Як пахне смерть? Розмова після розтину в луцькому морзі

Переступити поріг моргу відважиться не кожен. Даються взнаки стереотипи.

«Не все так страшно, як його малюють», – заспокоїла мене завідувачка відділення дитячої патології Волинського обласного патологоанатомічному бюро Людмила і запросила на екскурсію.

Жінка працює тут вже понад 18 років. Запевняє, що знала, ким хоче бути, і ніколи не шкодувала про зроблений вибір.

ПОХІД У МОРГ

Коли заходила до приміщення бюро, то найбільше боялася відчути гидотний запах смерті з солоним присмаком крові і кислуватим ароматом гниття. На щастя, те, що собі уявляла, не мало нічого спільного з реальністю.

Щойно відчинила двері приміщення, як запахло звичайними медикаментами, точно так само, як і в лікарнях. Можна видихнути з полегшенням, у моргах прибирають, тому запаху згнилих кишок ви не відчуєте.

Людмила зустріла мене з усмішкою на коридорі моргу. Її кабінет більше нагадував мені приміщення сімейного лікаря: відразу кинулись у вічі рожеві шпалери і симпатичний чайничок із блакитним орнаментом. Однак шафа, «забита» підручниками з патанатомії, поставила все на свої місця.

«ЛЮДИ ПРИХОДЯТЬ ДО НАС ІЗ НАДІЄЮ»

Суть роботи патанатомічного бюро полягає не тільки в роботі з мертвими. Як пояснює пані Людмила, це – лише маленька частинка їхньої спеціалізації.

«Більшість робочого часу ми працюємо з живими», – розповідає патологоанатом.

На базі Волинського обласного патанотомічного бюро працює гістологічна лабораторія. Тобто лікарі займаються не тільки тим, що досліджують тіла покійників, а й встановлюють прижиттєві діагнози людям, яким робили біопсії чи проводились операції. Гістологічний аналіз надзвичайно важливий, оскільки від його від результату залежить життя людини.

До бюро надсилають направлення пацієнта і шматочки уражених тканин, які лікарі повинні дослідити.

«Від нашого діагнозу залежить подальше лікування хворих. Те, що ми проводимо мертвим, то це потрібно більше для науки, а от те, що робимо для живих – це надзвичайно важливо для самих пацієнтів. До нас люди приходять із надією, ми хочемо їм ту надію давати», – каже Людмила.

Процес дослідження вимагає дуже тонкої і кваліфікованої роботи. Лікарі скаржаться, що обладнання не вистачає, але працюють на максимум з тими апаратами, які мають.

Мені пощастило побачити весь процес проведення гістологічного дослідження і навіть роздивитися під мікроскопом препарат, який отримали в результаті. Ніколи раніше не могла подумати, що за мікроскопічною частиною тіла можна визначити стать, вік і хворобу людини, як це роблять медики.

Людмила жартує, що її мікроскоп – «непідкупний». «Результати досліджень підробити неможливо. Весь процес – під пильним контролем», – стверджує патанатом-гістлолог.

«НУ, ЩО… ГОТОВА?»

У морзі холодно – це факт. У деяких кабінетах провели косметичний ремонт, а на повну реконструкцію приміщення, поки що не вистачає грошей. Дуже здивував той факт, що питання гендерної рівності тут не порушують. В основному працюють жінки.

Кожне відділення бюро забезпечене патологоанатомами або медиками, які їх заміщають, тому «роботу виконувати є кому», стверджує Людмила. Але, на жаль, дуже мало людей приходять працювати саме сюди.

Всі мріють бути хірургами чи терапевтами і не розуміють, наскільки важлива і потрібна ця професія.

«Ну, що… готова? Тоді ходімо, покажу святу святих – морг».

Я не впевнена, що до такого можна підготуватися.

Дві кімнати поруч. У меншій навпроти заклеєного до половини вікна стоїть стіл. Медичні інструменти для проведення автопсії лежать на невеликій тумбі. На вішаках – чистенькі халати медиків. В кімнаті світло і чисто.

Зайти до наступної кімнати було не так просто. Мене попередили, що там зараз лежить 4 тіла, тому якщо я не впевнена, що готова їх побачити, то можу не йти.

Вони були накриті звичайними покривалами. Все тут у холодному металевому блиску. Затримуватися у цьому місці я не стала, бо санітарки саме готувалися розпочинати свою щоденну роботу.

Скоро по тіла приїдуть родичі, і їх потрібно, як належить, підготувати. Помити й одягнути.

ЩО НАЙВАЖЧЕ У РОБОТІ

У Луцькому патанатомічному відділенні проводять майже всі розтини померлих малюків області. Та, як розповіла мені Людмила, не це найважче в роботі патологоанатома. Найважчий етап – це спілкування з родичами померлих.

«Ми не уникаємо таких розмов і завжди відкриті. Батькам потрібно доступно пояснити ситуацію. Чому саме з їхньою дитинкою сталася така біда. Важко», – після її слів пролунав телефонний дзвінок.

З пологового.

Погляд лікаря дивився кудись крізь простір.

До моргу везуть тіло новонародженої дитини.

До таких подій ніхто не готується, і ніколи не знаєш, з чим доведеться працювати сьогодні. Такі моменти з роботи патанатомів, певно, найважчі.

За декілька хвилин перед телефонним дзвінком Людмила розповіла мені про свою «страшну прикмету». Каже, що як тільки починає заповняти бланки про померлих діток, то відразу починають везти.

Все потрібно робити за регламентом. Огляд тіла, розтин, дослідження внутрішніх органів і встановлення причини смерті, але найскладніше – це розмова з батьками покійного малюка.

Після операції – паперова робота і сотні думок в голові. Відповіді на деякі питання знайти неможливо.

«ВЧИЛАСЯ НА ШВАЧКУ, А СЮДИ ПОТРАПИЛА ВИПАДКОВО»

Мені вдалося поспілкуватися з жінкою, яка проводила цей розтин. Адже під час процедури біля столу повинні бути присутні мінімум двоє. Санітар, який безпосередньо розрізає тіло й витягує органи, і лікар, якому потрібно це все дослідити.

Віта працює в бюро вже дев’ятий місяць. «Робота – важка, специфічна, але кожному своє. Я люблю те, чим я займаюся, як би дивно це не звучало. До такої роботи потрібно ставитись з професіоналізмом, і головне – зберігати спокій», – розмова відбулася відразу після операції.

Людмила розповіла, що Віта потрапила на роботу випадково і не думала, що втримається тут.

«Вчилася на швачку, але доля склалася так, що я знайшла себе в іншій справі», – розповідає жінка.

Дивуюся такій позитивній атмосфері в морзі, але, що тут сказати. «Якщо не любиш цієї роботи, то працювати не зможеш ніяк», – запевняє Людмила.

Валерія КОЛІСНИК
Фото автора

Передрук заборонено.