Історія Бучинської чудотворної ікони: зникала і поверталася

Дивовижний образ об’явився у Бучині кілька століть тому. Зцілює і незрячих, і неходячих, і тих, хто не може мати дітей.

Село Бучин на Любешівщині тримається за ікону, як за останню надію втриматися на білому світі. Щороку на Миколи у травні до Бучинської ікони сходяться паломники. Люди вірять у надзвичайну силу образу зцілювати від недуг!

Кілька разів із недоброї волі лихих людей зникала унікальна ікона з цього крихітного села. І кілька разів поверталася… Люди вважають це також однією з її дивовижних властивостей. Бо все село тримається за реліквію, як за останню надію втримати Бучин на світі Божому. І коли після зухвалої крадіжки у 2007-му завдяки оперативним діям співробітників СБУ святиню вдалося знайти в лісі попід кордоном із Білоруссю, бучинці вкотре переконалися: дива Господні трапляються завжди.

СХОЖА НА “МАДОННУ У ПЕЧАЛІ”

Щороку, на літнього Миколи, море людей вирушає у 15-кілометрову прощу – від с. Зарудче до с. Бучин на Любешівщині. Цій традиції – понад століття віку… Йдуть поклонитися образу Бучинської ікони Божої Матері. З усієї Волині, з Рівненщини, Львівщини, сусідньої Білорусі. Видовище – неймовірне. До села, яке ледве-ледве тримається на світі через невелику кількість мешканців, пливуть і пливуть люди. Серед них чимало, кому Богородиця вже дарувала зцілення.

Знавці ж іконопису засвідчують древність образу. Вважається, що написано цю ікону у XXVII ст. Образ Богородиці – коронований (це означає, що він чудотворний), зодягнутий у срібну ризу. В основу зображення покладено видіння образу Божої Матері італійським художником Джованні Батіста Сальві. Тому Бучинська Богоматір неймовірно схожа до зображення Мадонни з його картини «Мадонна у печалі» (1640 р.).



У МОКРУ ПОРУ ВСЕ СЕЛО У ВОДІ, А ЦЕРКВА - СУХА!

Бучин – глибинка глибинок, де ще можна побачити клуню під соломою та почути місцеве «віте скажіте…». Трохи більше 10 км сякого-такого шляху. При в’їзді – самотня зупинка із зображенням лося (певне, впольований мешканець довколишніх лісів) й така ж самотня, але заквітчана стрічками «фігура» у вигляді хреста. Село – то жменька хат і фактично дві вулиці. Через одну оселю – пустка…

Свято-Миколаївський храм – у незвичному місці. Бучинські «аборигени» пояснюють: колись церква була в самому селі. Коли за Бучином у заплаві Стоходу раптом явився образ Божої Матері, то його відразу ж занесли у храм. Не встигли й зоглянутися, як ікона повернулася на місце. Тричі її заносили в церкву, тричі вона поверталася. А згодом помер молодий сільський священик. Це бучинці прийняли як знак. Вирішили: Богородиця хоче, аби храм був там, де явилася ікона. Ось тому й дотепер височіє він за селом…

У мокру пору довкруги стоїть така вода, що на службу люди по колодах ходять, а церква все одно суха. А тому, що історія ця – реальна, є підтвердження: на одній із сільських вулиць справді є місце, де колись стояв храм. Там кілька напівсухих дубів і кілька могилок.

Відколи у Бучині кілька століть тому об’явилася ікона, місцевий храм є місцем дива і паломництва. Коли з 60-х до початку 90-х церква не працювала, бо «влада Рад» була войовничо-атеїстичною, то ікона «перекочувала» в с. Деревок. А під куполами храму, за безбожною радянською звичкою, облаштували зерносклад. Як на Україні і дихати, і вірити стало вільніше, громада повернула реліквію. Відчинили й двері храму. Служби у селі правлять рідко: на великі свята.

