Землетруси в Україні почастішали: чи можуть вони стати небезпечними для населення

За останні кілька днів в Україні зафіксували низку землетрусів у різних регіонах. Найпотужніший стався поблизу окупованого Криму в Азовському морі з магнітудою близько 4,8 і відчувався в кількох південних областях. У Полтавській області повторно реєстрували слабші поштовхи магнітудою близько 3,1, які люди майже не відчули.

Про це в інтервʼю Главреду розповів доктор фізико-математичних наук і провідний науковий співробітник Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна Національної академії наук України (НАНУ) Дмитро Гринь.

Підкажіть, будь ласка, з чим пов’язана така активність — про що це свідчить?
Це стандартні процеси розвантаження земної кори, адже в Україні є розломні зони, зони розущільнення. У принципі, це не є неординарні події — просто вони збіглися в часі. Час від часу там відбуваються землетруси. У Полтавській області, можливо, просто так співпало, що вони сталися частіше за короткий проміжок часу. Це не пов’язано ні з військовим фактором, ні з якимись незвичними процесами. Там проходять великі тектонічні розломи, і саме на них відбуваються такі сейсмічні події.

Чому так збігається, що саме в Полтавській області останнім часом фіксують доволі активні землетруси? Від чого це залежить?

Йдеться про те, що саме в цьому місці накопичилася енергія стискання в межах Українського кристалічного щита — давнього фундаменту земної кори. У певний момент ця накопичена енергія вивільняється, і відбувається так звана розрядка (розвантаження) у вигляді землетрусу.

Сьогодні це може бути одна ділянка Полтавської області, згодом — інша. Потім активність може зміститися до іншого регіону — наприклад, у бік Кривого Рогу або Криму. Це природні процеси перерозподілу напружень у земній корі.

Щодо Криму, то там також існує сейсмічно активна зона. Останній потужний землетрус на півострові був у 1927 році, тобто майже сто років тому. Тому фахівці не виключають, що в майбутньому там також можливі відчутні сейсмічні події. Загалом це регіональні прояви накопичення й вивільнення енергії. У певному місці вона накопичується — і відбувається розрядка. Через певний час процес може "заспокоїтися" в одному регіоні та активізуватися в іншому. Це природний механізм перерозподілу тектонічних напружень у земній корі.


Але чому останнім часом події ніби збігаються в часі?
Так, це може виглядати як певна закономірність. Тим більше, що в Полтавській області розташовані великі родовища, зокрема нафто- і газовидобувні об’єкти, які перебувають під постійними атаками "шахедів" та балістики.

Логічно може з’являтися припущення, що такі удари якось впливають на сейсмічну активність. Але насправді наукових підстав стверджувати про такий вплив немає. Це, швидше за все, збіг у часі.

Можна провести аналогію з погодними явищами. Наприклад, холодна зима, якої не було багато років, також може збігтися з певними подіями, але це не означає, що вона має штучне походження, наприклад, від якоїсь міфічної кліматичної зброї росіян. Природні процеси мають свою циклічність і варіативність.

Так само і з землетрусами: інколи раз на 10-20 років у певному регіоні може спостерігатися період підвищеної активності. Це пов’язано з природним накопиченням і вивільненням енергії в земній корі. Тобто нинішня активність у Полтавській області, найімовірніше, є природним процесом, який просто збігся в часі з іншими подіями. Науково підтвердженого зв’язку з техногенними або військовими факторами наразі немає.

До речі, яким чином військові дії можуть впливати на сейсмічну активність?
Насправді — жодним чином. По-перше, землетруси формуються на значних глибинах. В Україні осередки більшості зафіксованих землетрусів залягають на глибині приблизно 5-7, 10-12 кілометрів. Це процеси глибинного характеру, і жодної енергії вибухів недостатньо для того, щоб "запустити" або спровокувати землетрус на таких глибинах. Події на поверхні жодним чином не можуть активізувати глибинні тектонічні процеси.

Тому це закономірне природне явище, яке відбувається саме по собі. Людство, принаймні наразі, не може ні прискорити, ні сповільнити землетруси. Це два окремі явища, які між собою жодним чином не пов’язані.

Якщо говорити про небезпеку, наскільки серйозними можуть бути землетруси в Україні? Адже ви раніше говорили, що в Україні гіпотетично можливі поштовхи силою 6-7 балів.

