Живі кролики, «Плейбой» та «Пізнайко» : що бере зі собою в тур лідер «Фіолету»?

У рамках туру «Нірванабуде» до Луцька приїхав «Фіолет». Музичний гурт з’явився саме тут і більшу частину свого існування вважався луцьким.

Про місця перших поцілунків, килим-зореліт та підгодовування на заправках розповів лідер «Фіолету» Сергій Мартинюк , який 11 років свого життя провів у Луцьку.

– Хот-дог чи спортзал?

– Хот-дог.

– Колос чи Сергій?

(вже з другого запитання Мартинюк розуміє, що зі мною можна шахраювати)
– 50 на 50.

– Поланік чи Кінг?

– Керуак.

– Ну Сергій! Так не чесно! – починаю обурюватися я. Але знаю, що на Колоса це не подіє. Він звик порушувати правила . Щоправда, все-таки зізнається, що Керуак тому, що Поланіка та Кінга порівнювати не може. І відповідає він так, що не кожен, хто не їздив з «Фіолетом» на концерти зрозуміє.

Тому, типовий словничок Колоса, який активно використовується і в цьому тексті додається :

Лайтово – легко;
райдер – вимоги гурту щодо харчування та умов до організаторів виступів;
фідбек – відгук, реакція ;
фронтмен – лідер гурту;
хаєр – волосся.

У суботу, 11 листопада, «Фіолет» виступив у луцькому пабі «Карабас-Барабас». Було багато іронії, східних танців та особистих історій від Колоса, а київські каштани в одній з пісень перемінилися на ківерцівські.



– Що для тебе виступати у рідному Луцьку, порівняно з іншими містами?

– Луцьк для мене нерідний. Буду говорити так, як є. Моє рідне місто – це Дубно (тут Колос народився), а Луцьк – це місто, в якому я прожив 11 років, якому я дуже багато чого віддав. Місто, яке на карті мого життя має позначку «місто друзів». Але за ці два роки, що я в ньому не живу, якась спорідненість зникла. На щастя чи на жаль – не знаю. Коли я сюди приїжджаю, ностальгії нема. Можливо, я на нього внутрішньо ображений… Або ображене на мене воно.

Тут очікую гарного фідбеку від людей. Хочеться лишити в пам’яті фіолетfamily (так називають прихильників «Фіолету») відчуття одного з кращих моментів року, який втікає.

– А чого вибрали саме «Карабас-Барабас»?

– «Кораблик» («Оболонь») і «Майдан» вже стали замаленькі для нас. «Карабас» вміщає більше людей, тут є повноцінна сцена, що дуже важливо для нас, як музикантів.

– Чим вже порадував «Нірванабуде» тур?

– Взагалі після кожного туру «Фіолету» можна відкривати музей. Бо різне траплялось. За ці роки навіть літрові банки з білими грибами дарували. При чому виносили їх прямо на сцену, бо дівчинка поспішала на потяг.

Цей тур порадував дуже крутими шоу. І це я не про те, що роблять музиканти на сцені, а про те, що робиться в залі з людьми. В плані співання нових пісень, відриву.

В плані того, наскільки за останні роки збільшилась кількість чоловіків на наших концертах. Не скажу, що останнє мене тішить (сміється), бо все-таки я більше для жінок люблю співати. Як не крути, вони більше підходять мені для передачі якихось меседжів, емоцій.

Було багато класних подаруночків, різного хендмейду від значків з назвами пісень, листівок, до психоделічних пряників.




НІРВАНА СТИЛЬ

– Підбирав зачіску під афішу?

– Афішу робили під ту зачіску, яку я планував зробити. Я відразу дизайнера попередив, що в турі буду з червоним волоссям. А музиканти – це же так, довільно робилося. Але можливо на якісь концерти туру вони являться світу з такими різнокольоровими патлами.

– А що мама каже про кольорове волосся?

– В мене ефір нещодавно був на 5 каналі, вона, гортаючи канали, потрапила на нього. Побачила мій помаранчево-червоний хаєр – не впізнала. Переключила далі. Потім повернулась назад і зрозуміла, що це я. Набрала мене і каже : «Що це?», здивувалася, що в 30 років одружені чоловіки ще таким займаюся. Але посміялася.

Мама в мене така, що розділяє мої життєві рішення, і розуміє, що якщо я так зробив – значить так правильно. За це я свою маму дуже люблю, ціную і поважаю.

– Бачила в тебе в Інстаграмі новий кейс та килим-зореліт, який ти возиш зі собою в турі. Розкажи про ці речі.

– Новий кейсик – це магічно-циркова штука, з якої я дістаю під час концерту живих кроликів, пилки, якими розрізаю шанувальниць навпіл просто на сцені, випускаю в світ метеликів-махаонів. Ще вожу в ньому старі підшивки журналу «Плейбой», «Червоний перець» і «Пізнайко» за 96-ий рік. Ну і десь між цим всім лежить ще мікрофон.

