Труси, «мєнти» і дівчачий гуртожиток

Мене завше просять це якось написати. Тримайте: «на біс». З нагоди Дня студента, словом. Занудам-завідувачам луцьких «общаг» і чиновникам із санстанції читати заборонено.

Невигадана історія. Неписана. Справжнісіньке «реаліті». Точно те, за чим варто було ходити в гості до подруг в один із луцьких студентських гуртожитків. Щоб почути. Бо пережити, то хай вже Бог милує)

***

Отак приходиш до добре знайомих тобі дівчат. Одна кухня на кілька кімнат та два блоки. На плиті шкварчить картопля чи щось таке. Хтось сьорбає чай. П’ятикурсниці просять тебе бігом нашкрябати їм «хоч шо-нібудь» про вірш Вінграновського, бо їм не до "літаналізів". Ти шкрябаєш. Краєм вуха слухаєш студентські плітки про когось із викладачів типу «хай-но доживете до Рисака» (царство йому небесне)…

І все – як завжди. Поки одного дня не помічаєш, що з ними щось не так.

Ці багатозначні погляди. Хмикання.

«Прикинь: вчора всі пересварилися», - пояснює моя подруга Оксана, до якої я й ходила в гості у гуртожиток. А далі – пошепки: «З батареї в душі хтось краде труси».

От воно що-о-о.

Звичайнісінький душ. Тісний. Давненько ремонту не бачив, але чистий. І скільки тієї батареї – так, «змійка» невеличка. Але саме там дівчата сушили свою білизну. Життя)

***

Спершу про це не зізнавалися. Але труси зникали. Не щодня. І в різний час. І навіть тоді, коли нікого у кімнатах і бути не могло. Розповіли завідувачці гуртожитку. Та довго не «панькалася», набрала дільничого.

…«Уявляєш: сьогодні до нас приходив міліціонер! Всіх заставив вийняти всю білизну з шаф. То-то була комедія. Аж почервонів бідний!» - за кілька днів доповідали мені дівчата на гуртожитській кухні й реготіли аж за животи бралися.

Так-то воно так, але ні в кого «чужих трусів» так і не знайшли.
Мало того: пропадали ж не кожні… Більші й простіші з батареї не знімали.

Тільки модніші: ті, що з мереживом. І можна уявити, як кожна з них подумки «приміряла» чергову «пропажу» своїй сусідці.

***

«Зачинено. Травлять щурів,» - прочитала я одного дня на дверях їхньої багатостраждальної душової кімнатки записку, «нашкрябану» нашвидкуруч.

«То по всьому стояку,» - серйозно пояснюють колежанки. Мовляв, кілька днів треба якось без душу.

На тому й розвінчали детектив про труси. Прийшли «травити», підняли піддон. А під ним – щуряче гніздо, дбайливо вимощене тими самими …мереживними.

Просто їх бідному університетському щурику з батареї було легше додолу сунути.

З днем студента! Це такий час, коли навіть найстрашніші історії – романтичні й гарні.

ПС. Давно те було. Так само давно у 6-му і найбільш дівчачому гуртожитку СНУ нема щурів. Напевне)