Сім балів — це, як правило, інтенсивність поблизу епіцентру землетрусу. Якщо ж говорити про Київ, то відповідно до державних будівельних норм і карт сейсмічного районування, розрахункова інтенсивність для столиці становить приблизно 6 балів. Якщо брати Вінницьку чи Чернівецьку області, то там можливі дещо вищі показники — понад 6 балів, інколи до 6,5. Такі землетруси вже траплялися в історії.

Сейсмологія як наука значною мірою спирається на статистику. Якщо на певній території раніше були зафіксовані землетруси інтенсивністю 6 балів, це означає, що подібні за силою події там можливі й у майбутньому.

Саме тому існують державні будівельні норми, які враховують сейсмічну небезпеку під час проєктування. Об’єкти будівництва мають бути розраховані так, щоб витримувати розрахункові сейсмічні навантаження. Відповідно, будинки та споруди зводять із запасом міцності — щоб вони могли витримати не лише 6 балів, а й, за потреби, 6,5-7 балів землетрусу.

Що відбувається під час землетрусу силою 6-7 балів – наскільки це відчутно?
Найбільш уразливими під час сильного землетрусу є саме перші поверхи будівель. Коли відбуваються поштовхи, ґрунт під будинком зміщується на кілька сантиметрів або коливається, а сама будівля не може миттєво повторити цей рух. У результаті виникає сильне навантаження на нижні поверхи, і саме вони зазнають найбільшого стискання та руйнування.

Такі приклади ми бачили під час землетрусів у Туреччині. Навіть у п’яти- чи дев’ятиповерхових будинках руйнування часто починалося з першого поверху. Коли нижній рівень втрачав несучу здатність, уся конструкція фактично складалася вниз через втрату опори. Тобто найбільш руйнівний вплив припадає саме на нижні поверхи, а далі вже відбувається обвал всієї будівлі.

Водночас слід враховувати й різний підхід до будівництва в різних країнах. Наприклад, у Японії широко застосовують антисейсмічні технології. Хмарочоси проєктують так, щоб вони могли компенсувати коливання: будівлі рухаються у протифазі до сейсмічної хвилі, використовуються спеціальні демпфери, амортизаційні системи та масивні компенсатори на верхніх поверхах. Завдяки цьому такі споруди здатні витримувати інтенсивні землетруси — і 7 балів, а іноді й більше (якщо говорити про інтенсивність коливань у конкретному місці).

Тому все залежить від якості проєктування та будівництва. Якщо враховано можливу сейсмічність регіону й застосовано антисейсмічні рішення в конструкції, будівля може витримати сильні поштовхи. Якщо ж норми порушені або сейсмічний фактор не врахований, ризик руйнувань значно зростає навіть при меншій інтенсивності землетрусу.

В Україні також може бути певна частка таких будівель?
Я б звернув увагу на інший аспект. В Україні зараз є додатковий фактор ризику — пошкодження будівель унаслідок ракетних ударів, зокрема балістичних. Коли йдеться про високоенергетичну балістику, вона має не лише вибухову, а й значну кінетичну енергію удару. Ракета спускається з космосу з великою швидкістю, і під час влучання відбувається не тільки вибуховий вплив, а й потужний механічний удар.

У результаті місцеві землетруси можуть почати руйнувати будинок, а землетрус може його доламати, бо він втрачає стійкість через балістичні удари. Це справді новий і складний виклик для України. Йдеться не лише про житлові будинки, а й про об’єкти інфраструктури — енергетичні, промислові, зокрема підприємства хімічної галузі. Потрібні окремі дослідження та технічні обстеження, щоб оцінити залишкову міцність таких споруд і визначити, чи можлива їхня безпечна експлуатація в майбутньому.

Наразі роботи з вивчення впливу балістичних і ракетних ударів на будівлі та інфраструктуру тільки розпочинаються. Раніше подібних системних досліджень не проводили, адже, на щастя, людство не мало такого досвіду в сучасних умовах. На жаль, Україна стала першою країною, яка змушена проходити цей складний і трагічний шлях.

Ми фактично вчимося в процесі. Думаю, що в повноцінному масштабі до цього питання повернуться вже під час відбудови української економіки. Тоді воно стане значно серйознішим і системнішим напрямом роботи, і більше фахівців буде залучено до комплексних досліджень.

Матеріали, дані та записи вже накопичуються, певні дослідження ведуться. Поки що, можливо, не системно, але в перспективі це питання обов’язково постане гостро, адже потрібно буде повертати до експлуатації велику кількість об’єктів. Тобто це не просто перспективний, а необхідний напрям роботи, який стане важливою частиною післявоєнного відновлення України.

Підписуйтесь на наш Facebook та Telegram-канал , щоб бути в курсі найважливіших подій.