«За ці віки було багато різних чудес, тільки їх ніхто не записував: більшість живе у людських переказах. Один чоловік із нашого села залишив свідчення: коли його юнаком взяли до німецького полону, мати молилася Бучинській Богородиці так, що на її колінах були мозолі… Зрештою, він повернувся звідти живим і неушкодженим. Старожили переповідають, що багато дітей видужувало після молитви. Є свідоцтво дива, що трапилося в наш час: цього року на Миколи до вводу з малям приїжджала жіночка, яка переконана, що змогла завагітніти тільки, коли повірила у силу молитви до бучинської Божої матері (а до того подружжя 10 літ не мало дітей)», – розповідав місцевий священик отець Георгій.



ЗНАЙШОВ І ПОВЕРНУВ ІКОНУ В СЕЛО КОЛИШНІЙ ГОЛОВНИЙ ПОШТАР ВОЛИНІ

На початку Великого посту 2007-го ікону та ще дещо з храму вкрали…

«Люди відразу почали щиро молитися, плакали…. – згадував о. Георгій. – То була дуже сумна звістка для Бучина. І раптом напередодні Пасхи ікону знайшли на межі з Білоруссю! Спочатку вона перебувала в СБУ як речовий доказ у кримінальній справі, а позаяк під час цих перипетій трохи постраждала, то там же, у Луцьку, її «підреставрували», щоб краще зберігалася».

Відтоді бережуть прихожани та духовенство реліквію – мов зіницю ока. А перипетії з нею ще більше зміцнили віру краян. У Бучині вкрай категорично заперечують можливість передачі образу до музею чи тимчасово в інші храми, щоб до ікони могло прикластися більше людей. Тут переконані: це – їхня святиня, вона не має покидати село. Інакше – чекай біди.

Найбільше ж деталей про дивовижну історію повернення Бучинської Ікони Божої Матері знає колишній головний поштар Волині Олег Гавришків. Бо… саме він виймав її з-під сміття у лісі поблизу кордону, звідкіля тій злодії проклали дорогу контрабандою за кордон.

Ось як він згадував січень-березень 2007-го:

«Я тоді працював у Службі безпеки України. Випадково на пропозицію товариша якось відвідав храм у Бучині. Він часто мені розповідав про місцеву реліквію – Бучинську ікону Божої Матері. Чув я і легенди про те, як її вивозили, а вона все поверталася. І як тамтешній атеїст у радянські часи кинувся на неї з ножем, від чого на срібних обладунках залишився слід від порізу, а нападника відкинуло неймовірною силою. Поговорили тоді, послухали, та й усе. Але я помітив на ту пору, що церква мала благенький замок, що вона перебуває далеко за селом…

Подумав: якщо образ дійсно має історичну та культурну цінність, його треба надійніше зберігати. І поки ми з’ясовували, чи дійсно це – древня ікона (а виявилося, що вона справді датована XXVII ст..), поки готували звернення до облдержадміністрації, аби керівництво УПЦ сприяло у збереженні цінностей, як на Водохреще 2007-го мені повідомляють: ікону та ще деякі речі з цього храму вкрали. Просять: «Допоможіть знайти». Але, пригадую, грішним ділом продумав: «Якщо вона чудотворна, то мусить знайтися…». Залучали до пошуків і міліціонерів. Мало того, справа була на контролі в тодішнього міністра МВС Василя Цушка, а тому з Волині йому мали щотижня звітувати про зроблене.

Аж ось, у березні, ми отримали сигнал про те, що у зазначений час цінності з Бучина будуть передавати в одному з місць біля нашого і білоруського пунктів переходу кордону. У певний день поїхав я зі своїм працівником у той ліс, влаштували спостереження. Просиділи всю ніч, але так нічого й не виявили… А вже коли треба було повертатися, вирішили оглянути довколишню місцевість. І в одній з ям помітили військову плащ-палатку, присипану сміттям. Розгорнули – а там украдені цінності… Й серед них святістю та сріблом сяяла Чудотворна Богородиця!».

Тепер бучинці бержуть ікону мов зіницю ока.

Олена ЛІВІЦЬКА.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: "На Любешівщині відсвяткували день явлення чудотворної Бучинської ікони".