Нащо тещі миють ноги горілкою, або Жахи українського традиційного весілля

Весілля – особливий день в житті кожного. Втім, традиції і клопоти, які пов’язані з ним, часто викликають нерозуміння і осуд.

Лучанка Вікторія Климчук поділилася власними думками з приводу весільних традицій в Україні. Подаємо її текст без правок і скорочень.


* * *

Дуже багато букв про весілля в Україні (принаймні, на Волині)

Вже кілька місяців триває підготовка до нашого з Олегом весілля. І попри те, що я регулярно повідомляю соцмережну спільноту про важливі і не дуже події мого життя (від приготування шоколадного фондану до моїх думок про останні події у політиці), я поки не ділилася деталями підготовки до весілля.

Чому? Я сама нещодавно над цим задумалась. Певно, секрет моєї мовчанки з цього приводу у тому, що в мене немає характерної для наречених «весільної лихоманки». Зрозуміло, що я страшенно щаслива від того, що ми з Олегом станемо сім‘єю та перед Богом і людьми дамо обітниці одне одному бути разом в радості і в горі, в багатстві і в бідності, в хворобі та при здоров‘ї поки смерть і так далі...

Загалом, я не важаю, що весілля - це гідна ціль для життя жінки. І я саме про весільний день. Створення сім‘ї - це інша справа. Сім‘я може стати для багатьох непоганою ціллю. Хоча, мені особисто здається, що самої сім‘ї для самореалізації як особистості аж ніяк не досить. Тим паче, коли навколо стільки спокусливих професійних, громадських, волонтерських, освітніх, творчих, бізнес та інших «позасімейних» можливостей. Але зараз про сам весільний день. Для багатьох жінок - це подія, про яку вони мріють усе життя. З того самого часу, як вперше одягнули наволочку від подушки як серпанок чи поміряли стару тітчину весільну сукню.

Для мене класичне в українському розумінні весілля видається зашкварним. Чому?

1. Дивні середньовічні традиції, значення яких НІХТО не розуміє.

При тому, це робиться «за замовчуванням». Типу, «всі так роблять». Ніхто не знає, яке значення має цей «викуп» нареченої. А якщо на хвилиночку задуматись при той «викуп», то волосся стає дибки.

Чоловік дає гроші за наречену. WTF? Торгівля людьми, стаття 149 ККУ. Та і якщо це символічно, то невже любов, перспектива створення нової сім’ї - це речі, які вимірюються кількома тисячами гривень?

Так само, як той момент, коли наречена кілька разів знімає хустку, яку на неї одягає свекруха? Навіщо??? Хто взагалі зараз носить хустку, окрім моєї бабусі, якій 90?

А це ж ще я не почала розбирати трешняк типу омивання ніг тещі горілкою... Мені здається, що коли ти живеш в епоху інформації, Інтернету і ти доросла людина, то повинен розуміти логіку своїх дій. Традиції, ок, якщо це щиро і вони є усвідомлені для наречених та тих, кого вони ще стосуються.

2. Наречені невиспані, втомлені та весь день, як загнані коні.

Наречена прокидається ледве не вночі, на неї накладають купу макіяжу, лакують волосся до стану арматури, вдягають ту страшну конструкцію з колами під спідницю сукні. Потім її постійно хтось тузає: мама, бабуся, подружки нареченої, тітки, сестри...

Всі хочуть дізнатись від неї, що робити. Завжди є хтось, хто побачить погані знаки у всьому навколо і абсолютно безтактно кине: «О, наречена в босоніжках - бідною буде». Обов’язково губляться різні атрибути «класичного» весільного дня (а їх мільйон): від якогось рушника до квіточок, які чіпляються гостям.

Страшний кіпіш, усі скрізь завжди спізнюються, наречений затримується на півгодини - немає часу на той самий банальний «викуп», бо пора в РАГС/церкву. Наречена і наречений хвилюються і зляться. Прекрасний початок сімейного життя.

3. Весілля для батьків/родини/троюрідної тітки, для кого-завгодно, але не для себе.

Це українська класика. Як часто я чула від пар: та ми взагалі не хотіли нічого робити, але для батьків це так важливо... Навіть та ж сама стрьомна «Сєдая ночь», яку до цих пір (!) можна почути на весіллях так і дихає молодістю батьків наречених.

4. Величезні витрати фінансів, яких у пари (батьків) часто немає.

Тут все просто - показушність українців не має меж. Як на мене, це нерозумно та лицемірно брати кредити, позичати кошти, щоб зробити свято, яке не по кишені. Це нечесно, нещиро та провокує ставлення до весілля як до продажу товару у системі «окупиться/не окупиться.

Найгірше, що більшості пар навіть в голову не приходить подумати про себе. Яка музика їм подобається? Яку їжу вони люблять? Як вони насправді хочуть провести цей день? Яка сукня подобається нареченій, а не мамі/подругам? Чи хоче цього свята наречений? Чи хочуть вони взагалі витрачати немалі кошти на день, який проведуть в режимі «зомбі» в оточенні, часто, абсолютно неважливих та неприємних людей...

Цей день, в ідеалі, один на все життя лише для них обох. Іншого такого не буде. Все. Будуть різні свята майбутніх дітей, будуть річниці весілля батьків, будуть весілля друзів, але такий лише ваш єдиний. Я вважаю, що варто боротися/працювати/планувати його таким, щоб ви від нього максимально прокайфували та потім не шкодували про те, що ви святкували «не своє» весілля, бо такими темпами маєте ризик прожити «не своє» життя.

Вікторія КЛИМЧУК