Про пиво, літаки і запах кави: розмова з власником луцької кав’ярні «Кофеїн»

Про каву, як звичку й аеропорт – як мрію життя: розмова з власником «Кофеїну».

Добродушний бородатий чоловік, який на мій подив, виявився військовим. І на ще більше моє здивування, із захватом говорив не про каву, а про …авіацію.

Анатолій Коротинський – власник луцької кав’ярні «Кофеїн», колишній військовий, який мріє запустити луцький аеродром.

«Кофеїн» - кав’ярня, яка знаходиться на вулиці Виниченка. Заклад з’явився у 2012 році. Його створювали як сімейний бізнес – там працював Анатолій Коротинський і двоє ого синів: Михайло та Максим.

Чия була ідея створення «Кофеїну»?

Мабуть сімейна. Це наш заклад, назву придумали хлопці (сини, - ред.). Єдине – ми є дистриб’юторами кави «Julius Meinl», таку каву в Луцьку не варить ніхто. Це австрійська кава. Ми три роки тому почали її варити і не міняємо. Ми нікого не наймали. Ми робили все на свій смак, як для себе. Деякі технічні нюанси тоді не врахували, можна було по-іншому. Але на той момент ми бачили це так – то так і робили.

То «Кофеїн» - це сімейний бізнес?

Спочатку був сімейним. Тут працювали мої сини і їх дружини. Старша невістка – Максимова – народила двох діток, то й пішла дітьми займтися. Вона закінчила навчання по швейному дизайну, зараз цим займається. Невістка молодшого сина – Михайла – теж пішла в декрет, то в мене вже третій внучок народився. Настали часи, коли важко в державі, бізнес розвивається туго. Заявилася пропозиція від мого товариша виїхати за кордон хлопцям і там працювати. То вони й поїхали.

А ким там влаштувалися?

Працюють водіями на пошті в Німеччині. Вони працюють від польської фірми, мають карту побиту, тобто вони вже майже громадяни Польщі. Старший працює два роки, менший півтора. А я тут.
Складно було набирати персонал після того, як працювали зі свояками?

Ну коли пішли дівчата – одна в декрет, друга глядіти дітей, працювали спочатку офіціантами знайомі моїх синів. Тоді вони стали барменами. Зараз офіціантами працюють дочки мого військового товариша, обидві. Я дуже задоволений. І сам, до речі, теж військовий.

То у вас тут всі знайомі і знайомі знайомих?

Ви знаєте, за 33 роки служби в армії я зрозумів, що плідно працює той колектив, де люди добре знають одне одного. Тим більше, коли за цими дівчатами є відповідальність їхнього батька – військового. Взагалі з військовими мені зручно працювати. Коли я ставлю задачу – то знаю, що її виконають. От якщо вийде з аеропортом втілити проект… Але про це поговоримо пізніше, там будуть працювати тільки військові. Якщо до кав’ярні повертатися, - то я не ресторатор. Я цим ніколи не займався, я - авіатор. Я 33 роки в армії був, я знаю шо таке літаки, як їх обслуговувати і приймати. А тут - ми працюємо на довірі. Дівчата все контролюють.

Багато хто каже, що з друзями працювати важко – якісь сварки, непорозуміння, так і втратити товаришів легко…

Значить, це не справжні друзі. Недарма людині завжди бажають не губити друзів, бо з роками їх все менше. Мені так працювати комфортно. Усього в мене працює п’ятеро людей. непорозуміння були лише з кухарем. Прийшла дівчинка з профтехучилища, ніби й працювала по профілю, але ми, як то кажуть, «не справцювалися». А зараз нікого не треба стимулювати штрафами чи звільненнями. Працюємо так, що було комфортно робітникам, і гостям, і мені спокійно.

У вас нестандартний графік роботи: неділя вихідний, закриваєтеся о 20 годині. Чому так?

Графік роботи адаптований під відвідувачів. Наші дні – з понеділка до п’ятниці. У суботу після 15 години в кав’ярні може не бути жодного відвідувача, хоча знається, вихідний день, центр міста… Неділя – те саме. Я вам скажу так: в «Кофеїн» приходять 80% постійних гостей. Відкривається двері, заходить гість – і Юля вже знає, що готувати.

(У «постійності» клієнтів я переконалася на власні очі – за годину нашої розмови зо п’ять відвідувачів заходити і віталися за руку з власником кав’ярні, а дехто ще й перекидався з ним кількома словами).

На кого ви загалом орієнтуєтеся, хто ваша аудиторія?

Ми думали, що розташування біля корпусу університету і помірні ціни приваблять студентів. Але їх серед наших відвідувачів дуже мало. А так - публіка різношерста. Але зараз є тенденція до зменшення кількості клієнтів. Якщо раніше в день варили по 150-200 горняток кави, то зараз від 90 до 110 в середньому. У людей просто немає грошей, ми ж розуміємо це.
Ви обмовилися про аеропорт, а що там за проект?

