Звідки взялася передсмертна записка і чому 13-річна волинянка потрапила в реанімацію. ПОДРОБИЦІ СКАНДАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ

У середині січня 13-річна Надія Зубаль із села Топільно Рожищенсього району потрапила до реанімації. У результаті операції їй видалили 2/3 кишечника.

Дівчинка і її мама шокували Волинь заявами: дитину били однокласники, а директор, щоб не нести відповідальності за ситуацію, відправив малу до притулку. Там не зважали на постійні Надині скарги на біль в животі, годували но-шпою, а коли дівчинка геть втратила свідомість – нарешті викликали швидку.

Та горе-пригоди на цьому не закінчилися. За словами малої, після того, як їй видалили апендикс в райлікарні біль став ще більшим, а місцеві медики не зважали, кричали: замовкни, бо зараз прив'яжемо.

...В односельчан, педагогів, лікарів – інша версія історії. У ній головною героїнею усіх Надійкиних нещасть фігурує її мама. А ще – чисельні вітчими із незрозумілою репутацією та кримінальним минулим.

СУСІДСЬКИЙ СУД

У вечір 24 січня в сільській школі Топільного зібралося близько півсотні батьків школярів. Тема зборів: звинувачення їхніх дітей в образах, цькуванні і побитті 8-класниці Наді Зубаль. Настрій зборів: як же дістала всіх мама дівчинки Лариса!

«Тільки не подумайте, що я зібрав вас тут, щоб вчити, що говорити на камери», – відразу попередив присутніх директор школи Валентин Глушко. Історія набула розголосу і на ранок в селі чекали приїзду столичного телебачення. Ініціатор зустрічі запевнив: хоче тільки правди, але просить, щоб село нарешті «заговорило».


Уже з перших хвилин стало зрозуміло: Ларису Зубаль у селі не просто не люблять, а стараються обходити сто-десятою дорогою.

«Якось наші діти гралися на дорозі, дивлюся: мій Андрій пропав. Я гукаю – нема. Виходить з хати Зубалів їхня найменша дочка, 5 років, і каже, що мама Андрія в хаті закрила. Бо десь там побилися чи посварилися. Я – до хати, а вона не відкриває. Кажу: зараз подзвоню в міліцію! Випустила малого, ще й сміється: «То ми в зяті погралися». А через два дні до мене приїжджає соціальна служба і каже, що будуть мене позбавляти материнських прав, бо дитина в чужу хату влізла», – розповіла про один із інцидентів сусідка.

«Якщо розібратися, то мінімум четвертина села мала з Ларисою Зубаль якісь розборки. Слово скажеш, на подвір’я зайдеш, чи не дай Боже хтось дитину штурхне, зразу – міліція, прокуратура… А ми ж в селі живемо, часу на те все немає, то ніхто і не хоче з нею зв’язуватися», – підтвердив ситуацію один із місцевих.

Слово за словом, перейшли і до ситуації, яку Лариса Зубаль називає причиною появи передсмертної записки її доньки та причиною реанімації. Нагадаємо, у коментарях журналістам сама Надя розповідала, що у листопаді на одному з уроків її побили однокласники. Мовляв, кілька хлопців один за одним копали її в живіт, а вчителька – не зважала.

«18 листопада минулого року відбувся словесний інцидент між дітьми. Наголошую – словесний. Тому що все це було досліджено слідством. У той же момент Надя написала записку, що вона більше в школу не повернеться. Надя залишила школу, але протягом десяти хвилин та записка вже була в мене на столі, і ми виїхали шукати дівчинку. Попередили службу у справах неповнолітніх і дільничного. Ми чотири години шукали дитину, і слава Богу, знайшли живою. Після такого ми зобов’язані були повернути її або в сім’ю, або вилучати. В сім’ю – не могли, бо мама була в Польщі на заробітках. Доправили її в притулок. Медсестра оглянула її і підтвердила, що Надю привезли не побитою», – розповів Валентин Глушко.

До речі, за цей випадок батьки школярів понесли адміністративну відповідальність: заплатили по 280 гривень штрафу за те, що діти посеред уроку вживали лайливі слова. Хоча Надя теж брала участь у словесній перепалці, її мама штраф не платила. Як таке сталося? – Директор пояснює просто: мама на той час була у Польщі, а притягнути до відповідальності того, кого немає – нереально…

«Хто ж тоді відправив справу до поліції, якщо мами не було?» – дивуємося. Директор чесно зізнається, що він. Питання про те, чому покараними виявилися усі діти, крім Наді – лишається відкритим… Хоча ні. Логічною відповіддю напрошується оте попереднє пояснення: з Ларисою Зубаль ніхто не хоче зв’язуватися.

