Що відомо про людей, чиїми іменами назвуть вулиці Луцька

У Луцьку перейменували 12 вулиць.

Окрім ліричних назв – Акацієва (замість Революційна), Ліщинова (Ватутіна), Долинна (Макаренка), Межова (Малогвардійська) деякі декомунізовані вулиці назвали на честь визначних політичних чи громадських діячів, патріотів України.

Інтернет-видання «Волинь24» пропонує ознайомитись із біографіями людей, чиїми іменами від початку червня 2019 року будуть названі деякі луцькі вулиці.

Нагадаємо, в середу, 27 лютого, під час сесії Луцькради депутати проголосували за декомунізацію 12 вулиць та двох провулків міста.

КОРНІЙЧУКА – НОВОДВОРСЬКОЇ



Невеличку вулицю Корнійчука, що в мікрорайоні Вересневий, переназвали ім’ям Валерії Новодворської.

Олександр Корнійчук був радянським компартійним письменником та головою Верховної Ради Української РСР (1943 р., 1947-1953рр. і 1959-1972 рр).

За радянської влади Новодворська була дисиденткою, активно боролася з режимом. Її багато разів заарештовували за антикомуністичну діяльність, тримали в тюрмах і психлікарнях. З падінням СРСР переслідування правозахисниці не завершилися. Новодворська була авторкою багатьох авторитетних виданьзокрема, Нью Таймс і Нова газета.

В останні роки життя Новодворська активно виступала проти політики Путіна, анексії Криму та дій Кремля з підтримки сепаратистів з так званих «ЛНР» і «ДНР» та підтримувала Україну. У квітні 2014 року Новодворська заявила про прийняття військової присяги на вірність Україні. 12 липня 2014 року померла від інфекційно-токсичного шоку. Напередодні її доставили в реанімацію однієї із московських клінік, але врятувати так і не змогли.

«Сьогоднішній пароль вільних людей «Слава Україні!», А відгук – «Героям слава!». Будь ласка, врятуйте Україну і це єдине, що може врятувати Росію», – казала Новодворська.

КРАСОВСЬКОГО – ГАЛИНИ КОХАНСЬКОЇ



Вулицю Красовського, що в мікрорайоні Красне, перейменували на честь Галини Коханської.

Степан Красовський був білоруським маршалом авіації СРСР. У роки Другої світової війни воював на теренах Фінляндії, Білорусі й Росії, в 1944 році перебував на Волині.

Галина Коханська – керівниця розвідки на "Січі" – військового табору УПА у Вовчаку (справжнє ім’я — Ярослава Бульбан). Зі спогадів, це була безстрашна жінка, завжди у військовій формі та з пістолетом. До національно-визвольної боротьби вона долучилась у 17 років. У підпіллі була знана як «Орися». Жила і померла в Луцьку.

У 2008 році луцьке видавництво «Терен» видало книгу її спогадів «Озброєні честю».

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Скандал із декомунізацією: коли і скільки вулиць перейменують у Луцьку

ОСТРОВСЬКОГО – СІРА ДИВІЗІЯ



Вулицю Островського, що в районі «Срібних лелек», перейменували у вулицю Сірої Дивізії.

Микола Островський – російський письменник українського походження (народився в селі Вілія Острозького повіту Волинської губернії), відомий своїм антиукраїнським зображенням українських борців за незалежність України під час російсько-української війни 1917-1921 років.

Сіра або сірожупанна дивізія – неофіційна назва, що походить від кольору уніформи, 1-ої Козацько-стрілецької дивізії, яку сформували після укладення Брестського мирного договору УНР з військовополонених українців в Австрії. У подальшому формування з’єднання відбувалося у Володимирі-Волинському. Пізніше дислокувалася на Чернігівщині, здійснювала охорону українсько-російського кордону. На початку 1919 року воювала із Червоною армією, із квітня 1919 року – на протипольському фронті (у травні розбита поляками).

З рештків утворена 4-та Сіра стрілецька дивізія у складі Волинської групи. У 1920 році реорганізована в 4-ту Сіру бригаду, яка воювала до листопада 1920 у складі 2-ої Волинської дивізії.

ПАПАНІНА – РІЧИНСЬКОГО



Вулицю Івана Папаніна, що на Балці, перейменували на вулицю Арсена Річинського.

Іван Папанін був дослідником Арктики, доктором географічних наук, контр-адміралом (1943 р.), двічі Герой Радянського Союзу (1937 і 1940 рр).

Арсен Річинський – волинянин, відомий український громадський, політичний та церковний діяч початку 20 століття.

Наприкінці 1920-х років Арсен Річинський вступив до УВО, а пізніше до ОУН. У 1930 році у Львові вийшла його брошура «До щастя, слави і свободи!» (про пластове виховання). У вересні 1939 року, коли на заході Польщу захопили німецькі війська, а на сході – радянські, повернувся до Володимира-Волинського. Тут був знову арештований, уже НКВС. Кілька років його тримали без суду. Лише 5 травня 1942 року засудили на 10 років позбавлення волі.

Покарання відбував в Уктлазі. Після звільнення в 1949 р. повернутися в Україну не дозволили, тому оселився в Казахстані, де працював лікарем і знаходив час для наукової праці.