(І тут в Анатолія «загорілися» очі)

Є в мене ідея на луцькому військовому аеродромі, збудувати аеропорт спільного користування. На тому аеродромі я прослужив багато років, був командиром військової частини. Я знаю це місце з усіх сторін. Зараз є інвестор, який готовий дати кошти на розбудування аеропорту, щоб разом працювали цивільні й військові структури. Намагаємося зробити так, щоб з нашого аеропорту літати могли по всій Україні, а згодом і за кордон. Хочемо, щоб це був саме військовий луцький аеродром, бо той, що в Крупі – потребує великих капіталовкладень і знаходиться далеко за містом – не вигідно. Аналоги вже є у Вінниці, Івано-Франківську, Житомирі.

А коли плануєте втілити це?

Знаєте, як то кажуть – «коли приїду, тоді буду на місці». Зараз рано про таке говорити. Найголовніше – щоб з’явилося місце, де це робити. Інвестори не хочуть працювати на орендованій землі. Тож коли її куплять – тоді можна буде говорити. Сама модульна схема аеропорту втілюється в життя за 3-4 місяці. За цей час аеропорт побудують. Ми над проектом працюємо 2 роки. Зараз Волинська ОДА і сам губернатор допомагають. Зараз вже є попередні погодження Міністерства оборони та Міністерства транспорту, щоб таку структуру організувати. Зараз губернатор займається питанням повернення в комунальну власність частки землі, яка є у військових через аукціон.

Наскільки вигідно робити такий проект у Луцьку, де населення трохи більше 200 тисяч?

Ну ми ж не претендуємо на масштаби Борисполя, Варшави чи Катовіце. Ми робимо маленький регіональний аеропорт міжобласного значення. В літаках буде від 15 до 30 пасажирів. Зараз вся Європа на таких літає. Перельоти в Європі, якщо купувати завчасно – дешевше, ніж поїздом. Квиток на літак з Берліна до Жешова за місяць до відправки можна купити на 5 євро, а на поїзд – 20 євро. Візьмімо до прикладу – скільки часу вам знадобиться для поїздки автомобілем за кордон? Врахуйте митницю, черги, перевірки… А сісти в літак і за 50 хвилин бути в Любліні – то, певно, є різниця.

Про кав’ярню і аеропорт ви говорите з різними інтонаціями…

Ну розумієте, кав’ярнею мали займатися хлопці, а я – кажу ж - авіатор. Моя мрія аеропорт, то я її виношую. Кав’ярня – це звичка. Хлопці поїхали, а звичка тут працювати залишилася. Я не ставлю задачею збагатитися тут.

Ще плануєте щось відривати? Чи може цей маленький бізнес передаватиметься крізь покоління вашої родини?

Не хочу загадувати наперед. «Кофеїн» буде доти, поки є люди, які приходять, смакують і кажуть «дякую». Вигадувати тут вже ніби й нічого. Хотіли ввести кухню, але кав’ярня і кухня – не поєднуються якось. Я не хочу, щоб тут була «столовка». Тут пахне кавою, а не супами, котлетами і так далі. Зараз плануємо провести тут телебачення, щоб можна було дивитися футбол чи якусь цікаву програму.

Під футбол пиво продаватимете?

Не склеюється пиво й кава. Де пиво – то інший запах, я не хочу. То буде футбол без пива та горішків.

Де ви пили каву до «Кофеїну»?

Раніше варив каву вдома для себе. Був не перебірливий, тепер така робота, що мушу в каві розбиратися. Вдома її не звариш. Вдома треба її варити в джезві – маленькій турці і в піску. На вогні такого не зробиш, бо кава «горить». Є ті, хто просто заливають мелену каву водою – то це, як на мене, кавове збочення якесь. Про розчинну каву мови не веду, бо в ній кави – під мікроскопом не побачиш.

А взагалі каву любите?

Я п’ю одну-максимум дві чашки кави. Це ж такий продукт, що при великій кількості втрачає смак. Якщо пити по 5-7 чашок в день – то перестаєш відчувати її смак.

У вашому закладі часто міняються картини на стінах, де ви їх берете?

Ми даємо місце для виставки безкоштовно всім бажаючим. Приходить молодий автор, каже, що хоче розвісити картини. Тут можна їх навіть купити. В середньому виставка триває місяць-півтора. Недавно знімали колекцію жіночого одягу - світлини з фотосесії десь у грудні висітимуть у нас.

І це теж безкоштовно?

Гроші можна заробляти на всьому. Я людина самодостатня, я задоволений життям. Не кажу, що я багатий, але не рвуся набити кишені грішми. Мені на життя вистачає.

А як щодо конкурентів?

Ми працюємо самі по собі, не хочемо підставити під ніжку. Ні з ким не кофліктуємо, нікому не заважаємо.

От вся родина тут працювала, а ваша дружина?

Ні, ніколи тут не працювала. Вона на заводі «Мотор». Їй там добре, задоволена роботою. Каву тут пьє, або варить вдома. Ну ким їй сюди йти – офіціантом чи барменом? Вона доросла жінка, поважна людина на заводі. Хай кожен займається тим, що в нього виходить…