Килим-зореліт із Чорного Вігваму ( місце в паралельній реальності з серіалу «Твін Пікс») – своєрідний талісман туру. Він лежить на сцені і своєю правильною геометрикою заспокоює і приводить до тями з рок-н-рольних куражів.




ЩО СЛУХАЄ, ЧИТАЄ, ЇСТЬ ТА П’Є КОЛОС В ТУРІ

– Що, крім килима, «Плейбою» та «Пізнайка» має бути в тебе зі собою в турі?

– Книжки. Музика. Я спеціально проаналізував все, що вийшло за останній час – це альбомів десь 80 різної музики від електроніки до попу, хардкору, джазу і всього на світі. В дорозі я знайомився з цими новинками.

Паралельно Стівена Кінга дочитую – вчуся в нього ремеслу написання книжок, фільми дивлюся. Це – обов’язково. Так я себе розвантажую. Бо алкоголю я не вживаю, наркотиків поки що теж.



– Що їсть-п’є Колос в турі?

– Їм те, що дають. Зазвичай по райдеру харчують клуби, в яких виступаємо.

Але в переїздах само-собою приходиться вдаватися до підгодовувань на заправках.

Я люблю вівсянку брати, снікерси їм в дорозі. А перед сном після концертів п’ю йогурт. Літрову банку випиваю на раз-два-три.
Ну і Антон, наш барабанщик, підгодовує різними няшествами. Він дуже ревнує мене, як фронтмена, до шанувальників і хоче відкормити до такої туші, щоб дівчата зосередили свою увагу на ньому і тому по кілька разів в день мені різні солодкі підгончики робить.

ЛУЦЬК vs КИЇВ

Два роки тому Колос перебрався до Києва, хоча ідея зробити це виникла задовго до переїзду. Окрім нового міста, Колос змінив ще і музикантів.

– Що змінилося в музиці і текстах з переїздом до Києва?

– Саме з переїздом я ніяких змін не пов’язую. Зміни почалися ще в Луцьку, з попереднім складом. Ми почали бавитися з трошки важчим звучанням, шукати себе.

Хоча, зараз ми працюємо над новим альбомом – в записі він буде лайтово звучати. А от на концертах це буде нормальний альтернативний рок. В андеграунді бути не хочеться.



Київ радше вніс трошки мудрості, організував мене краще. Луцьк, попри таку кількість доріг, якихось викликів – місто спокою для мене. А Київ – це місто, де потрібно постійно бути мобілізованим, де ти зранку йдеш з дому і пізно повертаєшся. І це попри те, що ти офіційно ніде не працюєш, бо працюєш сам на себе. Кількість людей, зустрічей та публічних двіжух - вона нереальна.

Всі ці враження так чи інакше позначаються на текстах. Я сам по життю став більше уваги на дрібниці звертати і це відбилося на тематиці.

І пісня «П’яні мости» присвячена Києву. Це такий зашифрований калейдоскоп дуже знакових точок для мене. Тих, якими я пройшовся за два роки життя в столиці. Бо це був важкий період. Треба вміти адаптуватися і відчути себе в єдності ритмів з ним.

– Які улюблені місця в Києві і в Луцьку?

– Я дуже люблю в Києві Маріїнський парк. Окремі місця в ньому, з яких відкривається дуже гарний краєвид на Дніпро, Труханів острів та міст. Це місця сили для мене. Дніпровські кручі – це щось нереальне.

В Луцьку? Фуууууух. Оце ти мене загрузила!

… Джунглі паркові наші. Я неодноразово зі своїми умовно колишніми дівчатами вирушав понад Стиром від центральної алеї парку аж до Рованецького мосту. В студентські роки мене це дуже приваблювало. Я, перечитаний Лавкрафтом, Кінгом, все уявляв, що в луцькому парку живе якесь лохнеське чудовисько чи якісь реліктові звірі.



Є, звісно, пам’ятні місця. Де жив, місця перших поцілунків, рідний історичний факультет, де росте клен, який я посадив у 2006-му.

На цих зізнаннях розмову закінчуємо, адже музика від саунд-чеку «Фіолету» в «Карабасі» починає звучати надто голосно.

П.С: На завершення додаю враження самого Мартинюка про виступ з його фейсбуку:

«Дякую, Луцьк, за вчорашній запал і відчуття потрібності. Можна написати багато слів, але всі вони тут будуть як малюнки на запотілому склі - короткочасні рефлексії по чомусь дійсно значимому і словами не ідентифікованому. До зустрічі!»

Ольга ВІРУК

Фото автора і з особистого архіву Сергія Мартинюка