На Волині слабозора бабуся пише вірші. ВІДЕО

84-річна Марія Крохмаль з села Бодячів Ківерцівського району тримає невелике господарство, обробляє шмат городу та ще й пише вірші.

Старенька практично нічого не бачить: свої поезії вона складає в умі та практично всі знає напам’ять, - пише "Район.Ківерці".

Живе пані Марія сама на справжнісінькому хуторі. Має хіба невелику господарку, двох старих песиків і кота.

Дитинство перервалося війною

Марія народилася на території Польщі: всього 17 кілометрів від кордону.

"Пам’ятаю, що радісно було на Різдво. Як свято наближається, всі готовляться, в хаті прибирають, і кожне має своє заняття. І бігають, щоб усе вспіти: вже тато ялинку несе в хату, а брат вбирає. А я ж мала ще зовсім бігаю. Я така рада! Мама коло плити вже їсти готовить смачну посну вечерю. Дід мій старенький сіно несе в хату і розстилає на стіл та на лавку – бо ж Ісус Христос народився на сіні", - розповідає бабуся Марія.

Коли наступила війна, людей почали висиляти на Україну. Винятком не стала родина бабці Марії. Її 4-річну разом із сім’єю – мамою, батьком, братами та дідусем – вивезли на східну Україну, де на той час були німецькі колонії.

"Там тоді була чорна біда. Дома німецькі хороші стояли, гарні. Українські зовсім не такі", – згадує жінка.

Після війни, у 1946 році, люди масово намагалися виїжджати назад до Польщі. Однак зробити це, за словами жінки, було практично неможливо. Тому сім'я, діставшись до Волині, тут і залишилася.

"Мені здається, що я тут і народилася, в Польщі я мало що знала, а тут вже все своє, і отак тут живемо", – зізнається старенька.

Знаходить час дня мистецтва

На Волині пані Марія знайшла свою долю – чоловіка Петра. У 22 народила першу дочку, а всього їх у неї чотири – Віра, Надія, Любов і Галина. Найстаршої Віри не стало кілька років тому: у могилу загнала хвороба. А інші доньки з внуками приїжджають до бабусі.

Від народження має талант писати вірші. Згадує, складала їх завжди, але от не завжди закарбовувала на папері. Особливо тепер, на старість років, бабуся не має такої можливості. Усе через те, що старенька вже зовсім погано бачить.

"Раніше деякі записувала, але зараз в мене їх нема. Інколи дівчата мої запишуть, як складу", – розповідає Марія Крохмаль.

Натхнення бабця черпає з навколишнього світу, з його краси. Всі її поезії просякнуті любов'ю до природи, до рідного краю, а ще життєвою мудрістю. Каже, коли виходиш на вулицю і дивишся на білий світ, рядки так і плинуть:

Лілія в саду уже зацвіла,
Всі квіти до неї схилились.
Вона як царівна між ними була,
Красою своєю гордилась.
І кожен, хто йшов, то ставав біля неї,
Красою її любувався.
Але настав час – осипався цвіт,
Лиш корінь з бадиллям зостався.
Отож кожен з нас, хто на світі живе,
Не треба собою гордитись.
Бо до кожного з нас ще прийде той час,
Що мусиш додолу схилитись.