САМА ЗАТІЯЛА – САМА ПОПЛАТИТЬСЯ

Градус осуду та злості на односельчанку Ларису Зубаль на зборах – зашкалював. Жінці пригадали не один конфлікт і не одного співмешканця…

«Звідки взявся той її новий тюремщик? Чого міліція не знає? До мене приходять і питають, хто такий. А хіба то не міліції робота знати і мені ще розказати? У нас на «куткові» – 15 дітей. А він – хто знає, за що сидів. Може, за якесь розбещення, може, за вбивство…» – обурюється сусідка, і має в «запасі» не одну історію-підтвердження свого остраху.


«Йшла якось в магазин, Лариска на дорозі стояла. Вибігає з хати мала гола, до моєї мами побігла: подзвоніть в міліцію, бо мене дядько Андрій б’є», – пригадує жінка.

У приватних розмовах односельчани не бояться розказувати і страшніші історії: про загадкову смерть першого чоловіка, про не менш загадкову загибель його сестри, в дітей якої Лариса потім відсудила хату… про дитинку від цигана, яку жінка «заморила голодом», аби місцеві навіть забули, що таке було… про зґвалтування старшої доньки вітчимом, якого засудили на 9 років…


«Мене на сьогоднішній день вона абсолютно не цікавить як мама. Бо вона для мене – не мама, хоч я і не маю права такого говорити. Мене цікавить дитина. Вчора завезли ліків на три дні. Спілкувався із лікарем, він сказав, що стан Наді – стабільно важкий, але вдалося знизити температуру і вже деякі суміші вона споживає», – каже директор школи.

Проте не всі мешканці переймаються щирим співчуттям до дівчинки. Батько одного з хлопчиків, якого Надя звинуватила у побитті, не на жарт розгніваний, бо переконаний, що це – умисний наклеп. Каже: його син навіть пса ніколи не копнув, не те, що дівчинку…

«Моя думка: як мама – аферистка, так і діточок привчає. От: перед Богом хрещуся, що то її вплив», – переконаний чоловік.

«Її звинувачення не налазять ні на яку голову: я була в Польщі три місяці, а ви тут наробили невідомо що з моєю дитиною… Стільки бруду на нас вилили… Але слідство розбереться», – додає директор.

«ПРОБИВНА» МАМА

Із Ларисою Зубаль домовилися зустрітись в Рожищенському притулку. Сюди за час її поїздки на заробітки потрапила ще одна донька – Ліана. Дівчинка після 9 класу вступила до училища в Луцьку, проте навчання закинула, тож соціальна служба відправила її під опіку держави.

Перше особисте враження від Лариси дивує. Наслухавшись розповідей односельчан, уява мимоволі малює зовсім іншу картинку. Проте Лариса виявилась звичайною жінкою без жодних ознак неблагополучного життя…

«Пішла в фонд Палиці за допомогою. Кажу: так і так, хочу заяву написати… Питає жінка: «А ви хто?». Кажу, що мама. То вона на мене такі очі наставила як п’ять копійок. Дивиться перелякано і питає: «А ви що, п’єте?». Відповідаю, що ні. То вона розказує, що хвилин двадцять перед тим був директор, сказав, що я така пропаща, алкоголічка, всі гроші пропиваю, дітей не гляджу… Показала і що в інтернеті про мене пишуть… волосся дибом…» – розказує Лариса.


Тихим і аж надто спокійним, беземоційним голосом жінка переповіла свою версію стосунків з односельчанами. За її словами, у 2008 році безпідставно засудили її співмешканця, звинувативши в зґвалтуванні старшої доньки, хоча «дитина ціла була». А потім – поставили «клеймо» і почали цькувати.

Таке ж ставлення перекинулося і на дітей Лариси, яких у неї – п’ятеро.

«В школі батюшкін синочок і ще два дибіла трусили своїми… і казали дитині: «отсоси». То нормально?» – переповідає жінка ставлення дітей до її старшої доньки, яка стала жертвою зґвалтування (суд все-таки визнав, що такий факт був і засудив вітчима).

