«Хороша камера – не показник професійності», - луцький фотограф Валерій Панасюк

Валерій Панасюк – знаний у Луцьку фотограф та бажаний гість на багатьох публічних подіях. У спілкуванні з виданням «Волинь24» фотомитець розповів про те, як хобі стало основним заняттям та поділився враженнями про фестивалі Волині як локації для фотозйомок. А ще – про підтримку сім’ї, власні амбіції, авторське право та багато іншого.

- Валерію, розкажи про свої перші кроки у фотографії.

- Перший фотоапарат мені подарував брат. Це був ще радянський плівковий ФЕД. Тож свої перші фото я зробив на плівку. Це було просто хобі. За фахом я – художник, дизайнер. Закінчував Українську академію друкарства у Львові. Далі з’явилися перші цифрові «мильниці». Така у мене теж була. А професійна техніка з’явилася недавно – близько року тому.

- Цікавим є той факт, що Луцьк тебе, все ж, знає як фотографа, а не дизайнера. Багато працюєш, аби стабільно покращувати свої вміння?

- Людина постійно вчиться. Я – не виняток. У 2017 був учасником «Canon-фотомарафон» у Львові. Дуже люблю переглядати фото та різноманітні відео закордонних фотографів.

- Є такий вислів: «Сказати фотографу, що його талант зумовлений гарним фотоапаратом – те саме, що сказати господині, ніби її смачний борщ зумовлений гарною каструлею». Погоджуєшся з цим твердженням?

- Так. Тим більш – цю думку підтверджують численні експерименти, коли фотографу-профі дають найпростішу «мильницю», і він примудряється знаходити цікаві кадри. Техніка, звісно, теж важлива.

Але вона дає лише гарну картинку. Решта залежить від вміння фотографа, його бажання вдосконалюватися. Знаю по собі – «мильниця» обмежувала можливості, хоча навчила сміливо фотографувати людей на вулиці зблизька, через те і мій «стріт» багатьом подобається – він справжній. Та, разом з тим, я неодноразово бачив людей з класними камерами, які робили примітивні фото.


- Робота фотографа передбачає підтримання іміджу «тусовочної» людини – треба постійно бути на виду, дивувати публіку знімками з цікавих локацій. Разом з тим, ти – сімейна людина. Як дружина ставиться до такого стилю життя?

- Дякувати Богу, дружина розуміє та підтримує мене. Звичайно, важкувато було у період вагітності, коли ми не могли разом відвідувати якісь події. Інколи випадає нагода відвідати разом фестивалі. Вже третій рік підряд я беру з собою на «Бандерштат» сина, йому зараз 6 років. Я й не можу говорити про якийсь надто «тусовочний» імідж, як ти казала. Тут все індивідуально. Я просто форкаю події, які мені подобаються.


- А які з луцьких подій були тобі особливо цінними в плані цікавих кадрів?

- Знову ж, перш за все, це «Бандерштат». Можу відзначити й презентацію твого з Марічкою проекту (прим. – візуально-поетичний перформанс Марічки Островської та Лєни Шторм «Фікція весни/Душа і природа»). Зараз я фактично є «своїм» фотографом у пабі «OldSkull». Там завжди відбуваються якісь цікаві події, зокрема «кавьор-паті». Але це не є щось комерційне. Загалом я б сказав, що Луцьк на цікаві події «тугуватий».



- Як я зрозуміла, ти любиш фестивалі. Які, крім «Бандерштату», можеш відзначити як цінні для фотографа та глядача?

- Дуже подобаються фестивалі ретро-автомобілів: «Old Car Land» (Київ), «Leopolis Grand Prix» (Львів), «РетроФест» (Кам’янець-Подільський). До речі, ти питала про роль якісної техніки у створенні добрих знімків. Так от – гарна камера суттєво допомагає робити хороші знімки на таких подіях.

Також сподобався фестиваль «Княжий» у Володимирі-Волинському. Там доволі символічна для відвідувачів вартість квитків і є наметове містечко. Тому раджу волинянам не обмежуватися лише «Бандерштатом».



