцьктепло». Їхнє завдання – не просто запустити котли і організувати, щоб підземними мережами циркулювала вода правильної температури. Згідно з укладеними договорами про надання послуги, підприємство повинне забезпечувати температуру в житлових кімнатах +18 і воду із крана – +50.

«Часто під час ремонтів мешканці втручаються у внутрішньобудинкові мережі. Переключають «стояки», додають радіатори, виводять батареї на балкон, роблять «теплі» підлоги, ставлять вентилі на батареї, щоб регулювати температуру… Усе це можна робити лише з дозволу «жеку» або ОСББ, але мало хто звертається за такими дозволами. А через подібні втручання нам важко контролювати температуру в квартирах. Усе, що ми робимо – відправляємо певну кількість теплової енергії на будинок, і контролювати, якщо чиясь «тепла» підлога «з’їла» це тепло і забрала його від сусідів – ми не можемо. Єдиний вихід – будинковий лічильник, який покаже, скільки хто витрачає тепла»,– пояснює заступник директора «Луцьктепла» Віктор Мельник.

Як саме рахують тепло? Лічильник вимірює кількість води, яка протікає в мережі будинку, а також – температуру цієї води на вході в будинок, і температуру – на виході. За цими показниками вираховується, скільки саме тепла було витрачено.

Тому якщо на будинку встановлений лічильник, мешканці платять за теплову енергію, пораховану за цією формулою у Гігакалоріях (Гкал). Наразі вартість становить 1 338,69 грн/Гкал.

Якщо ж лічильника немає, лучани платять за тепло, пропорційно до розміру свого житла – 30,07 грн/кв.м.

Ми з’ясували: для отримання тепла в помешканнях необхідні вода, газ та електроенергія, і, відповідно, саме за них ми платимо, розраховуючись за «опалення». Найдорожчим у діючому тарифі є газ: він з’їдає 83% усього тарифу. На електроенергію йде 4,5%, на воду – іще 0,4%. Тобто загалом на енергоресурси витрачається 88%. Частину отриманих від мешканців грошей Ощадбанк відразу ж перекидає НАК «Нафтогазу». Іще частину «Луцьктепло» відразу напряму платить «Луцькводоканалу» і «Волиньобленерго».

На заробітні плати людей, які забезпечують роботу мережі котелень йде 6% і лише 2% лишається «на розвиток», тобто – на ремонт мереж.



ІСТОРІЯ З АЛЬТЕРНАТИВОЮ

Зараз під Луцьком розташовано 132 кілометри труб, якими до кранів і батарей у багатоповерхівках рухається гаряча вода.

А починалося все у 1967 році із першого кілометра тепломережі навколо першої котельні на вул. Гулака-Артемовського. Саму котельню збудували ще у 1961 році, проте спершу вона обслуговувала лише прилеглі будинки, а підземну мережу почали розбудовувати згодом.

До речі, спершу планувалося, що ця котельня буде працювати на твердому паливі, але на час запуску у місто вже провели газ, використання якого було дешевшим.

При спорудженні інших котелень так само обов’язково передбачали можливість крім газу використовувати альтернативне паливо: приміром, вугілля чи мазут. На випадок війни або якогось стихійного лиха, яке могло б заблокувати роботу газопроводу. І хоча Луцьк неодноразово переживав дрібніші «лиха», через які «Нафтогаз» блокував котельні, альтернативні джерела ніхто так і не використовував, крім котельні на Карбишева, 2, де котли частково працювали на мазуті. Величезний запас мазуту, завдяки якому певний час можна було б обігрівати усе місто, зберігався поблизу котельні на вул. Карбишева ще до середини 2000-х, проте нині безслідно зник…

Про альтернативне паливо для котлів зараз знову серйозно задумалися. На котельні, що на вул. Боженка, уже встановлюють новий котел, який буде працювати на трісках.



«ТЕПЛОВА» КАРТА: П’ЯТЬ РАЙОНІВ – ОДНА ПРОБЛЕМА

Наразі Луцьк поділений на п’ять теплових районів. Лише один – п’ятий район – обслуговує одна потужна котельня, решту районів обігріває по кілька котелень. До речі, вони збудовані таким чином, що у разі аварії частково можуть під’єднуватися до інших районів і обігрівати сусідні будинки.

Перший тепловий район – це центр міста, Привокзальний, Кічкарівка. Його окрім найстарішої котельні на вул. Гулака-Артемовського обслуговує іще 18 котелень.

Другий тепловий район об’єднує райони вул. Дубнівської, Рівненської, частину 33-го мікрорайону навколо просп. Відродження. Цей тепловий район обслуговує 11 котелень.

Третій тепловий район – найменший за об’єктами. Це частина 40-го мікрорайону. Тут працює лише одна квартальна котельня і ще 5 дахових.

Четвертий – це ДПЗ, Вересневий, Львівська, Володимирська. Його обігріває 5 котелень. Найбільша із них – друга за потужністю в місті – котельня на вул. Боженка, яку збудували разом із підшипниковим заводом. Також у цьому районі розташована найновіша котельня, що на вул. Ранковій. Вона – єдина квартальна, де робота повністю автоматизована. Повністю автоматизовані також усі сім дахових котелень.

Останній – 5 тепловий мікрорайон – найбільший у місті, охоплює близько 40% багатоповерхівок. Обігріває цю територію найбільша луцька котельня, що на вул. Карбишева. У 2003 році цю котельню приватизували: місто пішло на такий крок, повіривши обіцянкам бізнесмена Олександра Кропиви про модернізацію, після якої котельня начебто мала виробляти не лише тепло, а й власну електроенергію. Задуми інвестор не втілив, а котельню просто продав новому власнику. Наразі вона – в оренді ДКП «Луцьктепло».

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Уся правда про скандальну луцьку котельню на Карбишева

Решта луцьких котелень – у комунальній власності і перебувають на балансі «Луцьктепла».

Крім того, на балансі підприємства і всі мережі, з якими – найбільша проблема. «Із 132 кілометрів теплотрас – 111 кілометрів зношені, потребують заміни. Лише 10 кілометрів – сучасні труби, які попередньо ізольовані і передбачені на 50 років експлуатації. Але вони – дорожчі в двадцять разів, тому зрозуміло, що встановлювати лише такі труби не маємо змоги»,– розповів Віктор Мельник.

Описуючи, з чого складається тариф, ми згадували, що на ремонт труб та обладнання передбачено лише 2% з тієї суми, яку платять лучани. При потребі замінити 111 кілометрів труб, цього року вдалося відремонтувати аж… 707 метрів.

У «Луцьктеплі» рахували: такими темпами повністю відновити тепломережі зможуть хіба за століття. Тому тепловики «вхопилися» за перспективу отримати 10 млн євро кредиту від Європейського банку реконструкції і розвитку. Ці гроші спрямують і на заміну труб, і на встановлення індивідуальних теплових пунктів та іншу модернізацію.

Думки з цього приводу розділилися. Одним не до вподоби, що на місто «повісили» непідйомний кредит, який на найближчі 30 років стане ще однією частинкою тарифу. Тим часом у «Луцьктеплі» запевняють, що впроваджена модернізація дозволить настільки ефективно економити тепло та інші ресурси, що кредит окупиться уже через десять років і кишені лучан не відчують жодного обтяження. А от проблем із раптово схололими батареями від чергової аварії на теплотрасі стане в рази менше.


Людмила ЯВОРСЬКА («Волинь24»)