За словами Лариси, після того інциденту вона для всіх стала «така-пресяка» і на всі її звернення, щоб перестали цькувати дітей тільки й чула, що «сама винувата, що до такого довела».

«Писала в прокуратуру – директор «відмазав». Їздила в Луцьк – знову «відмазали». То я поїхала в Київ до президента, тоді був Ющенко. Дали приказ розібратися, то з Луцька прокуроршу направили, вона «пьору» всім як дала!..» – розказує жінка, яскраво ілюструючи свій «норов». І додає: директору наказали з нею примиритися, інакше його б засудили за те, що намовляв проти неї батьків і вчителів.

ПОБОЇ – ІЗ ПЕРШИХ КЛАСІВ

За словами Лариси, в школі ображали не тільки старшу доньку Світлану, а й середню – Надю. До розмови у притулку долучилася й Ліана (теж старша за Надю сестра).

«Як я пішла вчитися в училище в Луцьк, Надя переказувала, що хлопці потирали руки: вже не буде Ліани, то будемо тебе бити. Вона завжди жалілася, просила, щоб я приїхала з училища, заступилася. Тим хлопцям не можна було ради дати, вони постійно її били… А вчителі тільки казали: та то ж діти, посваряться – помиряться», – каже сестра.

Разом із мамою пригадують, як Надю побили ще в третьому класі.

«Привели Надю під руки, кров’ю ригала… Ті самі хлопці, що і цього разу. Так відмолотили її… Викликала швидку. Коли приїхали, питаю, хто з лікарів зараз на чергуванні. Сказали, що Солодуха. А він мені чоловіка вгробив, і я не захотіла вести дитину в лікарню. Поїхали на молитву, у мене тоді крепка така віра була», – Лариса свого часу тісно спілкувалася з п’ятидесятниками, і пригадує ту історію, як «зцілення дитини Богом».


За словами Лариси, вона після цього випадку зверталася до директора, але коли той почув про «зцілення від молитви», то вирішив, що в жінки «не всі вдома».

Під час чергового конфлікту у школі минулого листопада, Лариса була в Польщі на заробітках.

«Через тиждень мені подзвонила Ліана, що директор Надю в притулок відправив. Питаю: чого? Каже, що хлопці знову побили, а вона написала записку і хотіла йти втопитися», – пригадує мама.

За її словами, повернутися відразу не могла, бо не мала тоді грошей. Приїхала, коли Надя вже була в реанімації.

Ліана також додає: коли були у притулку, Надя весь час скаржилася на біль в животі, але ніхто не реагував, давали таблетки. А медогляд при поступанні у притулок, за її словами – формальність: «Мені глянули живіт, руки, ще лор дивився… а так – щолк, щолк – підписи поставили, і все. Це так всім», – переконує дівчина.

Тим не менше, лікарі офіційно заявили, що операцію Наді довелося робити не через побої: у неї виявили перекрут кишківника з некрозом і кісту. Тим не менше, мама вірить у власну версію історії і переконана, що доньку побили, а «директор те все «замилив».

ЧОЛОВІК ПОКИНУВ…

Попри таку кількість нещасть, які мама розповіла про своїх доньок, перше, на що вона поскаржилася при зустрічі – через підняту у селі бучу її покинув чоловік… «Сказав: я з такими придурками не хочу мати діла», – емоційно розповіла Лариса.

А ще – взялася розпитувати Ліану про їхні стосунки із вітчимом.

«Баба не хотіла, щоб він з нами жив, то постійно підмовляла: кажіть, що він вас б’є. Але він один раз тільки Наді затріщину дав, і то – несильно», – каже дівчина.

«Я сварила його, бо ж вдарив ні за що: стіл майонезом вимазала… Але то один раз було, вони більше з Ліаною сварилися, бо вона в нас така – палець до рота не клади», – розказує мати.

У Ліани – своя історія. В школі кажуть, що із доньок Лариси вона одна – «з характером», «постояти за себе могла», «діти її боялися»… Проте характер, який захистив від нападів односельчан, надалі не допоміг, а швидше – навпаки: привів у притулок.

Мати обіцяє забрати дівчинку, а тим часом вона із сльозами на очах розповідає про жахливі умови життя в Рожищенському притулку: затріщини від наглядачів, загратовані вікна без ручок, сирий буряк на обід і моркву в чаї… Та життя у притулку – то інша історія, про яку – у наступних публікаціях на «Волинь24».

Людмила ЯВОРСЬКА («Волинь24»)

Передрук заборонений.