- Валерію, фотографія зараз є основним джерелом твого заробітку?

- Так, раніше я займався графічним дизайном, а зараз перейшов практично на фото.

- З огляду на це, чи існують середні ціни на фотопослуги?

- Вони, звісно, є, але багато вирішує рівень, ім’я. Проведу аналогію зі сферою дизайну. Якісний логотип коштує від 100 баксів. Та є люди, які готові виконувати роботу за 100 гривень. Якість там відповідна. З фотографією те саме.

- Між луцькими фотографами існує конкуренція? Ти відчуваєш її?

- Це складне питання. Я б не сказав, що з кимось намагаюся конкурувати. З деякими луцькими фотографами познайомився випадково. З деякими знайомий заочно. Знаю, що дехто є серед ТОП-ових суто тому, що робота публічна – у той час, коли багато інших роблять більш якісні знімки.

- А тобі хотілось би бути «найкращим»?

- Якось це дуже відносно. Не знаю. Хоча професійний азарт є. Будь-яка людина хоче бути кращою за інших у своїй сфері. Я намагаюся весь час вдосконалювати свої вміння. Без цього життя нецікаве. Рівняюся на кращих – навчаюся від них.

- Іноді ти пишеш на своїй сторінці у Фейсбуці принципові пости про плагіат та зловживання працею фотографів. Настільки поширене це явище?

- Досить поширене. Люди не навчені платити за працю фотографа та й взагалі розуміти, що це – праця. Але ж купити фотку на фотостоці – це якихось там 50 центів. І бери – користуйся! Але ж красти фото, видаючи за свої, в Україні та Луцьку зокрема – то як «добрий день».

- Ти щойно згадав про фотостоки. Чи можна добре заробляти, продаючи там фотографії, якщо середні ціни такі невисокі?

- Ну, перш за все, під продажем за таку ціну розуміється просто дозвіл на використання. Тобто так фото може продаватися багато разів. Є різні обсяги прав, які переходять до людини при купівлі фотографії. Якщо вона хоче користуватися фотографією одноосібно, це коштуватиме дорожче. Щодо стоків, то там складно добре заробити. Це, скоріш, підробіток. Ну хіба – якщо людина готова тільки тим і займатися, що сидіти на фотостоках.

- Розкажи про свій блог «Записи галицько-волинського парубка».

- Він створювався на платформі livejournal, або просто ЖЖ, коли це було мейнстримом. Там я розміщував свої фото, писав про власні мандри, популяризував українську музику. Та, в світлі усім відомих подій, багато українців перейшли на інші платформи – тож це хобі дещо занепало.

- Окрім фотографій з різних заходів, ти відомий у Луцьку своїм проектом «Которанок». Фото з нього неодноразово публікували різні ЗМІ. Розкажи, як зародився цей проект.

- У мене самого є кицька, тож я люблю котиків. Цілеспрямовано їх не вибираю, не шукаю. Якось трапляються самі. Раніше я їх просто постив. Але фоткати й постити хаотично – нема сенсу. Вирішив зробити якусь систематизацію. Так виник хештег #которанок.



- Чи буває так, що ти приходиш на якийсь захід з метою пофотографувати, але не знаходиш там для себе нічого цікавого?

- В принципі, таких заходів, щоб я прийшов і аж надто не сподобались, не було. Буває й так, що просто техніка при собі, йду – бачу, що щось цікаве відбувається, та фотографую.

- Від яких заходів ти відчуваєш найбільший кайф?

- Від поїздок на фестивалі, чим далі – тим краще. Це – можливість і добре відпочити, і знайти для себе цікаві кадри.

- Маєш якісь амбітні професійні плани?

- Маю. Думаю, усім хочеться слави, визнання. Планую зробити велику персональну фотовиставку. Не знаю, чи вдасться у Луцьку. Маю багато хороших робіт, які хочеться показати людям не лише в соцмережах.


Спілкувалася ЛЄНА ШТОРМ

Фото – ВАЛЕРІЙ ПАНАСЮК

Заголовне фото - Ірина ХМАРА